Поняття і принципи державного устрою.

Форма державного устрою - політико-територіальний устрій держави.

Прості (унітарні) держави - єдині і централізовані держави, що складаються з адміністративно-територіальних одиниць, що підкоряються центральним органам влади й не володіють ознаками суверенітету (Франція, Норвегія і т. д.).

Ознаки:

1) єдність і суверенітет;

2) адміністративні одиниці, що не володіють політичною самостійністю;

3) єдиний і централізований державний апарат;

4) загальна законодавча система;

5) єдина система стягування податків. Види:

1) в залежності від способу контролю:

а) централізовані (на місцях - представники з центру);

б) децентралізовані, в яких обираються органи місцевого самоврядування;

в) змішані;

2) регіональні, що складаються з політичних автономних утворень з власними представницькими органами та адміністрацією.

Складні держави - держави, що складаються з державних утворень, які користуються небудь ступенем державного суверенітету:

1) федерація - об'єднання кількох раніше самостійних держав в одну державу (США, РФ і т. д.).

Ознаки:

а) союзну державу;

б) наявність самостійності;

в) загальфедеральне законодавство і законодавство суб'єктів федерації;

г) двоканальна система податків.

Види:

а) в залежності від принципу формування суб'єктів:

- Адміністративно-територіальна;

- Національно-державна;

- Змішана;

б) в залежності від юридичної основи:

- Договірна;

- Конституційна;

2) конфедерація - міждержавні об'єднання або тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створювані з метою забезпечення спільних інтересів.

Ознаки:

а) відсутність суверенітету, єдиного громадянства, законодавства та єдиної грошової системи;

б) координація діяльності держав з питань, для вирішення яких вони об'єднувалися;

в) добровільний вихід і скасування дії общеконфедератівних актів на своїй території;

3) імперія - держава, створена в результаті завоювання чужих земель і володіє різною залежністю її складових частин від верховної влади.

Державно-правові (юридичні) ознаки унітарної держави.

1. Унітарна держава припускає єдині, загальні для всієї країни вищі представницькі, виконавчі та судові органи, які здійснюють керівництво відповідними місцевими органами. На території унітарної держави діє одна конституція, проводиться обов'язкова для всіх адміністративно-територіальних одиниць загальна податкова і кредитна політика.

3. Складові частини унітарної держави (області, департаменти. Округи, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють. Вони не мають своїх законодавчих органів, самостійних військових формувань, зовнішньополітичних органів та інших атрибутів державності. У той же час місцеві органи в унітарній державі володіють відомою, а іноді і значною самостійністю.

4. Унітарна держава, населене невеликими за чисельністю національностями, широко допускає національну і законодавчу автономію.

5. Усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені.

6. Унітарна держава має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюється центральними органами державної влади.

7. У переважній більшості сучасних унітарних держав основне територіальний поділ є політико-адміністративним. Поряд з ним у ряді країн є адміністративно-територіальні одиниці як загального типу, де діють органи загальної адміністрації, так і спеціального, де діють спеціалізовані державні органи (судові округи).

Автономна Республіка Крим - територіальна автономія у складі України.

Згідно зі ст. 133 Конституції України, до складу України, поряд з областями, містами Києвом та Севастополем, входить Автономна республіка Крим, яка має особливий конституційно-правовий статус.

Правовий статус Автономної Республіки Крим визначається нормативно-правовими актами: Конституцією України, законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим та іншими актами.

Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим становлять такі основні елементи: 1) повноваження (сукупність прав і обов'язків); 2) предмети відання (сфери суспільних відносин, в яких Автономна республіка Крим має право здійснювати нормативно-правове регулювання); 3) функції Автономної Республіки Крим (основні напрямки діяльності); 4) принципи, на яких грунтується правовий статус (основоположні правові ідеї, які відображені в Конституції України і Конституції Автономної Республіки Крим); 5) гарантії Автономної Республіки Крим (умови забезпечення здійснення повноважень Автономної Республіки Крим).

Предмет відання Автономної Республіки Крим закріплено в ст. 137 і 138 Конституції України та деталізований у Конституції Автономної Республіки Крим.

Зокрема, Основний Закон України закріплює положення про те, що Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань: сільського господарства і лісів; меліорації і кар'єрів; громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва; містобудування і житлового господарства; туризму, готельної справи, ярмарків ; музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників; транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; мисливства, рибальства; санітарної і лікувальної служб та з інших питань, делегованих законами України, а ст. 138 закріплює перелік повноважень, які відносяться до відання Автономної Республіки Крим.

Про досить високому правовому статусі Автономної Республіки Крим, за якими вона істотно відрізняється від областей в Україні, свідчать її основні повноваження, які закріплені в главі 5 Конституції Автономної Республіки Крим. Особливо показові її повноваження в політико-правовій та в соціально-економічній, в тому числі в бюджетній сферах, які Конституція закріплює досить детально.

Характерною особливістю правового статусу Автономної Республіки Крим у складі України можна вважати саме відсутність у неї суверенітету, похідну природу її публічної влади від суверенітету України. Сутність автономії в унітарній державі полягає також і в тому, що автономія є дієвим засобом забезпечення суттєвої децентралізації у здійсненні публічної влади.

На основі викладеного можна визначити автономну республіку як несуверенних територіальну громаду, яка конституйована як автономна владою держави, до складу якої вона входить, має свої особливі органи публічної влади, наділена певною політико-правової самостійністю, але діє на підставі та в межах загальнодержавної конституції, не може самостійно змінити свій правовий статус і виступає засобом децентралізації у здійсненні публічної влади.