Порушення спілкування - передумова, ознака, наслідок конфлікту.

Люди потребують спілкування, на засадах якого будуються стосунки між ними. Якщо не дотримуватися правил позитивного міжособистісного спілкування, то тоді розвиваються передумови виникнення конфлікту. Наказовий спосіб, погрозливий тон, примітивний, маніпулятивний рівень, замаскований, нещирий характер спілкування спонукає виникнення емоцій незадоволення іншої сторони, порушення взаєморозуміння, довіри у стосунках. Особливістю конфлікту є відсутність нормального спілкування між сторонами, коли вони перестають слухати і чути один одного, вдаються до звинувачень та образ. При цьому і вербальне, і невербальне спілкування впливає на розвиток конфлікту. Жести, погляд, постава індивіда можуть ображати іншу сторону. Незнання правил словесної взаємодії заважає конфліктуючим сторонам зупинити сутичку, і, навпаки, сприяє розгортанню конфлікту.

Проте, конфліктуючим сторонам не слід забувати, що відсутність спілкування не дає їм можливості зрозуміти сутність проблеми і разом подивитися на ситуацію. Отож, одним із засобів вирішення конфлікту є організація спілкування, побудованого на необхідних правилах, у процесі якого учасники шукають спільний грунт та інтереси, шляхи їх задоволення.

У конфлікті завжди виявляються реакції, які можуть бути автоматичними і набутими.

У процесі розвитку особистість виробляє реакції на ситуації, зокрема конфліктні, що згодом стають автоматичними. Ці реакції можуть бути різного типу, але вони виявляються у конфліктах і визначають спосіб поведінки, притаманний особистості в умовах конфронтації, суперництва. Автоматична поведінка може бути позитивного та негативного типу і є складовою характеру особистості. Ігнорувати таку поведінку або копіювати її, особливо, коли вона агресивна чи імпульсивна, означає сприяти розвитку конфлікту. Якщо вас ображає партнер і зневажає, намагаючись змусити погодитися з ним, то вам недоцільно діяти так само - звинувачувати, сварити його, оскільки будете здійснювати позитивне підкріплення конфлікту. Тільки протилежна поведінка партнера з дотриманням правил спілкування, норм розв'язання конфлікту буде ненав'язливе впливати на дії іншого, стимулюючи його до набуття нових реакцій, умінь.

У конфлікті часто бувають особи, які за природою є конфліктні, їхній характер є причиною зіткнення з іншими людьми. Взаємодія з такими особами вимагає спеціальних знань та умінь спілкування з ними. Тому набуття нових реакцій, форм поведінки дає можливість партнеру зрозуміти причини важкої поведінки суперника, організувати спілкування з людиною такого типу, нейтралізуючи її імпульсивні дії, погоджувати з нею шляхи вирішення проблеми.

Загалом людина спонтанно набуває нові реакції, способи поведінки у конфлікті деякою мірою під впливом партнера, споглядаючи дії інших людей у суперечках. Здебільшого нові форми поведінки набуваються особою для задоволення власних інтересів та іноді є неприємні партнеру або не сприяють співробітництву двох сторін. Для того, щоб не відчувати страх і агресію у конфлікті і не сприймати його як боротьбу, а навпаки працювати, конструктивно діяти у такій ситуації для досягнення позитивного результату, учасники повинні оволодівати формами поведінки за універсальними правилами вирішення конфліктів. Набуті дії дають їм змогу поводитися цілеспрямовано, здійснювати правильний вибір.

Конфлікт існує між людьми, коли щось спільне поєднує їх. Конфлікт виникає саме між людьми, які залежні один від одного. По-перше, вони поєднані спільним: члени, однієї родини, спільна професійна діяльність, працівники одного закладу, учасники необхідної взаємодії (лікар і пацієнт, продавець і покупець). По-друге, задовольнити свої інтереси сторони можуть завдяки міжособистісній взаємодії. Конфлікт тому і виникає, що власні інтереси дві сторони окремо одна від одної не спроможні задовольнити, але ці інтереси не збігаються, є суперечливими. Ось чому перед учасниками немає вибору: або урегулювати конфлікт певним шляхом, або розірвати стосунки і відмовитися від інтересів.

Зазначені особливості розкривають сутність та ознаки конфлікту. Для розвитку уявлення про конфлікт і формування розуміння його сутності слухачам курсу пропонується вправа: "Намалюй павутиння конфлікту".

Кожний конфлікт має свою структуру. Структура включає сукупність елементів, які взаємопов'язані. Виокремимо складові конфлікту.

Конфліктуючі сторони.

У конфлікті діють дві протилежні сили, конфліктуючі сторони або суб'єкти (51 і 52). Це - окремі індивіди, групи, малі і великі. У конфлікт можуть бути залучені організації різного типу, трудові колективи, держави, представники різних культур, національностей, різноспрямовані соціальні сили (народ і влада). Бувають і багатосторонні конфлікти - між трьома сторонами або більше. Ймовірно, що до головних учасників приєднуються інші сторони: свідки, сторонні співчуваючі, підбурювачі, консультанти, невинні жертви.

У конфлікті виявляються соціальні та психологічні особливості конфліктуючих сторін, що зумовлюють їхню поведінку. Соціальні характеристики вказують на службовий стан, соціальну роль сторін, їх належність до конкретної суспільної групи, професії, соціальний статус, авторитет. Психологічні особливості суб'єктів включають їхні типологічні та своєрідні риси, здібності, "Я - образ", що впливають на мотивацію, послідовність і стійкість поведінки. Від психологічних рис індивідів залежить виникнення, розвиток конфлікту, його урегулювання. Уявлення людини про себе зумовлює її ставлення до інших, особливо у конфлікті, впливає на її сприймання та інтерпретацію ситуації, що склалася, отримання зворотного зв'язку - інформації про себе та протилежну сторону. Людина із завищеною або пониженою самооцінкою неадекватно оцінює себе у конфліктній ситуації, із упередженням ставиться до партнера. Такій особистості важко подивитися на речі очима іншої сторони або шукати варіанти вирішення конфлікту, які були б корисні не тільки для неї, але й для партнера. Не слід забувати про людей з "важким" характером, який посилює напругу у конфліктній ситуації окрім того, що вона вже викликана розбіжностями у розв'язанні проблеми. Врахування психологічних особливостей суб'єктів конфлікту є суттєвим для організації спілкування між ними, без чого неможливе їхнє примирення.

Зона розбіжностей.

Це предмет суперечки, те, що викликало зіткнення сторін, об'єкт, на який вони претендували. Зону розбіжностей іноді важко визначити, тому що сторони не можуть зрозуміти, що справді викликало зіткнення. Буває, конфлікт виникає через дрібнички; існує зачіпка, виникає незначний інцидент, що провокує сутичку. Усі ми знаємо, що люди починають сваритися через те, що хтось не поклав речі на місце, не дотримався порядку або висміяв пропозиції, творчі рекомендації іншої людини. Насправді, ці факти є зовнішнім виявом розбіжностей між особистостями, що є приховані і ними не усвідомлюються. Хоча буває, що зачіпки, дрібнички стають предметом сутички, який стає основою конфлікту.

Зона розбіжностей - це не лише предмет, яким хочуть володіти сторони, і який спонукав їх до зіткнення. Саме усвідомлення труднощів розв'язання суперечностей або оволодіння предметом породжує проблему. Проблема у конфлікті - це перешкода, яка виникає для обох сторін, і яку вони хочуть подолати. Проблема визначає суперечність між інтересами і можливостями людини їх задовольнити. З проблемою у сторін пов'язані страхи і побоювання, а також певні очікування. Знання страхів конфліктуючих допомагає їм самим або конфліктологу розуміти їхні проблеми, розбіжності, що привели до зіткнення.

Доцільно також зазначити, що у конфлікті розбіжність між сторонами представлена у відмінних їхніх позиціях. Позиції визначають пояснення кожним суб'єктом предмету суперечки. Вони виражають претензії, що кожна сторона пред'являє одна одній у конфлікті. Конфлікт існує між позиціями партнерів, що розкривають зону розбіжностей. Але за конфронтуючими позиціями стоять приховані інтереси сторін, їхні інтереси пояснюють, чому саме вони обрали цю позицію, а не іншу, і як відстоювання цієї позиції допоможе їм реалізувати їхні реальні бажання та інтереси.