Конституційно-правовий статус прокуратури України. Функції і повноваження прокуратури України.

Конституція України в сьомому розділі регламентує правовий статус прокуратури. У державному механізмі України прокуратура виступає як самостійна державно-правове установа, яка при реалізації своєї компетенції тісно взаємодіє з усіма гілками влади, особливо з судовою.

Згідно Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. Так, у статті 121 Конституції йдеться про те, що прокуратура України становить єдину систему. До її складу входять: Генеральна прокуратура, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокурори, а також військові, транспортні, правоохоронні та інші спеціалізовані прокуратури. Таким чином, діючу систему органів прокуратури становлять територіальні та спеціалізовані прокуратури. При цьому територіальні прокуратури створені і діють відповідно до адміністративно-територіального устрою, а спеціалізовані - за предметно галузевим принципом, тобто функціонують в окремих сферах життєдіяльності.

Прокуратура України - єдина централізована система органів і установ, яка не входить в жодній з гілок влади. Прокуратура діє на базі відповідних принципів. При цьому Конституція закріпила принцип централізму в організації та діяльності прокуратури. Централізм в організації прокуратури проявляється в тому, що: 1) всі прокурори крім Генерального прокурора України, призначаються Генеральним прокурором України строком на п'ять років і звільняються з посади Генеральним прокурором; 2) в органах прокуратури встановлена ​​ієрархія, яка базується на підкоренні нижчестоящих прокурорів вищестоящим і всіх прокурорів - Генеральному прокурору України; 3) вищестоящі прокурори мають право давати підлеглим прокурорам обов'язки для них вказівки і доручення.

Прінціпнезавісімостів організації діяльності прокуратури діє як у взаєминах з іншими державними органами, так і всередині системи прокуратури. У першому випадку незалежність виявляє себе насамперед у тому, що органи прокуратури мають свою компетенцію, в реалізацію якої неприпустиме втручання і будь-який вплив інших державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, засобів масової інформації, їх представників та посадових осіб. Незалежність органів прокуратури від громадських об'єднань сприяє їх деполітизації.

Принципзаконноститрадиционно є основоположним принципом організації та діяльності прокуратури.

Найвищим ланкою системи прокуратури є Генеральна прокуратура, яку очолює Генеральний прокурор України. Вона визначає стратегію і тактику діяльності органів прокуратури. Положення в ст. 121

Конституції про єдність органів прокуратури має суттєве значення для ефективного виконання нею своїх функцій у боротьбі зі злочинністю, забезпеченні прав і свобод людини і громадянина.

Закон «Про прокуратуру» встановлює відповідні вимоги до працівників прокуратури. Так, прокурорами і слідчими прокуратури можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, а також необхідні ділові і моральні якості. Прокурором Автономної Республіки Крим, прокурорами областей, міст Києва і Севастополя призначаються особи не молодші тридцяти років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років. Міськими, районними та прирівнюються до них прокурорами призначаються особи не молодші двадцяти п'яти років зі стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років. Це дає можливість уникнути випадків призначення на керівні посади осіб, які не мають достатніх знань, практичних навичок і життєвого досвіду.

Працівники прокуратури несуть відповідальність, яка визначається специфікою функцій, які вони реалізують. Так, за порушення законодавства, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим Верховною Радою України. У статті 2 Дисциплінарного статуту встановлюється, що працівники прокуратури повинні володіти високими моральними якостями, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадським мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особливо суворо дотримуватися вимог закону, сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, нормам і правилам суспільного життя. Разом з тим ст. 50 Закону «Про прокуратуру» закріплює засоби правового та соціального захисту працівників прокуратури і робить наголос на тому, що прокурор і слідчі прокуратури знаходяться під захистом закону.

У рішенні Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 р. щодо офіційного тлумачення положень ст. 86 Конституції України та ст. 12 і 19 Закону «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів до прокуратури) Конституційний Суд України дійшов висновку, що народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями та вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, зазначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства і конкретних кримінальних справах. Згідно з цим рішенням Конституційного Суду, прокурори і слідчі прокуратури, здійснюючи зазначені процесуальні дії, є незалежними від будь-яких органів та інших посадових осіб і підкоряються лише закону. Вплив у будь-якій формі на прокурора чи слідчого з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків заборонений чинним законодавством.

Генеральний прокурор призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради. Парламент України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. При цьому Конституція не визначає підстав дострокового звільнення з посади Генерального прокурора. Термін його повноважень - п'ять років.

Згідно зі ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладаються такі функції: а) підтримання державного обвинувачення в суді; б) представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом; в) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; г) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; г) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Ці положення треба розглядати в комплексі з п. 9 розділу XV «Перехідні положення», в якому записано, що прокуратура продовжує виконувати, відповідно до чинного законами, функцію попереднього слідства до формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.