Внутр.аудит, засади ф-ння, місце в с-мі контролю КБ.

Внутрішній аудит банку - це незалежна експертна діяльність аудиторської служби банку для перевірки й оцінки адекватності та ефективності системи внутрішнього контролю та якості виконання призначених обов'язків співробітниками банку.

Внутрішній аудит передбачає отримання в документальній формі процедур і опису методів, які використовуються банком для здійснення внутрішнього контролю.

Внутрішній аудит як система контролю за діяльністю комерційного банку створюється з метою оцінки та вдосконалення системи внутрішнього контролю банку при мінімізації на неї витрат.

Якщо внутрішньогосподарський контроль безперервний, здійснюється всіма службами і охоплює всі пвдрозділи, то внутрішній аудит здійснюється переодично і тільки спеціалістами-аудиторами з конкретного об’єкта.

Основні завдання і функції служби внутрішнього аудиту визначаються метою її створення.

Головними функціями служби внутрішнього аудиту банку є:

- зменшення ризиків у проведенні операцій, пов'язаних з раціональним та ефективним використанням ресурсів банку;

- надання рекомендацій структурним підрозділам банку;

- проведення аудиту діяльності структурних підрозділів банку з метою забезпечення аналізу і оцінки внутрішнього контролю, політики, процедур банку, що стосуються адекватності, відповідності, ефективності та точності бухгалтерських даних і збереження активів банку;

- координація своєї діяльності з діями незалежних аудиторських фірм при проведенні зовнішнього аудиту банку для уникнення дублювання зусиль;

- складання та надання висновків і звітів при проведенні перевірки.

На службу внутрішнього аудиту банку покладаються такі завдання:

- сприяння адекватності системи внутрішнього контролю банку;

- виконання банком вимог чинного законодавства України, Статуту та

внутрішніх положень банку;

- своєчасного виявлення порушень та недоліків в діяльності структурних підрозділів;

- надання Раді банку, Правлінню банку висновків про результати проведеної роботи та рекомендацій щодо покращення існуючої системи внутрішнього контролю.

Виконання аудитором договору визначається актом прийому - здачі аудиторського висновку або іншого офіційного документа.

ЦБ

Призначення та походження центральних банків.

Головне призначення ЦБ – це управ-ня грош оборотом з метою забезпеч стабільного неінфляційного розвитку ек-ки. ЦБ управляє грош оборотом шляхом зміни пропозиції грошей і ціни грошей. Пропозиція грошей – це заг маса грош в обороті – готівк та безготівк.ЦБ приймає безпосередню участь у формуванні готівк грош маси тому, що він має монопольне право емісії грош знаків.Цб приймає участь разом з КБ у формув безготівк грош маси. ЦБ має монопольне право збільш резерви КБ, а КБ отримавши додатк резерви від ЦБ в процесі своєї депозитно-кред. діяльності створ безготівк гроші. Інструм забеспечення: рефінансув, купівля цп, купівля іноз валют. ЦБ регул-чи пропозиціє грошей впливає на ціну грошей, тб на рівень % ставок. Між пропозицією грошей і рівнем % ставки існує складний взаємозв’язок. У короткострок перспективі збільшення пропозиції грошей веде до зниження % ставок, але через певний період часу ситуація змін-ся.

Не слід забувати, що цб є і органом банківського рег і нагляду, органом вал регул, банкіром і фін агентом уряду, тощо.

Попередниками ЦБ були емісійні банки, які виникли у ХІХ ст. Виникнення емісійних банків пов’язане з необхідністю централізації банк нотної емісії. На поч. ХХ ст. централізація банк нотної емісії була завершена головним чином в європейських країнах.

Створення ЦБ у ХХ ст. пов’язане з процесом демонетизації золота і з переходом від системи золотомонетного стандарту до системи обігу грошей, нерозмінних на золото.

Шляхи створення ЦБ:

1) еволюційний – поступове перетворення емісійних банків у ЦБ (Англія, Франція).

2) створення ЦБ на основі спеціального закону (розвинуті країни, які з тих чи інших причин на поч. ХХ ст. не мали емісійних банків (США); колишні колонії; постсоціалістичні країни.

Статус та основи організації ЦБ.

ЦБ – це держ. орган управління з покладеними на нього особливими завданнями у сфері грош-кред. відносин і банківської д-ті.

Основні положення, які визначають статус ЦБ:

1) законодавче визначення основних завдань і напрямків д-ті ЦБ;

2) хар-р взаємовідносин ЦБ з органами держ. влади:

а) рівень незалежності ЦБ у визначенні реалізації ГКП;

б) взаємовідносини з урядом з приводу фін-ня дефіциту держ. бюджету;

3) рівень екон. самостійності ЦБ;

4) порядок формування керівництва ЦБ;

Організаційна стр-ра ЦБ залежить від форми держ. устрою країни, нац. традицій, особливостей банкі. законодавства.

ЦБ США:

1) Рада керуючих – 7 осіб, усі призначаються Президентом на 14 років, серед них Президент призначає голову ФРС;

2) 12 федеральних резервних банків – випускають і вилучають готівку, видають позички КБ тощо;

3) Федеральний комітет відкритого ринку – 12 осіб: 7 керуючих + 5 президентів федеральних резервних банків (один з них постійний – президент ЦБ);

4) Федеральна консультативна рада – 12 осіб.

Банк Японії – президент банку призначається Кабміном за згодою парламенту на 5 років. Правління складається з 9 осіб, визначає і реалізує ГКП