Інституційна та функціональна модернізація державної системи екологічного управління на принципах сталого розвитку

Інституційна та функціональна європейська структура зорієнтована на максимальне делегування повноважень на регіональний і місцевий рівень управління. Головна функція центральних органів управління – планування і контроль за реалізацією та корегування національних екологічних політик. Відповідно до цього на центральному рівні підготовки й прийняття стратегічних рішень функціонують:

системи стратегічних екологічних оцінок;

системи законодавчого і нормативного забезпечення механізмів реалізації національної екологічної політики;

системи комплексного екологічного і економічного обліку (КЕЕО);

системи сприяння інтеграції цілей екологічної політики в соціальні та економічні політики;

координація взаємодії систем державного, громадського і бізнесового (корпоративного) управління;

міжнародна співпраця.

     Ув‘язка екологічних, соціальних і економічних цілей сталого розвитку країни, інтеграція екологічної політики, координація системи державного управління на принципах сталого розвитку є визначальними функціями в процесі євроінтеграції.

Виконання системоутворювальних функцій і впровадження принципів сталого розвитку та євроінтеграції покладено на Мінприроди України (екологічна складова сталого розвитку), Мінекономіки (економічна складова сталого розвитку) і Міністерство праці та соціальної політики (соціальна складова).

Але нестабільність керівництва цих ключових міністерств стала значною перешкодою на шляху системного впровадження принципів сталого розвитку та євроінтеграції. Національна комісія сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України була, по-перше, обмежена консультативно-дорадчими функціями, а, по-друге, не стала інтегруючим рушійним центром сталого розвитку. Національна Рада зі сталого розвитку, утворена у 2003 році при Президентові України, жодного разу не збиралася на свої засідання.

Функції адміністративно-інституційної інфраструктури Міністерства охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди України) з його регіональними (обласними) управліннями та спеціалізованими підрозділами (екологічного контролю – інспекцією, природно-заповідного фонду тощо) обмежені чинним законодавством і в першу чергу – Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, який не гармонізований з європейським екологічним законодавством і принципами сталого розвитку.

Проблема екологічного регулювання в Україні полягає і в слабкому практичному застосуванні законів. Слабкість правозастосування пояснюється недосконалістю нормативно-адміністративних механізмів та регулятивних функцій органів влади.

Існуюча адміністративно-інституційна інфраструктура державного екологічного управління є переважно централізованою з дублюванням функцій на регіональному та місцевому рівнях. Це призводить до конфліктів і безвідповідальності. При формуванні громадянського суспільства, ринкової виробничої інфраструктури функції і відповідальність державного управління мають бути перерозподілені на національному рівні.

Функції економічного стимулювання дотримання екологічних вимог залишаються недостатньо розвиненими і не примушують підприємства- забруднювачі до зміни своєї поведінки. Економічні механізми, що регулюють охорону навколишнього середовища та природних ресурсів, є не дуже ефективними, хоча останнім часом вони були певною мірою удосконалені. Головна проблема застосування економічних механізмів у нестабільному макроекономічному середовищі – це ціноутворення. Ігнорування механізмів ціноутворення є однією із головних причин погіршення стану навколишнього середовища. Існуючі сьогодні в Україні економічні стимули не відповідають їхньому покликанню примушувати забруднювачів до зміни моделей виробництва, оскільки такі механізми не спроможні надати правильних ринкових сигналів, а це призводить до неефективного розподілу коштів.

Інституційна і функціональна модернізація потребують значної професійної переорієнтації управлінського персоналу і керівників, відповідальних за прийняття рішень. Необхідно створити інноваційну систему професійної перепідготовки і оцінки компетенції державних службовців.

Висновки

1. Інституційна та функціональна невідповідність державної системи екологічного управління сучасним вимогам сталого розвитку стримують процеси євроінтеграції і активізації національної екологічної політики, не сприяють зміцненню конкурентоспроможності країни.

2. Для здійснення інституційної і функціональної модернізації системи екологічного управління потрібна гармонізація чинного екологічного законодавства України із відповідним європейським законодавством.

Рекомендації

А) першочергові

1. При вдосконаленні системи конституційного устрою держави здійснити оптимальний перерозподіл функцій та інфраструктури екологічного управління.

Б) стратегічні

1. Підготувати і затвердити (прийняти) Концепцію (або Закон) про національну систему екологічного управління з метою правового забезпечення інституційної та функціональної модернізації державного екологічного управління.

2. Реорганізувати Міністерство охорони навколишнього природного середовища у Міністерство екологічної політики (аналоги – міністерства промислової, аграрної, соціальної політики) з посиленням його повноважень у сфері стратегічного планування переходу до сталого розвитку, політики євро інтеграції, еколого-економічного регулювання, гармонізації територіально-адміністративних і контролюючих функцій.