Руїна. Поділ України на Лівобережну й Правобережну.

У результаті визвольної війни була створена українська козацька держава з більшими потенційними можливостями. Однак закріпити й розвити досягнуте не вдалося. Поступово Україна втратила свою державність. В 1657г. умер Б. Хмельницький, період після його смерті одержав назву - "Руїна" - спустошення, розвал. Причини Руїни:

1) Гострі розбіжності між козацької старшиною й народом. Старшина прагнула зайняти місце польських магнатів і шляхти, перетворитися в поміщиків, закріпачити народні маси. Селяни й рядові козаки прагли бути вільними землевласниками. Вони всіма силами пручалися новому покріпаченню.

2) Боротьба старшинських угруповань за гетьманську булаву. Три угруповання:

- старшинське угруповання Запоріжжя

- старшинське угруповання Лівобережжя

- старшинське угруповання Правобережжя

3) Втручання в українські справи сусідніх держав: Московського Царства, Річі Посполитої, Туреччини, Кримського ханства

Наслідку Руїни:

- величезні людські жертви. За роки Руїни загинули сотні тисяч українців

- більші матеріальні втрати. Десятки, сотні сіл були зруйновані. Величезний збиток господарству.

- поділ України на два гетьманства: Правобережне, Лівобережне (1663г.)

Цей розділ був закріплений Андрусовским договором між Москвою й Варшавою в 1667г. Лівобережжя й Київ залишилися в складі Московської держави; Правобережжя переходило до складу Річі Посполитій. На Правобережжя гетьманство й українські державні інститути протрималися недовго, до 1676г. Спочатку гетьманом був Тетеря (1663-1665г. г.), потім Дорошенко (1665-1676г. г.). Дорошенко вживав енергійні умови, щоб об'єднати Лівобережну й Правобережну Україну в одну козацька держава, його зусилля не увінчалися успіхом. На Лівобережжя українська держава (Гетьманщина) проіснувало більш 100років (кінець 80- х г. 18 в.). НА початку, гетьмани часто мінялися, не було сильних і яскравих, але потім в 1687г. гетьманом став І. Мазепа.

Діяльність гетьмана Мазепи

На Лівобережжі гетьманство проіснувало понад 100 років. 1663-1668 - І. Брюховецкий, 1668-1672 - Д. Багатогрішний, 1672-1687 - Самойлович. В 1687г. гетьманом вибрали Івана Мазепу. Придя до влади, Мазепа проводив традиційну політику гетьманів періоду руїни. Він зміцнив інститут гетьманства й свою владу, підтримуючи реформи пануючи, заручився дружбою й довірою Петра I. Для зміцнення влади Мазепа сконцентрував величезні земельні володіння й інші багатства як особисту власність. Він зміцнював пануюче положення в суспільстві козацької старшини, бачачи в ній опору своєї влади. По-третє, - добився економічного й культурного підйому гетьманщини. По-четверте, Мазепа відстоював автономію гетьманщини. У цілому, гетьманство Мазепи протікало традиційно, і прославився він завдяки рішучій спробі завоювати державну незалежність для своєї Родини. І. Мазепа ясніше багатьох бачив безпосередню погрозу української автономії, несумісної з російським самодержавством. В 1708г. армія Карла XII виявилася в Україні, гетьман уклав з ним договір, згідно з яким Україна визнавалася незалежною державою під заступництвом Швеції. Але на його заклик не пішла всенародна підтримка розриву з Москвою. селяни, що закріпачуються, і рядові козаки не вірили лідерові поміщиків і в чужій найманій армії не бачили своїх союзників. У битві під Полтавою в 1709г. розсіялася ілюзія про перевагу шведських військ над московськими військами. Їм була нанесена нищівна поразка. Гетьман і король урятувалися втечею в турецькі володіння. Мазепа незабаром умер. Петро I скористався заколотом Мазепи як приводом для розправи з українською автономією. Гетьманська столиця Батурин була знищена з усіма жителями. Реальні й уявні прихильники Мазепи були зібрані й по-звірячому страчені привселюдно. Була розгромлена Запорізька Січ. Оцінки гетьманства Мазепи коливаються від зрадника до героя. Його спроба завоювати гос. незалежність безпосередньо не дала нічого для зміцнення української державності, але в якості свідчення боротьби за незалежність України мала перспективне значення. Доказом цього може служити той факт, що одна з купюр сучасної української валюти прикрашена портретом І. Мазепи.

Посилення наступу російського царизму на українську автономію XVIIIв.

Серйозний удар по українській автономії був нанесений царатом після закінчення Північної війни. В 1722 м. Петро I велів заснувати Малороссийскую колегію, яка повинна була постійно перебувати на Україні й фактично ділити влада з гетьманом. Після смерті Скоропадського на Україні виникло двовладдя: з одного боку, зберігалася Генеральна військова канцелярія, а з іншого - уводилася Малороссийская колегія. Керуючись старим імперським принципом "розділяй і пануй", ця колегія початку свою роботу зі звертання до населення подавати їй скарги на зловживання козацької старшини й інших посадових осіб. Розуміючи, що боротьба із царатом за збереження колишніх автономних прав не приведе до бажаних результатів, Апостол зосередив усю свою діяльність на зміцненні матеріального становища імущих шарів. Він навів порядок у фінансовій сфері, сформував річний бюджет Гетьманщини в розмірі 144 тис. рублів і у своїй економічній політиці наголосив на розвиток приватного підприємництва. Більшість запорожців на той час пішло в межі Кримського ханства, де заснувало Олешковскую Січ. Козаків змушували воювати на стороні турків і татар, ремонтувати Перекопські зміцнення, і в той же час їм забороняли будувати свої фортеці й мати на озброєнні артилерію. Усередині козацького співтовариства не була єдності. Частина запорожців прагла повернутися на батьківщину й перейти на службу до царя; інша частина на чолі з Костянтином Гордиенко продовжувала виступати за війну з Росією до повного звільнення України.

Те, що царат "вибачив" запорізьких козаків, пояснювалося тим, що готувалася чергова війна з Туреччиною; мати в цій війні запорожців не супротивниками, а союзниками було вкрай вигідно.

Зміна політики російської влади у відношенні України відбулося після вступу на престол імператриці Єлизавети Петрівни (1741-1761). В 1742 г. вона таємно обвінчалася з Олексієм Розумом (Разумовским) - вихідцем з козацької родини, який колись співав у придворній капелі в Петербургові. Під його впливом імператриця виявила цікавість до України. Втім, імператриця дозволила розширити автономні права Гетьманщини лише до відомих меж. В 1754 г. царський уряд заборонив гетьманові довільно призначати полковників, побрало під строгий контроль фінанси, ліквідувало митні кордони між Україною й Росією. ДО кінця 60- х років XVIII в. єдиним острівцем вільності на Україні залишалася Запорізька Січ.