Фінансова політика і стратегії соціально-економічного розвитку

Розглядаючи суперечності соціально-економічного розвитку України, вкрай важливо визначити чинники, що характеризують цей процес, а відповідно, й мають негативний чи позитивний вплив. Одним із найсуттєвіших чинників впливу є соціально-економічна політика уряду і її складові: фінансова, бюджетна, грошово-кредитна політика. Реалізація будь-якої політики зумовлює необхідність обгрунтування стратегічних і тактичних цілей, в іншому разі полі­тика має ситуативний, а як результат - суперечливий характер. Конкретизація цілей, визначення пріоритетів дає змогу сконцентрувати адміністративний і економічний потенціали на їхню реалізацію. У цьому контексті особливої ролі набуває визначення стратегії як ідеологічної основи реалізації стратегічних цілей політики уряду.

Фін. політика є складовою частиною екон. політики держави. В ній конкретизуються головнінапрями розвитку ек-ки; визначається загальний обсяг фін. ресурсів, їхні джерела, шляхи викор-ння; розробляються механізми рег-ння і стимулювання соц.-екон. процесів фінансовими методами.

Фін. політика-відносно самостійна сфера діяльності Держави. При її розробці варто виходити з конкретних особливостей історичного розвитку суспільства, враховувати специфіку внутрішнього і міжн. становища, реальні економічні і фін. можливості країни. При проведенні фінансової полі­тики особливо важливим є забезпечення її взаємозв'язку з іншими складовими частинами екон. політики-кредитною, ціновою, грошовою.

На сьогодні в Україні існує проектЗакону України «Про Стратегію соціально-економічного розвитку України на 2006 – 2020 роки». Згідно даного проекту Розроблення Стратегії обумовлено незадовільним соціально-економічним станом держави, що характеризується:

п’ятикратним зниженням темпів росту ВВП у порівнянні із 2004 роком;

кризою промисловості і сільського господарства;

погіршенням рівня життя населення, зростанням інфляції внаслідок незбалансованості соціальних виплат та реальних можливостей економіки;

наявністю загрози руйнації пенсійної системи;

зниженням інвестиційної активності через скасування податкових пільг для суб’єктів господарювання спеціальних (вільних) ек. зон та територій пріоритетного розвитку, порушення прав власників раніше приватизованих об’єктів;

уповільненням зовнішнього попиту через погіршення кон’юнктури та загострення конкуренції на світових ринках, зниження світових цін на металургійну продукцію;

наявністю тенденції до занепаду науки та освіти;

погіршенням рівня громадської культури і духовності, розколом суспільства за ознаками території проживання і політичними уподобаннями.

Метою Стратегії є впровадження державної політики, спрямованої на запобігання подальшому зниженню темпів соціально-економічного розвитку України, визначення основних етапів і напрямів перетворень народного господарства, що забезпечують науково-технологічний прорив в економіці, конкурентоспроможність вітчизняної продукції на зовнішніх ринках і добробут народу.

Згідно проекту Реалізація Стратегії передб. етапи:

1.. Виведення економіки України з кризового стану.

2. Перехід до етапу пізньоіндустріальної економіки загального добробуту.

3.Перехід до нової (постіндустріальної) економіки.

Проте це лише проект.

У період сучасних радикальних змін суспільно-економічного розвитку Ук­раїни однією з найбільш нерозв'язаних проблем є наявність фінансового потен­ціалу. Значною мірою такий стан визначає її відставання у формуванні сучасно­го постіндустріального суспільства та європейського рівня добробуту населення. І на початку трансформаційного періоду, й нині українська економіка відчуває його недостатність як у частині обсягу ресурсів і державного бюджету, так і спроможності наявних фінансових інститутів формувати фінансову політику, яка від­повідала б національним інтересам країни й мала арсенал фінансових інструментів, адекватних новим умовам та чинникам розвитку економіки.

Кожна країна повинна визначити, що завданням фінансової політики повинна стати реалізація пріоритетів соціально-економічного розвитку.

Для цього потрібно:

- визначити ці пріоритети

- визначити, що є ідеологічною основою соц.-ек.розвитку на довгостроковий період

- які цінності закладаються в цю ідеологію

- підпорядкувати все це механізму реалізації фінансової політики.

На сьогодні потрібно через документи загальнодержавного характеру затвердити до вимог конституції, які визнач. пріоритети і стратегію соц.-ек.розвитку, які б реалізували загальні нац. інтереси і дозволили визначити місце України в світовій спільноті.

22. Бюджетний дефіцит і боргова політика у контексті макрофінансової стабілізації.
Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Причини дефіциту: падіння доходів, зменшення приросту нац.доходу, зменшення акцизних податків, збільшення витрат, непослідовна фін.політика

Заходи зменшення дефіциту: конверсія, перехід від фінансування до кредитування, зменшення дотацій, зменшення адм. Витрат, зміна системи оподаткування, підвищення ролі місцевих бюджетів

Державне бюджетне обмеження:

B = B + rB + T – Tr – (G + I)

Де B - чисті фінансові активи в n-му році;

B - чисті фінансові активи держави в (n-1)-му році;

r - проценти по чистим фінансовим активам В попереднього року;

T - податки в n-му році;

Tr – трансферти в n-му році;

G - державні споживчі витрати в n-му році;

I - державні інвестиційні витрати в n-му році.

Бюджетне обмеження можна записати в термінах чистого державного боргу (D), де D = -В

D = D + rD + G + I – T Або D – D = rD + G + I – T . де D – D бюджетний дефіцит (DEF)

Бюджетний дефіцит (DEF) – це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Види державного дефіциту:

Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань.

Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).

Основні фактори зростання дефіциту бюджету: збільшення оборонних видатків, Зростання виплат по державному боргу, Збільшення трансфертних платежів. Зниження податків.

23. Фінансова стабілізація як основа фінансової політики. Світовий досвід показує, що спрямованість фінансової політики визначає характер соціально-економічних відносин будь-якої держави. В той же час зміст, характер і спрямованість фінансової політики зумовлюються розстановкою політичних сил в державі.

З політичних позицій вже на першому етапі економічної перебудови суспільством України були визнані: економічна незалежність, соціальна спрямованість, демократичний стиль управління, ринкові механізми господарювання, приватна власність. Кінцевим результатом перетворень має стати розбудова незалежної, процвітаючої держави з високим рівнем добробуту основної частини населення.

проблем на теперішній :           
– зростання зовнішнього і внутрішнього боргів держави;
– зростання витрат на обслуговування державного боргу і, як наслідок, попадання у фінансову залежність від інших держав світу;          
– дефіцитність державного бюджету і нераціональність використання бюджетних коштів;
– низький рівень забезпеченості основних суб’єктів економіки обіговими коштами;          
– розбалансованість міжбюджетних відносин;
– неузгодженість в розподілі державних фінансів між центром і регіонами;          
– великий податковий тиск на виробничо-господарські структури і в першу чергу на малий і середній бізнес..
На наш погляд, слід використовувати не тільки фінансові важелі, а й всі інші фактори, які можуть забезпечити зміцнення вітчизняної економіки. До таких факторів слід віднести:
– вигідне економічне розташування України, розвинутий транспорт і можливості створення транспортних коридорів міжнародного масштабу;        
– наявність відносно дешевих і кваліфікованих трудових ресурсів;         
– рекреаційні можливості в сфері індустрії туризму і відпочинку, залучення в цю сферу іноземних інвестицій;
– відсутність обмежень з основних видів матеріально-сировинних ресурсів, за винятком нафти і газу;
– наявність невикористаних виробничих і невиробничих потужностей та можливість їх більш ефективного використання в сферах швидкого обороту капіталу;  
– необхідність створити належні умови для активізації діяльності інтелектуального потенціалу, залучення висококваліфікованих спеціалістів, науковців до вирішення назрілих проблем розвитку пріоритетних напрямків у господарстві України.
Реалізація цих факторів повинна здійснюватись в контексті із змінами у фінансово-грошовій політиці, яка має формувати необхідні умови для розвитку підприємницьких структур.
Особливої уваги і підтримки потребують структури малого і середнього бізнесу. Цивілізовані країни світу широко використовують таку форму господарювання і забезпечують на цій основі стабільну ситуацію, гнучкі форми адаптації до змін ринкової ситуації, зайнятість основної частини населення і його добробут. В той же час нам сьогодні добре відомо, що забезпечення ефективного розвитку малих і середніх підприємницьких структур потребує державної підтримки. Практично кожна держава світу розробляє і реалізує свої програми, форми і методи підтримки, використовуючи для цього не тільки фінанси державного бюджету, але і інвестиції різних недержавних фондів. При цьому активну участь у формуванні таких фондів приймають регіони. Саме на регіональному рівні вирішується більшість проблем розвитку малого бізнесу.
В Україні теж існують державні фонди підтримки малих підприємницьких структур. Однак вони сформовані зверху і не задовольняють потреби дрібних підприємців. Більше того, такі фонди, як правило, є не тільки мізерними, але й не неадресними. Більшість коштів потрапляє лобістам і не доходить до дрібних підприємців.
Оцінюючи в цілому стан економіки України, зокрема фінансову політику держави, слід констатувати, що вона недосконала, а найголовніше те, що і на теперішній час не має узгодженості в її реалізації між основними гілками влади на державному, регіональних і місцевих рівнях.   

24. Шляхи удосконалення бюджетного процесу у системі бюджетного менеджменту. Бюджетний процес має певні періоди реалізації, що визначені законодавством окремої крани. Завдання бюджетної ідеології фінансової політики держави і стратегії соціально – економічного розвитку є реорганізація бюджетної системи.

Бюджетний процес – це і процес реформування з позиції підвищення ефективності функціонування бюджетної ситеми. Бюдж проц – це процес взаємозв’язку бюдж сис з іншими складовими фінансової, економічної і пол. Сис країни та соц сферою.

Еволюція бюдж проц визначається процесом демократизації – тобто залучення широких верств населення до обговорення і прийняття бюджету, реалізація інтересів більшої кількості населення. При цьому бюджетна система виходячи зі своєї територіальної побудови реалізує інтереси певних груп, які проживають на певних територіях.

Основною проблематикою сучасного бюджетного процесу є повноваження окремих бюджетів і взаємовідносини між окремими бюджетами з позиції перерозподілу фінансових ресурсів, інстр реал міжбюдж пол.

Проблеми, пов’язані з бюджетним процесом, стосуються кожного громадянина, оскільки бюджет є головним фінансовим планом держави, результати прийняття якого впливають на всі сфери життя суспільства. Світовий досвід показує, що проблемам розробки, обговорення і прийняття бюджетів у розвинутих країнах приділяється достатньо уваги в роботі парламентів, що передбачає обов’язковий розгляд альтернативних варіантів проектів бюджетів, пошук найраціональніших рішень. Так, наприклад, у США є спеціальний закон про бюджетний процес, причому на альтернативній основі. До Конгресу США передається на обговорення проект бюджету, розроблений апаратом президента, а науково – дослідний центр Конгресу в свою чергу також розробляє і вносить на обговорення громадськості й Конгресу свій проект бюджету. Порівняльний аналіз, дискусії допомагають знайти найкращі рішення.

В контексті реформування бюджетного процесу треба проводити також реформу місцевого самоврядування, податкову та адміністративно – територіальну реформу.

Насамперед необхідно змінити податкове законодавство, зробити його і динамічним, і водночас стимулюючим. Воно повинно підштовхувати потужний капітал зі столиці переміщатися в регіони. Податкова політика має бути зорієнтована на гармонійний розвиток усіх територій, а не лише великих індустріальних центрів.

Зміцнення фінансової основи органів місцевого самоврядування можливе завдяки оптимальному розподілу податків і зборів (обов’язкових платежів) між державним та місцевими бюджетами, передачі окремих джерел доходів місцевим бюджетам (частина податку на прибуток, плата за видачу ліцензій та інших). Так чітке визначення джерел доходів за бюджетами різного рівня забезпечить не лише їх розмежування, а й фінансову самостійність, відповідальність кожного органу влади за виконання бюджетів, за раціональне й ефективне використання коштів.

Не стимулює нарощування доходів місцевих бюджетів сама система делегованих державою повноважень. Немає чітких стандартів, які послуги має надавати держава населенню. А делеговані державою повноваження не підкріплено коштами. Україна досі не врахувала досвід зарубіжних країн, який зводиться фактично до одного принципу: держава фінансує те, що передбачено Конституцією. А якщо громада хоче отримувати додаткові послуги, то вона сама повинна вишукувати резерви для їх забезпечення. Завдання державної влди полягає в активному стимулюванні громади в цьому питанні.

Важливим завдання на даному етапі є необхідність стратегічного планування бюджетної політики з врахуванням результатів аналізу соціально-економічного розвитку країни, стану бюджетної сфери, а також зовнішніх і внутрішніх загроз. Бюджетна політика держави має плануватися і більш того – прогнозуватися на певний період часу, щонайменше на 3 - 5 років.

Як наслідок відсутності належної системи стратегічних і програмних документів, бюджетні програми не узгоджені з пріоритетами розвитку. З року в рік спостерігаються факти непослідовності політики, постійно змінюються пріоритети соціально-економічного розвитку, часто на протилежні.

25. Особливості збалансування місцевих бюджетів в Україні. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» в статті 66 «Збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів» підкреслює, що місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. 

У разі, коли вичерпано можливості збалансування доходів i видатків місцевих бюджетів i  при цьому не забезпечується покриття видатків, потрібних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі відповідно до закону необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій

У науці та на практиці застосовуються різні методи збалансування бюджетів. 1.Грошовий (інфля­ційний, монетарний) метод збалансування бюджету може застосовуватися лише на рівні держави і теоретично полягає у використанні додатково емітованих центральним банком коштів на покриття бюджетного дефіциту (в Україні це прямо заборонено в БК Ураїни). 2. Застосування доходного та видаткового методів збалансування місцевих бюджетів здійснюється в процесі управління доходами та видатками на всіх стадіях бюджетного процесу. Удосконалення структури доходів місцевих бюджетів має здійснюватися у напрямку зростання суми та частки власних податкових надходжень. Видатки місцевих бюджетів мають бути обґрунтованими з точки зору цілей та ефективності їх здійснення. 3. Боргові методи збалансування місцевих бюджетів передбачають застосування механізмів муніципального кредитування та залучення місцевих позик з метою фінансування капітальних витрат. 4. Трансфертний метод збалансування місцевих бюджетів ґрунтується на наданні дотацій з державного бюджету місцевим бюджетам з метою горизонтального вирівнювання. Поряд із цим держава змушена поступово трансформувати своє ставлення до міжбюджетного перерозподілу централізованих коштів і призначати міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам не лише у вигляді дотацій вирівнювання, а й субвенцій на реалізацію різних проектів.