Учасники бюджетного процесу та їх функції.

Боргова політика - це напрямок діяльності уряду, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональну та ефективну мобілізацію, розподіл, використання та повернення державою запозичених фінансових ресурсів.

У роки світової фінансово-економічної кризи і кризового розвитку подій в Україні в умовах високого зовнішньоборгового навантаження засвідчили необхідність вдосконалення управління національним боргом і розробки якісно нових боргових стратегій, у центрі яких знаходяться:

1) сильна система ризик-менеджменту;

2) активне використання структури боргу для протидії впливу шокових ситуацій;

3) наявність резервних фондів і буферів ліквідності;

4) врахування нестабільності і мінливості бази інвесторів.

Стратегічними орієнтирами політики управління державним і корпоративним боргом України мають стати:

- досягнення достатнього ступеню міцності фінансової системи України для нівелювання негативного впливу глобальних чинників;

- забезпечення повноцінної інтеграції України до міжнародного ринку капіталів;

- доповнення внутрішніх заощаджень та забезпечення продуктивного використання ресурсів, які залучаються позичальниками на внутрішньому та зовнішньому ринку капіталів;

- утримання сумарного обсягу боргових зобов’язань України на економічно безпечному рівні;

- забезпечення потреб держави у позичкових коштах та своєчасне і у повному обсязі виконання зобов'язань за державним боргом;

- мінімізація ризиків державних і корпоративних запозичень шляхом збалансування структури державного і корпоративного боргів за видами валют, відсоткових ставок і термінів погашення боргу;

- забезпечення ефективного функціонування внутрішнього ринку цінних паперів та підтримання постійного доступу до міжнародного ринку капіталу;

- подальше формування іміджу України як надійного позичальника, що вчасно та в повному обсязі виконує свої боргові зобов'язання.

В сфері управління борговою політикою України постає необхідність вирішення наступних завдань:

1. Сприяння розвитку внутрішнього ринку державних цінних.

2. Розробка нових інструментів внутрішніх державних запозичень.

3. Згладжування піків боргових виплат і врахування діючих.

4. графіків погашення боргу при залученні нових позик.

5. Дотримання граничних обсягів надання державних гарантій.

6. Забезпечення утримання економічно безпечного розміру державного боргу України.

7. Введення ліміту заборгованості українських банків перед нерезидентами.

8. Завершення програми рекапіталізації проблемних банків.

9. Стабілізація фінансового стану НАК «Нафтогаз України» та зменшення обсягів його бюджетної підтримки.

10. Введення більш жорстких нормативів до рівня капіталізації банків.

Можна виокремити декілька аспектів впливу сучасної боргової політики України на економіку:

1) Залучені державою кошти направлені на фінансування невиробничої сфери (розвиток інфраструктури, підтримка банківського сектору, тощо), а отже і джерелом їх повернення стане підвищений рівень оподаткування;

2) Підвищене податкове навантаження призводить до зниження стимулів економічної активності та розширення тіньової економіки;

3) Державний кредит, витісняючи приватні інвестиції, веде до зниження основних виробничих фондів країни;

4) Спостерігається відтік капіталу з країни через додаткові витрати на обслуговування та виплату відсотків;

5) Існує ризик потрапити в кредитну залежність та наростити «боргову піраміду».

Важливою ціллю боргової стратегії України на 2011-2013 роки є здійснення державних запозичень на основі відповідних планів і обґрунтованих прогнозів потреби держави у фінансових ресурсах, оскільки найобтяжливішим для економіки країни вважається залучення зовнішніх ресурсів для фінансування «фіктивних» програм розвитку. Також, задля зменшення зовнішньоборгового навантаження планується забезпечити ефективне функціонування внутрішнього ринку державних цінних паперів та розширення доступу до міжнародного ринку капіталу.

Основними плановими заходами, для реалізації даної стратегії є:

- узгодження напрямів політики управління державним боргом з напрямами бюджетної та грошово-кредитної політики;

- складення річного графіка проведення аукціонів облігацій внутрішньої державної позики із зазначенням видів та строків обігу боргових цінних паперів;

- здійснення регулярного розміщення державних цінних паперів з різними строками обігу для підтримання кривої дохідності;

- запровадження розміщення облігацій внутрішньої державної позики та казначейських зобов'язань на фондових біржах;

- створення належних умов для ефективного функціонування первинних дилерів та підтримання ними двостороннього котирування державних боргових цінних паперів;

- підвищення ефективності та результативності співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями і фінансово-кредитними установами, пов'язаного із залученням та використанням їх фінансових ресурсів;

- розширення переліку державних боргових цінних паперів, у тому числі індексованих на рівень інфляції, амортизаційних та з можливістю дострокового погашення;

- активізація роботи з випуску державних боргових цінних паперів для населення;

- підтримка на належному рівні та розвиток інформаційно-технічного забезпечення процесу управління державним боргом, зокрема шляхом удосконалення інформаційно-аналітичної системи "Управління державним боргом".

Отже, боргова політика є важливим інструментом регулювання економіки. Вона може ввести державу в боргову кабалу або ж сприяти її розвитку. Однак, з метою отримання позитивного результату необхідно використовувати отримані позикові ресурси на підвищення ефективності виробництва і збільшення ВВП, що дасть можливість досягнути оптимального співвідношення борг/ВВП та повернути запозичені кошти вчасно та необтяжливо як для населення, так і для економіки вцілому.

20. Обґрунтування фінансової стратегії забезпечення сталого економічного зростання.Стале економічне зростання - одна з основних цілей макроекономічної політики, досягнення якої забезпечує випереджальний ріст реального обсягу продукції (ВВП) у порівнянні з ростом населення для підвищення життєвого рівня, не виходячи за межі господарської ємності екосистем.

Основа фінансової політики сталого економічного зростання - чітке визначення єдиної концепції економічного розвитку, як у довготерміновій, так і короткотерміновій перспективі, вибір з усього різноманіття фінансових механізмів досягнення поставлених цілей, найбільш оптимальних, які забезпечують спрямування суспільного розвитку відповідно до принципів сталого розвитку.

Фінансове забезпечення сталого економічного зростання буде визначатися характером розв’язання двох ключових завдань: де і як мобілізувати фінансові ресурси в обсягах, необхідних для забезпечення відповідного рівня економічного зростання; як розподілити вироблений ВВП, щоб максимально сприяти економічному зростанню.

Вважаємо, що структурними елементами фінансового забезпечення сталого економічного зростання є джерела, інструменти та форми, методи фінансового забезпечення, кожен із яких виконує свої функції (рис. 1).

Джерела фінансового забезпечення економічного зростання дають можливість дивер- сифікувати ресурс­ну базу для зрос­тання та забезпечи­ти поєднання капі­талів підприєм­ницького сектору та державних кош­тів. Пріоритетна роль належить при­ватному та держав­ному капіталам як джерелам форму­вання фінансових ресурсів для забез­печення економіч­ного зростання.

Щодо форм та методів фінансового забезпечення економічного зростання, то це конкретні способи дій, спрямовані на практичне досягнення поставлених завдань економічної політики. Це дії, пов’язані з фінансуванням тих чи інших інноваційних проектів для забезпечення модернізації суб’єктів господарювання та підвищення темпів економічного зростання, забезпечення ефективної соціальної складової. Дія цих методів — на принципах повернення та без відшкодування, самофінансування, боргове та інфляційне, проявляється у створенні та використанні грошових фондів.

Для посилення взаємозв'язку джерел фінансового забезпечення економічного зростання та методів і форм їх прояву, необхідно використовувати інструменти (податки, збори, штрафи, надання пільг, емісія грошей, привати­зація, виробництво). Тобто все те, що дозволить сформувати ресурси та їх перерозподілити, сформувати мотиви та стимули для економічного росту.

Для досягнення високих темпів економічного зростання на основі інноваційного потенціалу та формування ефективного фінансового механізму його забезпечення необхідно:

• забезпечити виконання зобов'язань держави та сприяти реформуванню бюджетної системи;

• переглянути доцільність функціонування у режимі збитковості підприємств, які отримують необґрунтовані пільги;

• вирішувати проблеми боргових зобов'язань через формування прозорого конкурентного середовища, що є запорукою зниження процентних ставок та відтворення довіри до банківських заощаджень;

• необхідно державі сформувати систему стимулів і мотивів для мобілізації внутрішніх ресурсів та пошуку вітчизняного інвестора;

• провести амністію капіталів, повернутих з-за кордону, розширити за допомогою системи гарантій і стра­хування залучення до вітчизняної банківської системи доходів громадян України, які працюють за кордоном;

• використовувати бюджетні інструменти налаштування грошової пропозиції та здійснити перехід держави від формування останньої через купівлю валюти;

• підвищувати довіру населення до банків та формувати механізми залучення заощаджень в економіку [4, с. 29].

Розглянемо декілька стратегічних джерел забезпечення сталого економічного зростання:

1.Вдосконалення системи оподаткування. Незва­жаючи на розробку чергового вдосконаленого варіанту податкового кодексу, практичні зрушення в цій сфері відбуваються досить повільно. Ключовими завданнями залишаються:

- уточнення і законодавче закріплення довгостро­кових незмінних принципів податкової політики; - оптимізація системи і рівня податків з огляду на визначені пріоритетні чинники і стратегію економічного зростання; - формування ефективної організаційної системи адміністрування податків та її інституціональне впоряд­кування; - посилення контролю за дотриманням податкової дисципліни і невідворотності штрафних санкцій у випа­дках її порушень; - розширення податкової бази і забезпечення її відтворення за допомогою системи економічних та ад­міністративних методів; - ліквідація обтяжливих для бюджету податкових пільг і субсидій в окремих галузях національної еконо­міки.

2. Перерозподіл ресурсів між видатковими стаття­ми бюджету та відмова від фінансування частини загальнодержавних програм, не пов'язаних із страте­гічними пріоритетами. В середньостроковій перспективі заходами, що мо­жуть компенсувати негативні наслідки такого зростання видатків, можуть бути:

- уповільнення темпів зростання видатків на заро­бітну плату при оптимізації і скороченні посад у системі державної служби; - модернізація системи оплати праці на принципах прозорості та відповідності рівню кваліфікації і відпові­дальності; - упорядкування трансфертів, субсидій, будь-яких соціальних пільг в напрямку підвищення їх адресності, цільового призначення та економічної обґрунтованості; - скасування низки нецільових соціальних програм, зокрема, вузькопрофесійного спрямування; - створення інституційної і адміністративної бази для запровадження другого (обов'язкове страхування) та третього (добровільне страхування) рівнів пенсійної системи.

3. Утримання рівня державного боргу в межах 20­-25% до обсягу ВВП.

4. Вдосконалення механізму узгодження окремих бюджетів капітальних витрат із задекларованими стратегічними пріоритетами та зведеним бюджетом, а також - їх координація між собою на стадії плануван­ня та виконання.

На сучасному етапі в Україні важливо, щоб фінансова стратегія на стадії фор­мування максимально враховувала поточні і перспективні пріоритети загальноекономічної стратегії. Стратегічний аналіз, що передує стратегічному плануванню, повинен спиратися на дослідження зовнішніх та внутрішніх чинни­ків економічного зростання, можливостей та загроз, силь­них та слабких характеристик національної економіки.

21. Бюджетні пріоритети оптимізації соціально-економічного розвитку.