Пит 2 Структура і принципи роботи Інтернет.

Структура Інтернет нагадує павутину, у вузлах якої знаходяться комп'ютери, пов'язані між собою лініями зв'язку. Вузли Інтернет, пов'язані високошвидкісними лініями зв'язку, складають базис Інтернету. Як правило, це постачальники послуг (провайдери). Оцифровані дані пересилаються через маршрутизатори, які з'єднують мережі за допомогою складних алгоритмів, вибираючи маршрути для інформаційних потоків.

Кожен комп'ютер в Інтернет має свою унікальну адресу. У протоколі TCP/IP кожен комп'ютер адресується чотирма відокремлюваними один від одного крапками десятковими числами, кожне з яких може мати значення від 1 до 255. Адреса комп'ютера виглядає наступним чином: 19.226.192.108

Така адреса називається IP-адресою. Цей номер може бути постійно закріпленим за комп'ютером або ж присвоюватися динамічно – у той момент, коли користувач з'єднався з провайдером, але в будь-який момент часу в Інтернет не існує двох комп'ютерів з однаковими IP-адресами.

Користувачеві незручно запам'ятовувати такі адреси, які до того ж можуть змінюватися. Тому в Інтернет існує Доменна Служба Імен яка надає можливість назвати комп'ютер по імені. У мережі існують мільйони комп'ютерів, і щоб імена не повторювалися, вони розділені по незалежним доменам.  Доменне ім'я – це унікальне ім'я, яке даний постачальник послуг обрав собі для ідентифікації, наприклад: ic.vrn.ru або yahoo.com

Microsoft – це назва фірми, com – це домен комерційних організацій. Ім'я комп'ютера www говорить про те, що на цьому комп'ютері знаходиться WWW-сервіс. Це стандартний вид адреси серверів великих фірм (наприклад, www.intel.com, www.amd.com і т.д.). Імена комп'ютерів в різних доменах можуть повторюватися. Крім того, один комп'ютер в мережі може мати кілька DNS-імен.

Дані в Інтернет пересилаються не цілими файлами, а невеликими блоками, які називаються пакетами. Кожен пакет містить у собі адреси комп'ютерів відправника і одержувача, передані дані і порядковий номер пакета в загальному потоці даних. Для ідентифікації служб використовуються порти. Порт – це число, яке додається до адреси комп'ютера, яке вказує на программу, для якої дані призначені. Кожній програмі, запущеній на комп'ютері, відповідає певний порт, і вона реагує тільки на ті пакети, які для цього порту адресовані. Існує велика кількість стандартних портів, які відповідають певним службамВ Інтернет використовуються не просто доменні імена, а універсальні покажчики ресурсів URL

Білет 11

Пит 1 Поняття Intranet та Extranet мереж.

Інтернет — внутрішньо корпоративна мережа, що використовує стандарти, технології і програмне забезпечення Інтернету. Інтранет може бути ізольований від зовнішніх користувачів або функціонувати як автономна мережа, що не має доступу ззовні.

Комп'ютерна мережа, що використовує технології інтернет, але в той же час є приватною корпоративною мережею. Мережа підтримує сервіси Інтернет, наприклад, такі, як електронна пошта, веб-сайти, FTP-сервери і т.д., але в межах корпорації. Інтранет-мережа, підключається до зовнішніх мереж, у тому числі і до Інтернет, як правило, через засоби захисту від несанкціонованого доступу. Інтранет – це внутрішній корпоративний web-портал, створений для вирішення завдань саме Вашої компанії; в першу чергу, по систематизації, зберіганню та обробці внутрішньокорпоративної інформації. Інтранет-сайт доступний тільки в рамках локальної мережі компанії, включаючи віддалені філіали (Intranet) або як портал в мережі Інтернет, невидимий в пошукових системах , що потребує авторизації при вході (Extranet). Доступ до сторінок порталу здійснюється через web-браузер, що дозволяє користуватись послугами Iнтранет-систем людям з мінімальною комп'ютерною підготовкою. Оновлення інформації здійснюється відповідальними співробітниками з допомогою спеціальних інтерфейсів, робота з якими практично ідентична роботі з офісними додатками.

Основна функція Extranet-систем – надання доступу до формалізованої інформації корпоративним службам, віддаленим підрозділам компанії, дилерській мережі, гуртовим покупцям та іншим партнерам чи клієнтам. Екстранет-система є невидимою в пошукових машинах. Доступ до системи надається адміністратором за заявкою користувача.

При створенні екстранет-систем пріоритетними цілями є безпека та розмежування прав доступу до інформації та сервісів. Оскільки рівень захисту екстранет-систем зазвичай вищий, ніж захист звичайного корпоративного сайту, компанія має можливість розміщувати в системі закриті корпоративні матеріали і надавати користувачам доступ до сервісних функцій, безпосередньо пов'язаних з діяльністю компанії.

Пит 2 Найбільш відомі протоколи Інтернет.

TCP/IP — сукупність двох протоколів, що регулюють взаємодію між комп'ютерами в мережі Інтернет. Свою на­зву протокол TCP/IP дістав від двох протоколів. Це Transmission Control Protocol (TCP) — протокол транспорт­ного рівня, що визначає, як відбувається передавання інфор­мації, та Internet Protocol (IP) — адресний протокол мережного рівня, що визначає, куди передається інформація.

Протокол TCP. Згідно з протоколом TCP дані, які від­правляються, «нарізуються» на невеликі пакети, після чо­го кожний пакет маркується так, щоб у ньому були адреси одержувача та відправника, а також інші дані, необхідні для правильного збирання документа на комп'ютері одер­жувача.

Протокол IP передбачає, що в кожного користувача має бути своя унікальна адреса (IP-адреса). Вона склада­ється чотирма байтами, наприклад 104.17.126.10. Струк­тура IP-адреси така, що кожний комп'ютер, через який проходить пакет, може за цими чотирма числами визна­чити маршрут відправлення пакетів у даний момент з ура­хуванням умов зв'язку і пропускної здатності лінії. Па­кети можуть передаватися незалежно один від одного по різних лініях зв'язку.

Незважаючи на те що в мережі Інтернет використо­вуються й інші протоколи, її часто називають ТСР/ІР-мережею, оскільки ці два протоколи, безумовно, є найваж­ливішими.

HTTP– це протокол передачі гіпертексту. FTP– це протокол передачі файлів зі спеціального файлового сервера на комп'ютер користувача. POP– це стандартний протокол поштового з'єднання. Стандарт SMTP

TELNET – це протокол віддаленого доступу.

Білет 12

 Пит 1 Головні та допоміжні пристрої локальної мережі.

До апаратної частини локальної мережі належать головні пристрої (адаптери, кабелі, роз'єми тощо) і допоміжні (термінатори, репітери, трансивери, концентратори, мости, маршрутизатори, шлюзи тощо).Головних пристроїв достатньо, щоб створити невелику мережу чи сегмент .

призначення пристроїв.Термінатор (заглушку) встановлюють на кінцях шини, щоб сигнал не відбивався від кінця кабелю.Репітер (повторювач) відновлює амплітуду і форму по­слабленого сигналу в довгих лініях зв'язку.

Трансивер не лише підсилює сигнали між двома сегмен­тами великої мережі або між адаптером і кабелем, а й змінює форму сигналу відповідно до властивостей кабелю чи сегмен­та мережі. Трансивер може бути вбудований в адаптер.

Концентратори (інший термін хаби) об'єднують в єди­ну мережу декілька однорідних сегментів. Концентратори бу­вають пасивні (більш поширені) та активні. Пасивний кон­центратор — це декілька зібраних в одному блоці репітерів, що живляться від одного джерела струму.

Усі пристрої, які підключені до концентратора, «бачи­тимуть» передані дані, але ігноруватимуть їх, крім пристрою, якому вони призначені. Якщо комп'ютерів багато, для їхньо­го об'єднання в єдину мережу можна використовувати декілька концентраторів, з'єднаних між собою.

 Недолік концентраторів — можливе перевантаження мережі зайвими даними і не­можливість захистити дані на фізичному рівні від «прослуховування». Зауважимо, що адаптери захищають дані на логічному рівні, кодуючи їх.

Активний концентратор (інші терміни — комутатор, свіч), окрім підсилення сигналів, читає заголовки пакетів і стежить, щоб з одного сегмента в інший потрапляли не всі, а лише адресовані сегменту пакети, що зменшує навантаження на мережу.Мости, маршрутизатори і шлюзи призначені для об'єднання декількох різнорідних мереж, тобто мереж з неоднако­вими протоколами обміну і керування, методами кодування і швидкостями передачі. Вони реалізуються на базі окремих комп'ютерів.

Мости — це засоби, що у разі потреби виконують комутуючі функції і найпростіше опрацювання пакетів. Конфігурація мережі з мостами може бути складною, але в ній не повинно бути замкнутих маршрутів (петель) для уникнення штормів (повторного проходження пакетів), що перевантажує мережу. Мости дають змогу роз­тлити одну велику повільну мережу на декілька швидших сегментів.Маршрутизатор – це пристрій, який забезпечує спільну роботу двох мереж, передаючи до кожної мережі тільки призначену частину усього потоку даних. Для створення інфраструктури корпоративних мереж використовуються маршрутизатори. Основне призначення яких — вибір оптимального напрямку передачі інфор­мації. Шлюзи — це комп'ютери з відповідним програмним за­безпеченням, що з'єднують цілком різні мережі. Їх, зокрема, застосовують для під'єднання локальної мережі до глобальної.

Пит 2 Служби Інтернету

Практично всі послуги мережі побудовані на принци­пі «клієнт—сервер».

Сервер у мережі Інтернет — комп'ютер або програма, що нада­ють клієнтам певні мережні послуги.

Клієнт— прикладна програма, що завантажена в комп'ютер корис­тувача, яка передає запити до сервера й одержує від нього відповіді.

До служб Інтернету відносяться:

Веб ,Веб-форуми ,Блоги ,Вікі-проекти (в тому числі й Вікіпедія) ,Інтернет-магазини ,Інтернет-аукціони

Електронна пошта та списки розсилки Групи новин (в основному, Usenet) ,Файлообмінні мережі

Електронні платіжні системи ,Інтернет-радіо

Інтернет-телебачення ,IP-телефонія 

Системи обміну повідомленнями ,FTP-сервери

IRC 

Отже, щоб скористатися якоюсь службою Інтернету, необхідно встановити на комп'ютері клієнтську програму, здатну працювати за протоколом цієї служби.

Білет 13

Пит 1 Будова коаксіального кабелю

Для передачі інформації у мережах використовуються: коаксіальний кабель, скручена пара напівпровідників, оптоволоконний кабель.Коаксіальний кабель поділяється на товстий та тонкий. Досвід експлуатації локальних мереж показує, що при не­великій кількості комп'ютерів (10-15) доцільніше використовувати мережі з шинною топо­логією на основі коаксіального кабелю. Коаксіальний кабель являє собою двопровідну лінію зв'язку, причому один провідник (центральний) знаходиться всередині іншого. Для центрального провідника може використовуватись як одножильний, так і багатожильний мідний провід. Кабель з багато­жильним провідником більш гнучкий і надійний, проте вартість його дещо вища. Зовнішній провідник має вигляд циліндра, сплетеного з мідного проводу. Центральний і зовнішній провідники розділені між собою ізоляцією. Зовнішня оболонка кабелю виконується з полі­вінілхлориду або флуорополімеру. Завдяки відносно невисокій вартості та гнучкості поліві­нілхлорид широко використовується в коаксіальних кабелях. Кабель з полівінілхлоридною оболонкою застосовується в основному на відкритих або легкодоступних ділянках. Оскіль­ки продукти горіння полівінілхлориду отруйні, кабель на його основі не можна прокладати в закритих стельових пазухах. Для цього використовується кабель на основі флуорополімеру. Цей кабель сертифікований на вогнестійкість і при загорянні виділяє незначну кількість смол. Проте цей кабель менш гнучкий і більш дорогий.

Для досягнення максимального рівня сигналу довжина сегмента коаксіального кабелю по винна бути кратна довжині хвилі сигналу, що передається. Для визначення місць підключені робочих станцій коаксіальний кабель маркірується по всій довжині через певні проміжки. Відсутність цих міток є першою ознакою невідповідності кабелю мережевим стандарта. Крім цього, на кожному кабелі повинно бути чітке маркірування, яке вказує на його тип.