Правове регулювання карантину рослин

 Відповідно до ст. 1 Закону України від 30 червня 1993 р. "Про карантин рослин" (в редакції Закону від 30.05.2011 р.) карантин рослин — це система заходів органів державної влади, спрямованих на захист рослинного світу України від занесення карантинних організмів. Карантинний організм визначається Законом як вид шкідника, збудника хвороби рослин, який відсутній або обмежено поширений на території України та може завдати значної шкоди рослинам і рослинним продуктам. Отже, якщо Закон України "Про захист рослин" регулює всі відносини з захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, то Закон "Про карантин рослин" регулює тільки захист рослин від таких шкідників, збудників хвороб рослин, які відсутні або обмежено поширені на території України. Тобто карантин рослин є органічною складовою захисту рослин і запобігає непродуманій інтродукції шкідників рослин, що можуть проникнути на територію України з-за кордону.
 Рослини й рослинні продукти, заражені карантинними організмами, які неможливо знезаразити або технічно переробити, підлягають знищенню в порядку, встановленому законом. Використання та вивезення підкарантинних матеріалів та об'єктів з карантинної зони у випадках виявлення, локалізації та ліквідації карантинних організмів у вогнищі зараження допускаються Мінагрополітики відповідно до закону.
 Особи, діяльність яких пов'язана з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням і торгівлею рослинами та рослинними продуктами, мають право одержувати від органів Державної служби з карантину рослин України інформацію про фітосанітарний стан на відповідній території. Особам, яким завдано шкоди внаслідок запровадження карантинного режиму або у зв'язку з ліквідацією карантинних організмів, а також майно яких використовувалося з метою запобігання поширенню і ліквідації карантинних організмів, збитки відшкодовуються згідно із законодавством.
 Закон регулює порядок здійснення фітосанітарного контролю, тобто обстеження підкарантинних матеріалів для виявлення карантинних організмів. Фітосанітарному контролю підлягають усі підкарантинні матеріали та об'єкти, зокрема ті, що переміщуються через державний кордон України (зовнішній фітосанітарний контроль), та карантинні зони (внутрішній фітосанітарний контроль). Підкарантинні матеріали та об'єкти можна ввозити в Україну за наявності фітосанітарного сертифіката, що його видають державні органи з карантину і захисту рослин країни-експортера, і карантинного дозволу, що видає Головна державна інспекція з карантину рослин України. Митне оформлення вантажів провадиться лише після здійснення фітосанітарного контролю. Підкарантинні матеріали можна вивозити за межі карантинної зони за наявності карантинного сертифіката.
 Фітосанітарний контроль на державному кордоні України та транспорті (в тому числі — на об'єктах автомобільного, залізничного, водного і повітряного транспорту, митницях, на підприємствах поштового зв'язку тощо) здійснюють державні інспектори з карантину рослин, оформлюючи відповідні документи. Прикордонні пункти карантину рослин облаштовуються в пункті пропуску через державний кордон України. Фітосанітарний контроль здійснюється згідно з Фітосанітарними правилами ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів що затверджені Наказом Міністерства аграрної політики України від 23.08.2005 р. № 414 (в редакції 16.07.2006 р.)

 Відповідно до статті 25 Закону на Державна служба з карантину рослин України покладений обовязок створення переліку регульованих шкідливих організмів, який включає:

ñ  карантинні організми, відсутні в Україні (список 1);

ñ  карантинні організми, обмежено поширені в Україні (список 2);

ñ регульовані некарантинні шкідливі організми.

 Перелік регульованих шкідливих організмів затверджений Наказом Міністерства Аграрної політики України від 29.11.2006 р. № 716.

У разі виявлення карантинних організмів Закон передбачає впровадження карантинного режиму, який є різновидом особливого режиму захисту рослин. (ст. 33 Закону в радакції від 21.12.2010р.)

Зокрема, у разі виявлення карантинних організмів на території України карантинний режим запроваджується: у межах декількох областей Кабінетом Міністрів України за поданням Головного державного інспектора з карантину рослин України; на території Автономної Республіки Крим, областей, декількох районів, району, населеного пункту чи території окремого господарства - відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією за поданням відповідно головних державних інспекторів з карантину рослин чи державних інспекторів з карантину рослин. У разі виявлення карантинного організму на територіях, на яких розташовуються об'єкти виробництва, зберігання або переробки зернових, олійних і зернобобових культур, карантинний режим запроваджується в межах відповідного району.

Карантинний режим запроваджується протягом доби з моменту виявлення карантинного організму.

Орган, що приймає рішення про запровадження або скасування карантинного режиму, протягом доби оприлюднює таке рішення в офіційних друкованих виданнях.

Карантинний режим скасовується органом, що прийняв рішення про його запровадження, за поданням відповідних головних державних інспекторів з карантину рослин або державних інспекторів з карантину рослин.

 18) Правове забезпечення зберігання зерна

Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 04.07.2002 № 37-IV визначає Зберігання зерна – це комплекс заходів,які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна. Окремі питання передачі зерна на зберігання визначені нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Постановами Кабінету Міністрів України від11.04.2003 р. № 510 «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно», від 17.11.2004 р. № 1569«Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», якою затверджено Порядок ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання,Технічним регламентом зернового складу,затвердженим Наказом Міністерства аграрної політики України від 15.06.2004 р. № 228та ін.

Законом запроваджується декларування зерна, яке знаходиться на зберіганні. Декларування зерна визначається як діяльність суб'єктів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні. Інформація про власників зерна є конфіденційною і під час декларування зерна не розголошується. Зернові склади зобов'язані щомісячно подавати декларації про обсяги заставного зерна, зерна державного резерву, не витребуваного заставного зерна, зерна інтервенційного фонду та іншого зерна, що зберігається. Порядок декларування зерна суб'єктами зберігання зерна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 № 1877. Декларація подається інспекціям якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції місцевих державних адміністрацій усіма суб'єктами господарської діяльності із зберігання зерна з використанням власного або орендованого зерносховища. Порядок декларування зерна не поширюється на селян, які ведуть особисте селянське господарство і зберігають зерно для особистих потреб.

Закон регулює порядок зберігання зерна. У разі відсутності власного зерносховища, зерно зберігають на сертифікованих складах за договором складського зберігання. Закон України «Про зерно та ринок зерна» включає розділ «Складські свідоцтва», що регулює відносини, які виникають при зберіганні зерна на товарних складах. Останні повинні мати державні сертифікати на право зберігання зерна і видачу складських свідоцтв на зерно, що зберігається. Складські розписки повинні упорядкувати складське виробництво і захистити товаровиробників. Постанова КМУ від 11.04.2003р. «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно» продовжила процес регламентації процесу зберігання зерна. Договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма його затверджується Кабінетом Міністрів України. За цим договором зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. На підтвердження прийняття зерна такий склад видає один із таких документів:подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складська квитанція. Подвійне складське свідоцтво відповідно до ст. 38 Закону складається з двох частин – складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. У разі отримання кредиту за заставним свідоцтвом обидві частини подвійного складського свідоцтва на зерно повинні містити найменування (ПІБ) і місцезнаходження (місце проживання) юридичної особи (громадянина), що видала кредит, дату видачі й розмір кредиту, умови, на яких він виданий, і підпис уповноваженого працівника юридичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи (нотаріусом). Термін видачі кредиту не повинен перевищувати терміну зберігання зерна. Власник складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися зерном, що зберігається на зерновому складі. Власник лише складського свідоцтва має право розпоряджатися зерном, але це зерно не може бути взяте із зернового складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом. Власник лише заставного свідоцтва має право вимагати від особи, яка отримала кредит (першого надписувана), повернення всієї суми боргу та процентів, а також застави на зерно на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. У разі застави зерна відмітка про це робиться на складському свідоцтві. Він також має право на одержання грошових коштів, які були внесені зерновому складу власником складського свідоцтва при отриманні зерна, у разі коли зерно було видано зерновим складом в обмін на відповідне складське свідоцтво. При отриманні грошових коштів право вимоги до першого заставного свідоцтва закінчується. Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Зернові склади ведуть реєстр складських документів на зерно. Вимоги до реєстру складських документів на зерно та порядок його ведення визначені постановою КМУ від 17.11.2004р. №1569 «Про ведення реєстру складських документів на зерно та зерна прийнятого на зберігання».