Методи нарахування дивідендів і форми виплати дивідендів

Враховуючи фактори впливу на дивідендну політику і теоретичні концепції у цій галузі, в практиці використовуються такі основні методи нарахування грошових дивідендів, зокрема:

· залишковий метод дивідендних виплат;

· метод стабільних дивідендів ;

· метод гнучкої дивідендної політики;

· метод стійкого приросту дивідендів;

· метод стабільних дивідендів та екстра виплат;

· метод компромісу.

Залишкові дивіденди. Грошові дивіденди виплачуються підприємством лише за умови дотримання наступних принципів визначення абсолютної величини грошових дивідендних виплат:

· дивіденди виплачуються після фінансування усіх інвестиційних проектів із позитивною чистою приведеною вартістю;

· на реінвестування спрямовуються та частина чистого прибутку підприємства, яка дозволяє профінансувати згадані інвестиційні проекти із дотриманням цільового значення фінансового лівериджу (дотримання цільової структури капіталу).

Така дивідендна політика характеризується значною нестабільністю і ринок капіталу негативно реагує на її імплементацію.

Метод стабільних дивідендів.Абсолютна величина грошових дивідендів не прив’язується до фактичних фінансових результатів за звітний період і відповідає встановленому рівню доходності корпоративних прав, що забезпечує найбільшу інформаційну впевненість акціонерів щодо очікуваного рівня свої доходів.

, де DPS-дивідендна доходність корпоративних прав; D-абсолютна величина грошових дивідендних виплат; E- номінальна вартість корпоративних прав.

Політика стабільних дивідендів домінує в практиці західних країн (перш за все, країн із розвинутим вторинним ринком цінних паперів). Доцільність такого підходу обґрунтовується тим, що стабільні дивіденди відповідають інтересам стратегічних інвесторів, які вкладають кошти в корпоративні права підприємства на тривалий період, і навпаки, обмежують арбітражні можливості біржових спекулянтів, оскільки курс корпоративних прав за такої дивідендної політики матиме тенденцію до стабілізації або навіть поступового зростання.

У той же час, при наявності у підприємства додаткових можливостей виплати більшої величини грошових дивідендів (значний позитивний Free cash Flow), менеджери такого підприємства віддають перевагу оголошенню екстра дивідендів, а не збільшенню величини регулярних дивідендів. Описана вище політика менеджерів попереджає формування в учасників ринку капіталу (аутсайдерів підприємства) очікувань такої ж величини грошових дивідендів і у наступних періодах. Такий підхід до формування абсолютної величини грошових дивідендних виплат прийнято називати метод стабільних дивідендів та екстра дивідендних виплат.

Метод гнучкої дивідендної політики (метод стабільного дивідендного виходу). Цей метод прив’язує розмір грошових дивідендних виплат до абсолютної величини фінансових результатів підприємства у звітному фінансовому періоді, за який виплачуються дивіденди шляхом затвердження незмінного коефіцієнту дивідендних виплат.

Метод побудований на тезі про те, що, на відміну від облігацій, корпоративні права є ризиковими вкладеннями і тому винагородою за ризик повинен бути відповідний дохід, який коливається залежно від рівня прибутковості підприємства.

, де DPR-коефіцієнт дивідендних виплат;D_cash-грошові дивідендні виплати;EAIT-чистий прибуток;DPS-дивіденд на одну просту акцію;EPS-дохід на одну просту акцію.

Однак, використання такого методу дивідендних виплат призводить (аналогічно до методу залишкових дивідендів) до невизначеності щодо очікуваних доходів акціонерів, що, відповідно, негативно відбивається на ринковому курсі корпоративних прав такого підприємства.

Метод стійкого приросту дивідендів. Як свідчить світова практика, новостворені суб’єкти господарювання (особливо представники новітніх галузей економіки) в перші роки свого функціонування реалізують політику стабільного приросту дивідендів, що дозволяє менеджерам таких суб’єктів господарювання досягти наступних цілей - (1) формування позитивного іміджу на ринку капіталу та (2) спрощення доступу до фінансових ресурсів шляхом розміщення наступних емісій корпоративних прав. Однак, така політика грошових дивідендних виплат, через обмеженість зростання абсолютної величини чистого прибутку підприємства, може бути реалізована лише протягом чітко обмеженого періоду часу, який, як правило, не перевищує 10 років.

Компромісна дивідендна політика, яка виділяється в окремих джерелах, передбачає, що щорічні рішення щодо грошових дивідендних виплат розглядаються та приймаються, зважаючи на наступні фактори:

· потреба у капіталі для фінансування інвестиційних проектів із позитивним NPV;

· уникнення рішення про скорочення абсолютної величини грошових дивідендних виплат;

· уникнення емісії нових корпоративних прав;

· підтримання цільового рівня фінансового лівериджу;

· забезпечення цільового рівня коефіцієнту дивідендних виплат (DPR).

Формивиплати дивідендів

1) грошова форма

2) виплата товарами і послугами;

3) виплата облігаціями підприємства;

4) виплата акціями підприємства.

Грошові дивіденди є найпоширенішою та найбільш простою формою реалізації дивідендної політики суб’єкта господарювання, яка передбачає формування за рахунок чистого прибутку (прибутку суб’єкта господарювання після сплати процентів по позиках та обов’язкових платежів до бюджету - EAIT) грошового фонду дивідендних виплат. Виплата грошових дивідендів здійснюється відповідно до умов статутних документів товариства пропорційно участі власника у його статутному капіталі.