Місце України в світовому співтоваристві: економічні і політичні фактори.

Питання співпраці України з міжнародними фінансовими інститутами (МФІ) завжди залишалися вкрай політизованими. І часто саме зазначеним інститутам приписувалася чи не головна загроза національній безпеці країни, а з тим виникали вимоги припинення всіх форм співробітництва. Зазначимо, що основа для критики МФІ дійсно існує і пов’язана з тим, що багато хто з них перебуває у процесі складних внутрішніх реформ. Однак в Україні, навіть у зазначених умовах, ставити під сумнів необхідність подальшої співпраці безглуздо.

Нагадаємо, найбільшими інвесторами України були і є:

1)Міжнародний валютний фонд (МВФ), що надав Україні більше $ 4 млрд., переважна частина яких уже виплачена; Кредити МВФ спрямовувались Національному банку України на формування резервів та покриття дефіциту платіжного балансу. Міністерству фінансів України для покриття дефіциту бюджету та обслуговування зовнішнього боргу в іноземній валюті. Надання МВФ допомоги Україні у 1998 році дозволило здійснити поступову девальвацію гривні і уникнути її обвалу з непередбачуваними для банківської системи наслідками. Позики МВФ для України, яка має низький кредитний рейтинг у світі, створюють можливість її доступу до міжнародних ринків позичкового капіталу.

2)Світовий банк (МБРР), ресурси якого загальним обсягом біля $ 4,5 млрд. направляються на структурні й інституціональні реформи, а також реалізацію проектів розвитку в сфері державного управління, охорони здоров’я, інфраструктури, інвестиційних проектів реального сектора; Від Світового банку Україна отримує системні позики та інвестиційні кредити. Системні позики надаються під реформування окремих секторів економіки із спрямуванням їх траншами безпосередньо до Державного бюджету України. З метою реструктуризації економіки та проведення ринкових реформ, розвитку деяких галузей економіки Україна отримала кредити від Світовою банку на термін до 17 років з процентного ставкою близько 7% річних. Ці кредити надавались Україні також на пільгових умовах, тобто термін погашення кредиту довший, а відсоткова ставка менша порівняно з традиційними позиками, що запозичуються на міжнародних ринках капіталу. Кошти, які надійшли від Світового банку спрямовувались на покриття дефіциту Державного бюджету, оплату за енергоносії, погашення зовнішнього боргу та покриття дефіциту торгового балансу країни.

3)Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), інвестиційний і кредитний портфель якого сягає $ 2,8 млрд. Європейський банк реконструкції і розвитку здійснює зовнішнє пряме та спільне фінансування інвестиційних проектів. На відміну від інших міжнародних фінансових інституцій, він зосереджується насамперед на кредитуванні приватного сектора та об'єктів ключової інфраструктури. Позики ЄБРР зосереджуються насамперед на пріоритетних напрямах розвитку в Україні малого та середнього бізнесу (17% від загального портфеля проектів), фінансово-банківської системи (5%), енергетичного сектору (27%), транспортної інфраструктури (11%), телекомунікацій (9%), систем водопостачання (3%), агропромислового комплексу (17%), готельної інфраструктури (1 %).

Участь МФІ надає Україні низку прямих вигод. Адже ресурси МФІ спочатку використалися в сферах, які довгий час не могли бути привабливими для приватного бізнесу (модернізація державного управління, інфраструктури). Та й відсоткова ставка за виділені ресурси традиційно істотно менше вартості комерційних кредитних ресурсів. Саме відносна дешевина ресурсів багато в чому робить ресурси МФІ доступним і вигідним джерелом розвитку в соціальній і економічній сферах.

Сьогодні, як ніколи, Україна має перспективи для зближення з ЄС. Так, Європейський Союз вже висловив свою зацікавленість в тому, щоби піти на більш тісну співпрацю з Україною, оскільки “у представників нової української влади західноєвропейське мислення та прагнення до більш тісної інтеграції у європейський альянс”. Однак тепер завдання полягає не в стрімкому “сходженні по європейських сходинках”, а у поступовому доланні існуючих перепон між Брюсселем і нашою країною. Такі важливі моменти, як перейняття досвіду щодо формування і трансформації безвізових режимів, створення зон вільної торгівлі, а також підвищення усіх життєво важливих стандартів в економіці та соціальних питаннях в Україні – наші першочергові завдання на шляху інтеграції в ЄС.

Можливості співпраці України зі світовим співтовариством визначається через діючі форми висловлення тенденцій глобалізації (під глобалізацією в економічній науці зазвичай розуміють вільне пересування між краї-

нами товарів та факторів виробництва). Отримання Україною повноцінного членства у провідних економічних та політичних організаціях, участь у процесах світової міграції капіталів можна вважати необхідною обставиною

реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення на активного учасника життя світового співтовариства.

Об’єднання країн – явище масштабне, довгострокове и залучає велику кількість суб’єктів та ресурсів, а

також чинить великий вплив на навколишнє середовище [5, с. 259–260].

Сучасні глобальні процеси руйнують національну замкненість, прискорюючи транскордонні товарні та

фінансові потоки, міжнародний рух капіталу та міграцію робочої сили. Глобалізація надає новий вимір світо-

вому ринковому господарству та зумовлює його нові кількісні та якісні характеристики, які проявляються у

постійному русі національних господарств до дедалі більшої відкритості. Науковці неоднозначно оцінюють

наслідки глобалізації та пов’язаної з нею відкритості економіки для України [6, c. 20].

Підйом української економіки є неможливим без масштабних вкладів в її реальний сектор. В ситуації,

коли знос основних фондів складає 70–80 %, більшість підприємств не відповідає сучасним вимогам науково-

технічного прогресу, низька якість товарів національних виробників не дозволяють конкурувати на рівних із

імпортованими аналогами, потрібні значні фінансові кошти задля структурної перебудови підприємства і за-

провадження інноваційних продуктів і рішень, які здатні докорінно змінити таку ситуацію. Потрібно зауважити,

що загальна економічна і політична нестабільність не сприяє притоку стратегічних іноземних інвесторів. При

цьому вихід на традиційні світові ринки для вітчизняних підприємств ускладнюється непрозорістю бізнесу.

Одним із варіантів покращення ситуаціях що склалася може стати державна інноваційна програма [7, c. 172].

економіки [8, c. 86].

До найважливіших напрямів покращення конкурентного середовища в Україні слід віднести наступні:

− удосконалення законодавства про конкуренцію та конкурентоспроможність галузей та регіонів країни;

− формування та розвиток зовнішньоекономічної інфраструктури;

− удосконалення між бюджетних відносин;

− підвищення та законодавче закріплення ролі недержавних центральних і регіональних інститутів

(асоціацій місцевих органів влади, агентств регіонального розвитку, інших громадських організацій);

− розробка, узгодження та здійснення заходів державної і регіональної підтримки;

− підвищення відкритості та зрозумілості дій центральної і місцевої влади;

− правова підтримка малого та середнього бізнесу;

− впорядкування та модернізація податкового адміністрування;

− запровадження та забезпечення ефективного функціонування системи сертифікації продукції, робіт і

послуг;

− створення єдиного інформаційного поля діяльності усіх суб’єктів підприємницької діяльності в Україні

з просуванням до міжнародного інформаційного простору;

− сприяння суб’єктам економічної діяльності у створенні позитивного бренду;

− надання національним виробникам кваліфікованої допомоги у просуванні на ринки їхньої продукції.

Ключовою тенденцією розвитку сучасної міжнародної економіки є глобалізація, вона впливає, як на

розвиток економічних відносин між країнами, так і на формування внутрішньої та зовнішньої політики окремої

країни. Наслідки процесу глобалізації безпосередньо торкаються кожної країни, серед них і Україна, яка ціле-

спрямовано рухається у світову економіку та Євросоюз [9, c. 131].

Викладення основного матеріалу. На сьогоднішній день найбільш структурована і цілком адекватна

новітнім вимогам часу є загальна концепція інноваційного розвитку, яка створена Європейською Комісією в

зв’язку з розширенням Євросоюзу та переходом великої кількості повноважень від національних урядів до за-

гальноєвропейських органів управління. Основні пріоритетні напрямки, визначені ЄС, умовно можна розбити

на три групи.

Першим напрямком є створення інститутів, що стимулюють суб’єктів фінансової, наукової та промис-

лової діяльності до впровадження інновацій. У першу чергу, такими стимулами є фіскальні важелі: податкові

пільги, податкові кредити, прискорена амортизація, цільова підтримка через гранти й позики тощо. Крім того,

ефективним також є застосування адміністративних заходів у спрощенні процедур створення і діяльності інно-

ваційних підприємств.

Другий напрямок можна охарактеризувати, як створення сприятливого клімату для інноваційної еко-

номіки. В галузі підтримки та зростання інноваційного сектора дії держав – членів ЄС полягають у наступному:

– створення ефективних механізмів інформаційного обміну між потенційними учасниками, таких як

формулювання порівняльних статистичних індикаторів; створення бази даних за результатами впровадження

заходів інноваційної політики і самих інновацій; проведення різноманітних семінарів та зустрічей для ключо-

вих (“приймаючих рішення”) гравців; реалізація принципу “відкритої координації”, що припускає обмін досві-

дом і транснаціональне навчання

традиційних завдань освітянської та дослідницької діяльності, стоїть завдання поширення знань і технологій, а

великим державним дослідницьким центрам необхідно спрямовувати свої зусилля на обмін технологіями і

співробітництво з діловими колами;

– створення, насамперед, на регіональному рівні, спеціалізованих організацій підтримки інновацій, та-

ких, як інкубатори, фірми, що займаються технологічним маклерством кластерним та мережним сприянням;

– створення надзвичайно сприятливого середовища для нових малих підприємств, що передбачає на-

дання їм стартового венчурного капіталу, інформації про потенційних інвесторів, адміністративних і фіскаль-

них пільг. Особливо це стосується підприємств, створених на базі університетів, які формують майбутні “точки

зростання”. Державна підтримка у цій галузі приведе до розвитку та росту різноманітних венчурних середніх,

дрібних і мікропідприємств (аж до феномен “manterprise” – людина – підприємство);

– підвищення культури патентування і ліцензування через створення професійних патентних мереж та

сфері інтелектуальної власності.

Третя група завдань стосується розвитку гуманітарного капіталу. Насамперед, це формування в суспільстві

загальної інноваційної культури. Всім вищим навчальним закладам рекомендовано включити до навчальних

програм курси підприємництва, а в деяких уже викладається дисципліна “Інноваційний менеджмент” для під-

готовки агентів зі сприяння інноваційним процесам у своїх організаціях і регіонах. Безупинне навчання протя-

гом усього життя заохочується як необхідність і умовах стрімко мінливих економічних реалій.

Характерною рисою сучасного виробництва провідних країн світу є високий рівень його наукоємкості,

що відображає головну роль науки в розвитку економіки і поліпшення благополуччя суспільства.

Наукоємність продукції досліджується частіше за все, як різновид більш загального економічного по-

казника – ресурсоємності.

В міжнародній практиці галузь вважається наукоємною якщо показник наукоємності перевищує серед-

ній або спеціально обраний для промисловості взагалі показник.

Підвищення рівня наукоємності виробництва є однією з принципових рис, що характеризують еконо-

міку промислово розвинених країн [6, с. 22].

Упродовж десятиліть успішно розвиваються багатогалузеві комплексні програми наукового співробіт-

ництва країн Європи. Ці програми, що мають назву Рамкових, всебічно представлені науковими інституціями

наших європейських сусідів. Вони спрямовані на розв’язання найбільш актуальних і перспективних проблем

сучасної науки і технологій. Участь у виконанні тематики Рамкових програм фінансується на достатньо висо-

кому рівні. Співробітництво у Рамкових програмах – престижне свідчення наукового рівня їх учасників.

Хоча формально Україна отримала доступ до зазначених програм ще 12 років тому, починаючи з Рам-

кової програми 4, участь у них наших науковців і фахівців обмежується, на жаль, двома основними причинами.

По-перше, це відсутність фінансового внеску України у бюджет Рамкових програм. По-друге, це все ще недостатня

поінформованість вітчизняних науковців щодо правил та умов подання пропозицій, тематики, форми реалізації

проектів, способів пошуку партнерів, а часто у нас не знають навіть про існування програми.

Основною метою наступної Рамкової програми, яка стартувала з 1 січня 2007 року, і на яку планується

витратити 50,6 млрд євро, є створення суспільства, що ґрунтується на знаннях і розбудова Європейського до-

слідницького простору, досягнення досконалості у науково-технологічних дослідженнях шляхом виконання

таких 4 програм: співробітництво, ідеї, кадри, потенціал [10, с. 87].

Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюється відповідно до постанови Верхо-

вної Ради України “Про концепцію науково-технічного та інноваційного розвитку України” а Закону України

“Про інноваційну діяльність”