Події революції 1905-1907 рр.

Революція почалася трагічними подіями 9.01.1905г. - "кривава неділя". У цей день цар Микола II наказав розстріляти мирну демократію, що викликало обурення по всій Російській імперії. У червні 1905 року в Одесі спалахнуло повстання матросів на броненосці Потьомкіна. У жовтні 1905 року почалася загальна політична атака. 17.10.1905 року цар змушений був видати монифест, у якім проголошувалися політичні волі: слова, печатки, зборах, організацій. Совісті, недоторканності особистостей, цар обіцяв скликати Російський парламент - гос. думу. Революція сприяла підйому національного руху України. Завдяки революції була створена укр. преса, у період революції на укр. яз. видавалося 25 газет і журналів. У містах була розгорнута мережа культурно-просвітніх організацій "Просвитапросвета,просвира". У багатьох містах виникли ради робочих депутатів. В Україні були створені профспілки. Більшим досягненням революції було створення державної думи.

Українське питання

Українське питання у вузькім розумінні - це питання про місце й ролі українського фактора у внутрішньому житті держави, до складу яких входять українські землі, у широкому - це питання про умови й механізмі возз'єднання українських земель і створення власної української державності. Суть українського питання для українців: побудова незалежної української держави, для чого необхідно було досягтися соборності земель, тобто зібрати воєдино Україну, що перебуває в складі 2х. імперії. Для Німеччини й Австро-Угорщині: засіб ослаблення військово-політичної сили Росії. Для Росії: перешкода для приєднання Галичини до споконвіку російських земель.

Столипінська реформа

Реформа була закріплена указом 9.11.1906г. і законом 14.06.1910г.

Мети: створення шару заможних селян, як опори самодержавства; розвиток фермерських господарств; підйом с/г.

Ланки: руйнування сільської громади, яка перебувала поза сферою ринкових відносин. Кожний селянин одержав право вийти із громади й закріпити свій наділ у приватній власності; насадження отрубного й хутірського господарства. Селянин виходячи із громади одержував землю (отрубобруб,отру,отрут,отруби,труб) або в центрі будинок (хутір); надання пільгової кредитної допомоги селянам, які виходили із громади; переселення селян у малоосвоєні райони Сибіру, Північного Кавказу.

Наслідку: сприяла розвитку капіталізму в с/г: зруйнувалася громада, створювалися фермерські господарства, підвищувалася культура землеробства, використовувалася сучасна техніка. Однак реформа не досяглася мети, вона не запобігла новій революції. Для зусилля реформи було потрібно кілька десятиліть спокійного життя.

I світова війна

Війна принесла українським землям руйнування господарства, гальмування поступового розвитку, деформація структури виробництва, посилена залежність від іноземного капіталу. У Галичині за роки воєнних дій зруйноване більш 40% господарських і житлових будинків, більш 1,5 тис. промислових споруджень. Навіть стратегично важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині в цей період кількість коней і свиней поменшалася на 60%, овець - на 47%. Не набагато кращої була ситуація й у Понаддніпрянській Україні. Якщо 1913р. отут функціонувало 3381 підприємство, то 1915р. - тільки 2849. На 1917р. з 4 мнл. сільських жителів 1,8 млн. дворів було без коней. У цей період у селах залишилося тільки 38,7% працездатних людей. Одночасно з деградацією господарства в роки війни росла його незалежність від іноземного капіталу. Тільки 1916-1917рр. 74% іноземних внесків у розвитку кам'яновугільної промисловості Російської імперії було зроблено в підприємств Донбасу. Суть трагедії українського народу, лежить у тому, що війна перетворила українські землі на об'єкт експансій, арену воєнних дій, а їх жителів - на учасників братовбивчого протистояння. Крім того, війна привела до розколу національного руху, звела нанівець усю легальну діяльність політичних і культурних діячів, зруйнувала народне господарство, деформувала структури виробництва, підсилила залежність від іноземного капіталу.

Універсали

1 універсал: 10.06.1917г. Він проголосив автономія України в складі Росії. 15.06.1917г. був створений уряду - генеральний секретаріат, очолив Винниченко. 2 універсал: 3.07.1917г. У ньому говорилося про розв'язок перенести здійснення автономії України до скликання Всеросійських установчих зборів. 3 універсал: 7.11.1917г. Після жовтневої революції, коли влада в Петрограді перейшла в руки більшовиків і тимчасовий уряд був скинутий, Центральна Рада не визнала большевицкого перевороту й засудила його. Проголосив створення української народної республіки, але в складі Росії. Універсал містив широку програму перетворень: ліквідація поміщицького землеволодіння; уведення 8- мі годинного робочого дня; установлення гос. контролю народним урядом; забезпечення демократичних прав і воль; скасування смерної кари. Росія всіма силами прагнула удержати під своїм впливом українські землі, 8.12.1917г. її війська захопили Харків і розгорнули настання на Україну. 4 універсал: 11.01.1918г. Проголосив незалежність України. Україна стала суб'єктом міжнародного права.

Лютнева революція

Друга російська революція зі своїх причин, характеру, завданням і розміщенню протиборчих сил була аналогічна революції 1907-1905років, яка, потерпівши поразку, не розв'язала практично ні однієї зі своїх завдань. Проте , перша російська революція була однієї з передумов революційних подій лютого й жовтня 1917року й послужила важливою віхою. Незважаючи на хвилювання в армії, сільські хвилювання, нездатність політичного й військового керівництва захистити національні інтереси Росії, що катастрофічно загострило внутрішнє становище країни, почалася лютнева революція стихійно й навіть зненацька для царського уряду й усіх політичних партій. Як результат революції: скинення самодержавства, цар відрікається від престолу, у країні виникає двовладдя: диктатура крупою буржуазій в особі Тимчасового уряду й Рада робітників і солдатських депутатів, що представляв революційно-демократичну диктатуру пролетаріату й селянства. Офіційна влада належала Тимчасовому уряду, але реальна сила була на боці Рад, тому що їх підтримувала армія й революційний народ. Дрібнобуржуазні партії, що мали більшість у Радах, підтримували Тимчасовий уряд і в липні 1917року повністю поступилися йому влада, що означало кінець двовладдя.

У Києві на історичну сцену вийшов третій актор: українці створили власну організацію - "Центральну Раду". Її засновниками стали помірні ліберали з ТУПИЙ, очолювані Євгенієм Чикаленко, Сергием Єфремовими Дмитром Дорошенко, і соціал-демократи на чолі з Володимиром Винниченко й Симоном Петлюрою. Декількома тижнями пізніше в Центральну Раду ввійшла, що набирала вагу "Українська партія соціалістів- революціонерів", представлена Миколою Ковалевским і Микитою Шаповалом. Президентом Центральної Ради був вибраний Михайло, що повернувся з посилання, Грушевський, пользовавшийся широкою популярністю й повагою. Таким чином, на відміну від росіян у Києві, що розділилися на помірні у Виконавчому комітеті й радикалів у Раді, українці всіх ідеологічних плинів об'єдналися в єдиному представницькому органі. Враховуючи підйом патріотичних настроїв українського народу, його вимоги скасувати будь-які обмеження відносно вживання української мови, керівництво Центральної Ради підтримало захід щодо створення україномовної печатки, уведенню української мови в школах і виникненню культосвітніх організацій, висунуло перед Тимчасовим урядом Росії вимога про автономію України.

Радянська Росія й Ц.Р.

Уряд Радянської Росії активізував свої дії на Україні, де наприкінці жовтня 1917 р. влада в Києві перейшла в руки Української Центральної Ради. 7 листопада вона проголосила Українську Народну Республіку (УНР) федеративною частиною Російської Республіки. Однак глава УНР В. К. Винниченко й члени його уряду не визнали уряд РСР. Останнє відповідно до договору про перемир'я із Четверным союзом 4 грудня заявило про визнання Української Народної Республіки, її права відділитися від Росії або вступити з нею в договір про федеративні взаємини між ними. Незважаючи на це, спішно скликаний більшовиками в Харкову 11-12 грудня I Всеукраїнський з'їзд Рад оголосив Центральну Раду поза законом і проголосив Україну республікою Рад. Її уряд очолила більшовичка Е. Б. Бош. Створення паралельне існуючої на Україні радянської республіки привело до росту напруженості. Одночасно в уряді УНР виникли міжпартійні розбіжності, які привели до відставки В. К. Винниченко. Раднарком РСФСР (так із січня 1918 р. стала іменуватися Російська Радянська Республіка), прагнучи поширити радянську владу на всю Україну, 3 січня 1918 р. обвинуватив Центральну Раду в дезорганізації фронту, у роззброюванні російських військ, у підтримці генерала Каледіна. Раднарком зажадав протягом 48 годин припинити подібні дії, а у випадку невиконання цих вимог заявив, що буде вважати Раду в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії й на Україні. Центральна Рада відкинула пред'явлений їй ультиматум, проголосивши 9 січня Україну самостійною державою. У відповідь на це радянські війська під командуванням лівого есера підполковника М. А. Муравьева почали настання й 26 січня зайняли Київ.

Ц.Р.

Конфлікт між Центральною Радою й більшовиками неминучий. Центральна Рада досить осудливо віднесла до насильницьких методів захоплення більшовиками влади в Петрограді, Ленін зі своєї сторони обвинувачував українців у тому, що вони пропускають через свою територію козачі частини на південь, де формувався російський антибільшовицький рух. Тим часом більшовики зазнали ряду великих політичних невдач, більшовицька фракція покинула з'їзд, визнавши його неправомочним, і відправилася в Харків, де оголосила Центральну Раду "ворогом народу" і проголосила створення Української Радянської республіки. Одночасно почався рух більшовицьких військ з Росії в Україну. У Центральної Ради залишилася остання надія - допомога ззовні. У цілому вона тяжіла до Антанти й із самого початку наполегливо домагалася її визнання, у першу чергу з боку Франції, який вважав своїм обов'язком відновлення "єдиної неподільної Росії", залишалася досить двозначної. 9 лютого 1918р. представники Центральної Ради поставили свої підписи під мирним договором із Центральними державами. Усього через три тижні більшовики, що встановили за короткий строк свого перебування в Києві справжнє царство терору, змушені були поспішно бігти. Це, втім, не означало, що Центральна Рада, що повернувся 2 березня 1918р. разом з німцями, зустріла радісне приймання. Майже всі верстви населення України були розчаровані її політикою. Не українці перебували в сум'ятті із приводу повного розриву зв'язків з Росією; бідне селянство так і не одержало бажаної землі; багаті селяни й землевласники були роздратовані націоналізацією великих володінь; і, звичайно, усе гудили Центральну Раду за те, що вона привела в країну німців, які явно не почували себе гостями. Центральна Рада просто не має необхідного управлінського апарата для збору тих самих мільйонів тонн продуктів, у яких запекло бідували голодуючі міста Німеччини й Австрії. Внутрішні розбрати між соціалістичними партіями, дебати й кризи, що роздирають Центральну Раду, переконали німців, що "молоді українські утопісти" просто не здатні управляти країною. Тому 28 квітня 1918р., коли Центральна Рада приступилася до вироблення конституції української держави, у зал засідань увійшов німецький загін і розпустив збори. Наступного дня , навіть не пробуючи захищатися, Центральна Рада впала.

Скоропадський

29.04.1918г. всеукраїнський з'їзд землевласників проголосив Скоропадського гетьманом України. Настав 2- ой етап Гетьманства. Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади, сама держава стала називатися українською державою. Його політика в період гетьманства характеризується економічним і культурним підйомом. Скоропадський відновив часткову власність, поміщицьке землеволодіння, підтримував вільне підприємництво, у результаті в країні відроджувалася промисловість, відновлювалися ж/д дороги, був сформований гос. бюджет, розвивалася торгівля. Особливо більшими були успіхи в розвитку укр. культури: випущено кілька тисяч підручників на укр. яз.; засновано150 україномовних гімназій; 2 укр. університету; були створені національні архіви, бібліотека, національна галерея, укр. академія наук.

Активно проводилася зовнішня політика. Відносини з 12 країнами. Скоропадський не стримався у влади. Справа в тому, що справжніми хазяями в Україні були німці й австрійці. Гетьман опирався на багнети окупантів. Однак у листопаді 1918р. закінчилася I світова війна, поразкою Німеччини й Австро-Угорщині. Їхні війська стали залишати Україну. Керував повстанням новий орган - директорія. 14.12.1918м. Скоропадський відмовився від влади, установилася влада директорії.

ЗУНР

Західні українці також як і східні прагнули створити незалежна українська держава. Поразка Австро-Угорщині у війні сприяла цьому. 18.10.1918г. - створена УНР. Президентом став Петрушевич. Був утворений уряд в УНР, гос. секретаріат очолив К. Левицкий. Національна Рада видала маніфест, у якім проголосила загальне виборче право, 8- мі вартовий робочий день, проведення аграрної реформи. Однак активізувалися й польські цілі, вони готувалися відновити Річ Посполиту, у границях 1772г. Національна революція переросла у війну за незалежність республіки. Для захисту республіки була створена УГА, чисельністю до 100 тис. чіл. Уряд ЗУНР звернулося до уряду УНР із пропозицією про возз'єднання в єдину державу. Урочистий акт відбувся 22.01.1919г.

Грушевський

Видатний український історик, видний політичний і державний діяч, публіцист Михайло Грушевський народився 17 вересня 1866 г. у г. Пагорбі (нині г. Хелм, Польща) у родині педагога-славіста. Політичну діяльність Грушевський почав у Галичині, де в 1899 г. став одним із засновників Української національно-демократичної партії. У роки першої російської революції багато часу проводив на Придніпровській Україні. В 1907 р. Грушевський організував і очолив Українське наукове суспільство в Києві. В 1908 р., продовжуючи свою політичну діяльність, став одним з ініціаторів створення й головою Суспільства українських поступовцев, що об'єднав більшість українських партій і національно-суспільних організацій. У той період Грушевський видав ряд публікацій щодо українського питання - "С, що біжить волны" (1906 р.), "освобождение Росії й український вопрос" (1907 р.), "наша политика" (1911 р.), "свободная Украина" (1917 р.). Історична концепція Грушевського складалася під впливом В. Антоновича, Н. Костомарова й М. Драгоманова. Ідеї народництва й федералізму переважали в його науковій і суспільній діяльності. Для історичної концепції Грушевського було характерне верховенство "соціальних інтересів над національно-державними. Однак у процесі подальшого вивчення історії України й особистої участі в суспільно-політичнім житті Грушевський усе більше значення надавав державно-національному факторові. Ідеалом майбутнього обладнання України для Грушевського був демократичний федералізм із широкими правами громадян, виборністю всіх органів керування. Великі заслуги Грушевського як ученого, який створив цілісну концепцію українського історичного процесу. Михайлом Грушевським була запропонована наступна схема української історії: 1) українці як окремий народ існують ще з ранньосередньовічного періоду; 2) у Київській Русі українці представляли ядро держави, окрему від північно-східної (у майбутньому - росіян) народності; 3) спадкоємцем державності Київської Русі виступило спочатку Галицько-волинське князівство, а пізніше - частково Велике князівство Литовське. Як державний і політичний діяч періоду української національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр. він належить до найвизначніших фігур української історії.

Директорія

Головою директорії був Винниченко, головний отаман військ - Петлюра. Директорія вступила як політична приемница Центроальной Ради. Придя до влади вона відновила колишню назву держави УНР. Директорія знову ввела 8- мі вартовий робочий день, відновила право про передачі поміщицької землі селянам. Однак здійснити все це директорія не змогла. Україна була оточена ворогами з усіх боків. Антанта висунула такі вимоги: виключити зі складу директорії представників соціальних партій, виключити Винниченко й Петлюру; припинити соціальні експерименти. Винниченко вийшов з директорії й виїхав за кордон. Петлюра вийшов з партії й очолив директорію. Це не допомогло. Армія Петлюри потрапила в трикутник смерті. Затиснута більшовиками, поміщиками, білогвардійцями. 24.04.1920г. - союз із Польщею. Західно-українські землі переходять до Польщі. 25.04.1920г. початий спільний підхід польських армій і петлюрівських військ. Початок був успішним, але червона армія розгромивши білогвардійців завдала поразки спільним військам Польщі й УНР. Радянська влада встановилася на більшій частині України.