Культурне відродження в складі Росії

НА початку ХІХ століття центром культурному життя на Лівобережній Україні стає Харків. 1805г. з ініціативи місцевого суспільного діяча Василя Каразина на засоби місцевого дворянства й купецтва був заснований університет, який зібрав навколо себе кращі культурні сили українського суспільства. Ректором університету став поет Петро Гулак- Артемівський. У Харкові почали виходити журнали "Український вісник", "Український журнал" і ін. На чолі літературного руху стояв Григорій Квитка. Харківський університет поклав початок духовному відродженню українського суспільства. Пізніше у 1834г. Університету св. Володимира інтелектуальний центр України перемістився в Київ. Склад, що став основою для формування першого покоління української інтелігенції, у створювався зі збіднілих дворян, що виходили зі старої козацької старшини, синів священиків, міщан і козаків. Дуже рідко зустрічалися вихідці із селян. У цей період з'являються серйозні історичні дослідження. У перших десятиліттях ХІХ століття багато молодих інтелігентів починають ходить по селах, де шукають, збирають, публікують український фольклор. В 1819г. виходить перший збірник українських історичних дум, зібраних князем Миколою Церетели за назвою "Спроба зборів старих малороссийских пісень". В 1827г. з'являється публікація "Малороссийские народні піски" професора Московського університету Михайла Максимовича. Підсилюється увага й до української мови. Так, в 1818м. Олексій Павлович пише "Граматику малороссийского прислівника", а в 1823г. з'являється словник Івана Войцеховича.

Кирило-мефодиевское братерство врахувало уроки світового досвіду й використовувало ідеї західноєвропейського вільнодумства у своїх національних умовах. Їм були сформульовані основні постулати українського відродження, визначені

форми й методи досягнення поставленої мети. Діяльність братерства стала

початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за

державність України. Це була спроба нової національної еліти визначити місце й роль українського народу в сучасному історичному контексті.

Культурне відродження в складі Австрії

У цей час український етнос на західно-українських землях представляло здебільшого селянство. Воно зберігало рідну мову й етнічний характер традиційно-побутової культури, проявляло себе й активною суспільною силою. Відношення народу до влади знаходило прояв і в його усній поетичній творчості. Очевидно, що соціальна активність і антифеодальна спрямованість народу впливала на формування суспільної думки на західно-українських землях. Зрозуміло, що українське панство й церковна греко-католицька ієрархія цьому настрою співчуття не викликали. На інтерес життям народу, його утвором, традиційно-побутовою культурою мали вплив ідеї освіти, наполеонівської війни, революційний польський рух, пропаговані романтизмом постулати народності, інтенсивне розгортання народознавчої робот у слов'янських країнах. Приклад культурного самоствердження слов'янських народів послужив, зокрема , поштовхом до наукового дослідження української мови, написанню його граматики, складанню словників. НА початку 30- х років виникає кружок "русская троица", який був створений М. Шашкевичем, І. Вагилевичем і Я. Головацким. Члени кружка перебували під впливом ідей романтизму, добутків істориків, етнографів і літераторів Придніпровської України, тому прагнули підняти народний дух, освітити народ. В 1848г. хвиля революційного духу охопила всю західну половину європейського материка. В Австрійській імперії цей рух відгукнувся більш голосно, ніж в інших країнах: повстала Угорщина, повстали слов'янські народи Австрії, які були підготовлені попереднім культурницьким і суспільним рухом. Центральної й Східної Європи за волю й дала назву революції - "весна народов". В 1848г. у Львову вийшла до друку перша українська газета "зоря Галичская", а також була створена культосвітня організація "галицько- руська матиця". Головний Росіянин Рада через "звезду Галичскую" пропагувала свою програму політичної діяльності, яка потім надовго залишалася програмою передової частини галичской інтелігенції. У ній ішла мова про "добре й щастя народа" у демократичнім значенні цього слова. Далі йде "развитие й підйом народностей у всіх її частях", тобто вдосконалення мови, уведення його в школах, видання газет і книг українською мовою . І, нарешті, охорона конституційної волі й спроба шукати шляхи поліпшення життя лише в границях конституції.

Кирило-Мефодіївське братерство

Велике суспільно-політичне значення мала діяльність створеного в 1864г. у Києві Кирило-Мефодіївського суспільства. Члени Кирило-Мефодіївського суспільства прагли, по-перше, сформувати українську національну ідею, основні проблеми якої були вже поставлені в ході національної боротьби, а саме: який повинна бути роль українців серед слов'янських народів; чи винна українська нації створювати власне, незалежне від Росії й Австрії, держава; якими засобами можна ліквідувати національне гноблення, створити незалежна держава. По-друге, Кирило-Мефодіївське суспільство планувало розгорнути практичну діяльність, спрямовану на реалізацію національної ідеї. Більшість членів Кирило-Мефодіївського суспільства вважали, що застосовувати революційні методи для досягнення поставлених цілей не можна. Виключення становили Т.М. Шевченко, Н.І. Гулак, А. Навроцкий, що довели, що без рішучих революційних дій досягтися соціального й національного звільнення не вдасться. Засновники товариства (усього декілька десятків чоловік): Н.І. Костомаров (професор Київського університету, історик), В.М. Бєлозерський (учитель), Н.І. Гулак (чиновник). Інтелігенція: поет Т.М. Шевченко, письменник П.А. Кулиш і ін. Студенти. Організаційні й програмні положення суспільства втримувалися в документах "Книга буття українського народу" і "Статут слов'янського братерства св. Кирила й Методія". Суспільство існувало недовго. Навесні 1847г. по доносу провокатора - студента А. Петрова - постійні учасники засідань суспільства були арештовані. Н.І. Гулак укладений у Шлиссельбургскую міцність, Т.М. Шевченко відданий у солдати в Оренбурзький край, інші вислані. Діяльність Кирило-Мефодіївського суспільства мала велике значення для подальшого формування національної ідеї. Навіть те деяке, що встигнули зробити члени суспільства - видання книг, бесіди, лекції, програмні документи - будило суспільну думку, змушуючи шукати шляхи до кращого, вільному майбутньому.

Реформи 60-70 рр.

Селянська реформа, 19.02.1861г.: Олександр II видав монифест про скасування кріпосного права в Росії. Селяни стали особисто-вільними. В Україні було 5 млн. 300 тис. кріпаків . У теж час зберігалася економічна несвобода - селяни зобов'язані були викуповувати свої земельні наділи в поміщиків у плині 49 років. Судова реформа, 1864г.: суд став не становим, голосним; суд став незалежним; у суді брали участь присяжні засідателі від усіх станів; обвинувачення підтримував прокурор, захист - адвокат. Земська реформа, 1864г.: створювалися виборні органі влади в масштабах губернії, повіту - земства; у земствах були представники всіх станів; земства займалися господарськими й культурними питаннями. Військова реформа, 1862-1874рр.: уводилася загальна військова повинність для чоловіків по досягненню 21 року; скорочувався термін військової служби (піхота - 6 років, флот - 7 років); армію почали оснащувати сучасним озброєнням. Була поліпшена підготовка офіцерів. Шкільна реформа, кінець 70- х років Xixв.: збільшили кількість початкових навчальних закладів, відкрили земські школи, створили недільні школи для навчання дорослих; збільшили кількість середніх і вищих навчальних закладів; відкрили жіночі гімназії й школи.

Реформи 60-70рр. носили буржуазний характер, але зберегли багато феодальних пережитків, а саме: власність поміщиків на землю, відсутність демократичних воль, необмежена влада царських чиновників і поліції.

В Україні виникли пром. центри: Донецький вугільно-металургійний басейн; Придніпровський металургійний; Криворізький залізорудний. У величезних масштабах велося ж/д будівництво. Розвивалося транспортне машинобудування. В XIX в. вступили в лад Харківський і Луганський паровозобудівні заводи. Широко залучався іноземний капітал. Усі металургійні заводи й шахти були побудовані на ср- ва англійських, німецьких, бельгійських і французьких капіталістів.80- е рр. XIX століття в Україні завершився промисловий переворот, тобто перехід від мануфактури до машинної індустрії. Він обумовив переворот і в соціальній сфері. Сформувавши 2 класу: робітники й буржуазії.