Проблема їх законодавчого закріплення в чинному КК??????????

Поняття та кримінально - правове значення призначення покарання

Призначення покарання є кульмінацією судового розгляду справи у разі визнання особи винною і рішення суду про необхідність застосування цього заходу державного примусу. Призначення покарання полягає у визначенні судом у вироку конкретної міри кримінального покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину.

Призначення покарання – це вибір судом відповідно до КК у обвинувальному вироку конкретного виду покарання і визначення його розміру щодо особи, яка вчинила злочин.(в лекції)

(про значення точно не знаю, ніде не можу знайти, видумала шось сама)

1. для призначення особі законного, обґрунтованого і справедливого покарання

2. здійснюється для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів

3. запобігання, попередження вчинення злочинів іншими особами

Тільки справедливе покарання може досягти своїх цілей, забезпечитиефективне виправлення, приватну і спільну превенції. Покарання повинно пройтичерез свідомість засудженого, повинно сприйматися як кара за скоєне.

Призначення покарання — завершальний етап розгляду кримінальної справи, протягом якого суд згідно зі ст. 324 КПК вирішує питання: а) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; б) чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання підсудного, і які саме; в) яка са­ме міра покарання має бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати. При вирішенні зазначених питань суд керується закріпленими в КК нормами про систему і види, підстави і порядок призначення покаран­ня, і, передусім, приписами ст. 65 КК.

Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Ко­дексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, не­обхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Загальні та спеціальні норми про призначення покарання

З інтернету: до загальних норм слід віднести положення, які передбачені в частинах 2 та 3 ст. 4 КК, статтях 50-67, 73 КК, адже вони закріплюють дефінітивні або відправні нормативні положення, тому що містять загальне визначення поняття покарання, його цілей і видів, або передбачають загальні, вихідні правила його призначення. Ці нормативні приписи є базисом для застосування інших, спеціальних норм про призначення покарання. При цьому серед них можна виділити норми, що: а) розкривають сутність та закріплюють порядок призначення окремих видів покарання, б) встановлюють конститутивні, загальні правила індивідуалізації покарання. Спеціальними нормами є положення ст. 5, ст. 9, ч. 2 ст. 20, ч. 3 ст. 43, ч. 4 ст. 49, ст. 68-72, ст. 77, ч. 3 ст. 78, ч. 6 ст.79, ч. 4 ст. 81, ч. 6 ст. 82, ч. 6 ст. 83, статей 98-103, ч. 5 ст. 107 КК. Вони мають обмежений спектр дії, встановлюють інші, більш «вузькі» правила індивідуалізації покарання та застосовуються лише в спеціальних випадках, тому що містять або вилучення із загальних правил призначення покарання, або доповнюють останні, щодо особливих ситуацій. Серед них можна виділити норми, які передбачають: а) правила застосування видів покарання до неповнолітніх (статті 98-102 КК) і б) особливі, нетипові правила індивідуалізації покарання (частинах 2 і 3 ст. 5, ст. 9, ч. 2 ст. 20, ч. 3 ст. 43, ч. 4 ст. 49, ст. 68-72, ст. 77, ст. 103, ч. 3 ст. 78, ч. 6 ст. 79, ч. 4 ст. 81, ч. 6 ст. 82, ч. 6 ст. 83,         ч. 5 ст. 107 КК).

ВАСИЛАШ в лекції: ст. 53-64 КК – загальні норми; ст. 68, 69 – спеціальні норми.Необхідність їх застосування при призначенні покарання неповнолітньому зазначається у ст. 103 КК.Ст. 103 КК містить вимогу, відповідно до якої при призначенні покарання неповнолітньому треба, крім загальних засад, враховувати умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.Додаткові вимоги встановлено також щодо призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті. Певні додаткові правила закон передбачає і при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).

Поняття, ознаки та значення загальних засад призначення покарання та проблема їх законодавчого закріплення в чинному КК

Загальні засади призначення покарання – це система загальних правил, передбачених в чинному кримінальному законі, які є обов’язковими для суду і якими суд повинен керуватися при призначенні покарання винній у вчиненні злочину особі. Ознаки заг. засад: 1) система правил; 2) загальні правила; 3) обов’язкові для суду; 4) є системою правил, що мають враховуватися судом у їх обов’язковій сукупності. Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш істотних критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призначенні покарання.

проблема їх законодавчого закріплення в чинному КК??????????

Василаш в своїй статті:вказавши у п.3 ч.1 ст65 КК на врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, законодавець разом з тим не зазначив, що слід розуміти під цим поняттям, та не зазначив, що необхідно брати до уваги для його визначення. У п3 ч.1 ст 65 КК поняття „ступінь тяжкості вчиненого злочину” необхідно замінити на „ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину”. + п 3 ч 1 ст 65 КК розділити на 3 окремі загальні засади

Суд призначає покарання відповідно наступних критеріїв:

у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

відповідно до положень Загальної частини КК;

враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

1. Суд призначає покаранняу межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Дана вимога означає, що суд може призначити покарання лише в рамках санкції статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії винної особи. У відносно-визначеній санкції, де вказані найменших та найбільший розміри покарання, суддя має право призначити покарання в указаних межах. У відносно-визначеній санкції, де вказаний лише найбільший розмір покарання, суддя керується положеннями Загальної частини КК про мінімальний та максимальний розміри для даного виду покарання (ч.1 ст. 185 КК передбачає строк позбавлення волі до 3 років, що означає, що мінімальний строк позбавлення волі згідно ст.63 КК може бути 1 рік). В альтернативних санкціях суд повинен вирішити питання про можливість виправлення особи, що вчинила злочин, без ізоляції від суспільства. І лише у разі, коли таке виправлення не можливе, призначити покарання у виді позбавлення волі.

2. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. До таких положень слід відносити:

додержання вимог Загальної частини КК про цілі покарання;

додержання вимог Загальної частини КК про систему та види покарання;

додержання вимог Загальної частини КК про стадії вчинення злочину;

додержання вимог Загальної частини КК про співучасть у злочині.

Водночас аналіз санкцій статей Особливої частини КК показав, що через наявність законодавчих упущень конструювання санкцій окремих статей суд не завжди може виконати такі вимоги. Так, санкції ч. 1 ст. 259 та ч. 1 ст. 296 КК передбачають покарання у виді штрафу від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п’яти років. За вчинення цих злочинів неповнолітнім (від 14 до 16 років), який не має самостійного доходу, власних коштів чи майна, суд не може призначити покарання у межах санкцій цих статей.

Проблема врахування судом аналізованої загальної засади призна­чення покарання в окремих випадках виникає і у зв’язку з необхідністю призначення винній особі такого додаткового покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.