Уявімо ситуацію: у молодій сім’ї народилося немовля, якому відразу дали ім’я, чи можемо ми стверджувати, що це немовля є особистістю?

Ні, воно є людиною, бо воно належить до певного біологічного виду, але особистістю не являється адже в нього не вироблена стійка система індивідуальних соціально-значущих рис людини, які формуються під впливом суспільних відносин та відносин з іншими людьми. (підтвердженням цього є «люди манглі»)

У дитини, як і в дорослої людини, співіснують біологічні й соціальні якості, що характеризують її як біологічну істоту. Дайте характеристику людини як біологічної істоти:

Біологічні якості — все те, що охоплюється поняттям «організм». Це функції і ріст організму, статеве дозрівання і процес акселерації (прискорений розвиток).

Соціальною істотою людина стає в тільки в суспільстві. Процес соціалізації відбувається паралельно з біологічним розвитком людини.

Особистість визначають неповторні фізичні якості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси. Вони позначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах з іншими.

Якщо до всього переліченого додати тільки те, що притаманне лише одній особистості, то буде індивідуальність.

Індивідуальність — сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність, відмінність від інших людей.

Вона постає як цілісна характеристика людини — оригінальність, самобутність її психічного складу, — будучи тим особистим «Я», за яким пізнають, характеризують та оцінюють людину як особистість. Виявляється у здібностях людини, в основних потребах, інтересах, схильностях, рисах характеру, у почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в особливостях емоційної та вольової сфер тощо.

Передумовою формування людської індивідуальності є анатомо-фізіологічні задатки, які перетворюються в процесі розвитку і виховання. А що ж таке розвиток?

Розвиток – це процес та результат якісних та кількісних змін, які відбуваються в онтогенезі під дією зовнішніх та внутрішніх факторів (середовище, активність, спадковість, виховання)

Розвиток змінюється лише за напрямком, інтенсивністю, характером і якістю. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе.

Рушійними силами розвитку є:

зовнішні протиріччя – це протиріччя, що виникають під впливом об’єктивних факторів, між потребами людини та можливостями їх задоволення;

внутрішні протиріччя – виникають на грунті незгоди з собою та відображаються у індивідуальних стосунках людини (боротьба двох «я»);

загальні або універсальні протиріччя – це протиріччя, що виникають під впливом об’єктивних факторів, між потребами людини та можливостями їх задоволення;

індивідуальні протиріччя. (спів, розвиток співу)

За вибором наведіть приклад будь-якого протиріччя.

закономірності розвитку:

- нерівномірність;

- суперечливість;

- пластичність;

Система роботи класного керівника. Зміст, форми і методи роботи. Планування і облік роботи.

Мета: формування всебічно розвиненої особистості.

Завдання: спрямування виховного процесу в класі, здійснення освіти батьків, об’єднання зусиль вчителів, батьків, громадськості у вихованні дітей.

Класний керівник - це вчитель, якому доручено організацію навчально-виховної роботи у певному класі. У "Положенні про середню загальноосвітню школу України" зазначається:

Форми метод роботи: 1. індив: самоосвіта, проходж курсів підвищення кваліфікації. 2. колективні: педрада, конференції, збори, читання, олімпіади, конкурси, метод об’єднання (сприяють самоосв та самових-ню).

Методи: спостереження, бесіди, створ виховних ситуацій.

Професіограмма: особисті якості, професійні якості, знання, уміння.

Функції:  організаторська, виховна, інформаційно-методична, дослідницька, соціальна, координаційна.

Напрями роботи: з класом, з вчителями-предметниками, з батьками та громадськістю.

Класний керівник організовує і проводить різноманітну позакласну і позашкільну роботу з учнями, спрямовує роботу батьківського комітету.

Форми: словесні (бесіда, диспут), практичні (походи, екскурсії), наочні (діяльність музеїв, виставок.

Планування – усвідомлене цілеспрямоване прогнозування цілей виховання і шляхів їх досягнення.

План роботи класного керівника – шкільний документ, в якому представлено науково-обгрунтоване проектування становлення і розвитку класного колективу і кожного вихованця.

Структура плану: вступ, виховні завдання, зміст.

Види планів: перспективний, календарний, тижневий, щоденний, оперативний, окремого заходу. 

Принципи планування: діяльнісного підходу, цілеспрямованість, комплексного підходу, системність, систематичність, взаємозв’язок виховної д-ть сім’ї та школи, врахув індив та вікових особл, опора на ініціативу та інтереси дітей, реальність, на перенасичувати.

План роботи скл на навч чверть, півріччя або рік і затвердж директором школи.

Основний розділ плану виховної роботи. + методика КТС.

32. Взаємообумовленість процесів виховання, навчання і розвитку. Роль активності особистості в її вихованні.

Виховання– цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вихователя та вихованців з метою формування позитивних якостей та властивостей особистості.

Навчання– цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вчителя та учнів з метою формування знань та засвоєння умінь, навичок

Розвиток –це процес та результат якісних та кількісних змін, які відбуваються з людиною від народження до смерті під дією зовнішніх та внутрішніх факторів (середовище, спадковість, активність, виховання)

Процес, який реалізує цілі навчання і виховання називається педагогічним процесом. Існує 3 функції навчально-виховного процесу: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітня функціяяк основна, що передбачає застосування тих методів та прийомів керування навчальною діяльністю учнів, які сприяли б успішному опануванню знань, формуванню навичок, умінь, наукового світогляду. Виховна функціяє невіддільною від освітньої і призначена для єдності навчально-виховного процесу. Розвиваюча функціямає психолого-педагогічний смисл. Особливо важливою вона є для розумового розвитку учня. В процесі викладання української, російської, зарубіжної літератури розвивати в учнів загальну культуру та моральність. При вивченні математики у них формується логічна мислительна культура, старанність, двоїстість мислення при розв'язуванні складних задач.

Активність – творча перетворююча д-ть людини.

Особистість у своєму розвитку проходить певні вікові етапи. Вікова психологія і фізіологія спільно розглядають вікову періодизацію дитини: + від моменту народження до 10 днів -новонароджений, + від 10 днів до 1 року - немовля; + від 1 року до 3 років - переддошкільник; + від 3 років до 6(7) років -дошкільник; + від 6(7) років до 11 років - молодший школяр; + від 11 років до 15 років - підліток; + від 15 років до 17 років -ранній юнацький вік.

Молодший шкільний вік - це вік допитливих, їхнє прагнення -більше знати про явища природи, тварин. Саме цим мотивуються тисячі різноманітних запитань вчителям, батькам. Ця особливість молодшого школяра може стати основою для формування його інтересів, кругозору, прагнень і бажань повсякчас пізнавати нове. Першочергове значення в цьому віці має слово педагога. Головне не відвернутися, зрозуміти, ввійти в довіру. Це є шлях І вчителя до дитини Учитель повинен бути не тільки наставником, але й порадником, старшим товаришем

Підлітковий вік — учні характеризуються більшою самостійністю, активністю, прагненням бути дорослими. Інтереси різноманітні, але більш стійкі. Виникає тяга до певної сфери знань, професії. Перехід від дитинства до дорослості - специфічна риса підліткового віку. Бажання бути дорослим зовні виявляється в прагненні дітей проявити власні судження, погляди, Інтереси, манерах поведінки. Підліток не сприймає постійних зауважень, вказівок, нотацій. Він дуже прискіпливий до аргументування висунутих до нього вимог. Виникає критичність, вибірковість у ставленні до вчителя. Основний шлях педагога до цього віку - глибока повага до нього.

Юнацький вік - фаза переходу від залежного дитинства до самостійної дорослості, що передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого - досягнення соціальної зрілості. В цьому віці діти: чітко визначають свої життєві і професійні плани; відрізняються підвищенням незалежності в своїх вчинках; критичні по відношенню до інших; краще управління своїми емоціями; вимагають підвищення уваги до своїх думок, суджень. На цьому етапі необхідно включати старшокласників в розв'язання реальних життєвих проблем. В виховній роботі слід приділяти особливу увагу формуванню життєвих ідеалів, переконань, морально цінних якостей.