Вдосконалення системи екологічного моніторингу

Моніторинг навколишнього природного середовища (довкілля) – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності суспільства за допомогою застосування засобів інформатизації та спеціально організованих заходів системного збору даних про якісні та кількісні параметри довкілля, що забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Основними недоліками сучасної системи моніторингу є:

· відомчий поділ і відповідальність за збір інформації та її обробкою;

· відсутність експертно-аналітичних та прогнозно-моделюючих центрів, де б збиралася уся інформація та розроблювались комплексні екологічні прогнози та експертні оцінки екологічного ризику;

· відсутність оперативності у надходженні даних до користувачів інформації (за винятком гідрометеорологічної інформації);

· розпорошеність даних по різних суб’єктах моніторингу;

· труднощі у зборі та аналізі первинних даних моніторингу для практичного застосування при розв’язку задач оцінки екологічних ризиків;

· фактично повна відсутність підсистеми кризового моніторингу.

· відсутність єдиної параметричної системи складових НПС для території України ( цифрових карт по зрізах НПС) для моделювання процесів і прогнозних розрахунків.

Усунення цих недоліків та розвиток окремих складових моніторингу довкілля повинно здійснюватися з обов’язковим дотриманням принципів збереження та успадкованості попередньої інформації.

Необхідність модернізації та розвитку системи МНПС в Україні пов’язано з новим зовнішньополітичним курсом українського уряду, який спрямований на Європейську інтеграцію. У 1998-2003 роках Європейською Економічною Комісією ООН було проведено огляд результативності природоохоронної діяльності в Україні та розроблені рекомендації щодо подальшого її вдосконалення. Свідченням актуальності цих проблем і довіри до України, як рівноправного партнера Європейського екологічного процесу, стало проведення у травні 2003 році в м. Києві Пан-Європейської конференції Міністрів “Довкілля для Європи”. Це обумовлює необхідність проведення більш рішучої, наполегливої і послідовної екологічної політики, спрямованої на підвищення рівня екологічної безпеки як держави так і Європейського регіону в цілому, мінімізації наслідків кризових ситуацій та створення сприйнятих умов для стійкого розвитку.

МНПС здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Головною метою Державної програми є удосконалення ДСМД та досягнення належного рівня виконання її функцій.

Основні завдання Державної програми стосуються двох напрямків.

Перший напрямок – створення та забезпечення функціонування нової інфраструктури ДСМД, на основі інтеграції відомчих та регіональних систем в єдину систему. Завданнями цього напрямку мають невідкладний, першочерговий характер:

· інвентаризація складових інфраструктури існуючої системи;

· створення та забезпечення функціонування єдиної структури інформаційної взаємодії на зазначених рівнях;

· створення центрів моніторингу зазначених рівнів;

· створення та забезпечення ведення банків даних усіх напрямків моніторингу;

· забезпечення правової та нормативної бази функціонування системи;

· створення механізмів аналізу та оцінки даних спостережень;

· створення механізму комплексної оцінки та прогнозування стану довкілля;

· визначення економічного механізму для функціонування системи.

Другий напрямок – удосконалення елементів створеної системи та її інфраструктури. Для реалізації цього напрямку передбачається вирішення завдань спрямованих на перспективу, реалізація яких дозволить корінним чином покращити якість функціональної діяльності системи:

· оптимізація мереж спостережень;

· оптимізація регламентів та програм спостережень;

· удосконалення приладово-технічної бази мереж спостережень;

· удосконалення технічної бази і програмного забезпечення інформаційного обміну;

· удосконалення та уніфікація нормативно-методичної бази спостережень;

· розробка та впровадження нових методів і індикаторів оцінки стану довкілля;

· визначення та оптимізація цільового використання інформації, у тому числі для екологічних індикаторів згідно вимог ЄЕК ООН;

· забезпечення наукової підтримки функціонування та вдосконалення ДСМД, у тому числі спеціальних комплексних досліджень, впровадження сучасних методів оперативного отримання інформації шляхом використання мобільних засобів спостережень, дистанційного зондування, авіаційних та космічних спостережень за об'єктами довкілля.   

Глава 5. Розвиток науки та освіти