Бальнеологічні рекреаційні ресурси

Бальнеологічні рекреаційні ресурси включають в себе лікувальні властивості лікувальних мінеральних вод, термальні води, лікувальні  грязі, озокерит, спелеологічні ресурси, води морів, теласотерапія.

       Основний вид бальнеологічних ресурсів – це лікувальна мінеральна вода, як природна вода, що має лікувальні властивості внаслідок підвищеного вмісту біологічно активних компонентів.

Ресурси природних мінеральних вод.

Лікувальними мінеральними водами називаються природні води, які містять у собі в підвищених концентраціях ті чи інші мінеральні (рідше органічні) компоненти й гази і мають які-небудь фізичні властивості (радіоактивність, температура, реакція середовища та ін.), що визначає їхню лікувальну дію на організм людини, і яка відрізняється «у тій чи іншій мірі від дії прісної води». 

Гідромінеральне багатство України визначається наявністю таких мінеральних вод, як вуглекислі, сульфідні, радонові, залізисті й миш’яковисті, йодові, бромні та йодо - бромні, борні, крем'янисті, води з підвищеним вмістом органічних речовин та води  без специфічних компонентів і властивостей.

Україна широко відома у світі своїми унікальними високоефективними мінеральними лікувальними водами типу «Нафтуся», їх запаси розміщені в двох регіонах західної частини республіки — в районі Трускавця й поблизу Східниці (Львівська обл.), а також у районі Сатанова (Хмельницька обл.) і прилеглої до нього території (включаючи Тернопільську обл.). Ці води мають високі лікувальні властивості. Вони характеризуються підвищеним вмістом органічних речовин (0,01—0,03 г/л). На їх базі (особливо Східниці й Сатанова) є практично необмежені можливості для розширення санаторно-курортного господарства з метою задоволення потреб населення багатьох країн. 

Використовуючи цілющі властивості термомінеральних вод, сьогодні успішно працюють курортно-медичні центри на термальних курортах Німеччини, Австрії, Франції, Швейцарії, Словенії, Болгарії, Туреччини, Угорщини й Україні.

Термальні води − підземні води з температурою понад + 20 ˚С; за іншим визначенням – вище середньої температури повітря для даної місцевості. Термальні води для лікувальних цілей в Україні використовують обмежено у Закарпатській області та Криму.

До природних лікувальних грязей відносяться різні за генезисом утворення (переважно відклади боліт, озер, лиманів та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізико-хімічними властивостями. Місцем утворення лікувальних грязей є різноманітні водоймища (моря, затоки, озера, стариці річок), болота, а також ділянки земної кори, в яких унаслідок тектонічних причин виникають зони виносу на поверхню подрібнених глинистих порід, підземних вод і газів, які обумовлюють утворення сопочних грязей. За генезисом, який відображає умови утворення і визначає головні особливості складу і властивості, лікувальні грязі поділяються на чотири генетичних типи: торфові, мулові сульфідні, сапропелеві, сопочні.

Торфові поклади в Україні формуються переважно в лісовій і лісостеповій медико-географічних зонах. Найбільшим серед родовищ вважається Моршинське. 

Торфові грязі використовуються в курортах Шкло, Моршин, Миргород, Хмільник. 

Родовища морських сульфідних мулових грязей є на Обіточній, Бердянській, Таганрозькій (Маріупольській), Новоазовській, Ялтинській затоках.

Приморські сульфідні мулові видобувають із багатьох озер і лиманів Північного і Кримського Причорномор'я та Приазов'я [Куяльницький, Хаджибейський, Алібей Шагани (Одеська обл.), Будацький, Тілігульський, Березанський (Миколаївська обл.), Сакське, Чокрацьке. Узунларське, Кояське, Велике, Тобечицьке озера і багато інших]. Сапропелеві відклади мають найбільше розповсюдження лісовій медико-географічній зоні (Шацькі озера).

Сьогодні сапропелеві грязі в Україні в санаторно-курортній чи клінічній практиці не застосовуються. Сопочні грязі в Україні розповсюджені на Керченському півострові (Булганацькі сопки) і в санаторно-курортній практиці практично не застосовуються.

Озокерит (від грецьк. — пахну і хтірос — віск), гірський віск — органогенна гірська порода, горюча корисна копалина нафтового ряду. Являє собою суміш високомолекулярних вуглеводнів, смол і асфальтенів. 

Озокерит широко застосовують у медицині як лікувальний засіб проти хвороб опору та руху. 

В Україні родовища озокериту відкриті в Передкарпатті. Саме тут − найбільші у світі Бориславське (експлуатується з 1856 р.) і Трускавецьке родовища. 

Спелеологічні ресурси можна визначити як ресурси печер і порожнин. Використання даних ресурсів як лікувальних почалося порівняно недавно. 

В лікуванні використовується мікроклімат карстових печер і соляних шахт. В Україні в с. Солотвино і м. Соледар на основі соляних шахт діють спелеологічні санаторії. 

Лікувальне значення мають води морів.Ці води високо мінералізовані, складаються з більш як 60 хімічних елементів, у тому числі натрію, калію, магнію, кальцію, брому, бору, літію та ін. Сполуки цих елементів позитивно впливають на організм людини, морські купання, як і повітря приморських районів, насичене парами морської води, мають велике лікувальне значення.

Таласотерапія − це вплив морського середовища на організм людини. Найбільш відомі таласотерапевтичні курорти Словенії, Франції й Монако.

В Україні перші заклади, які почали функціонувати, використовуючи лікувальну мінеральну воду виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), Березівські мінеральні води (1862), Моршинське (1877).

       Курорти на базі бальнеологічних ресурсів – Аркадія, Біла Церква, Кваси, Гусятин, Голубине, Миронівка, Поляна, Рай-Оленівка, Синяк, Східниця, Шаян.

       Бальнеогрязьові курорти – Бердянськ, Євпаторія, Затока, Кирилівка, Куяльник, Любінь Великий, Миргород, Моршин, Немирів, Саки, Сергіївка, Трускавець, Феодосія, Хмільник та Шкло.

       Грязьові – Лебедівка, Холодна Балка.

Особлива територіальна концентрація і різноманітність складу бальнеологічних ресурсів характерна для Карпатського району, півночі лісостепу, узбережжя Азовського та Чорного морів, півдня України, західного Полісся.

На основі їх застосування функціонують відомі бальнеологічні курорти – Трускавець, Миргород, Немирів, Кваси, Хмільник, Саки, Євпаторія тощо. Окремі санаторії, водолікарні, профілакторії функціонують майже в усіх областях України.

Водні рекреаційні ресурси

Водні ресурси відіграють виключну роль у розвитку рекреаційної діяльності. Численні рекреаційні заняття пов’язані з водними об’єктами, а їх наявність відіграє вирішальну роль у розміщенні рекреаційних закладів.   

Наявність різного роду водних рекреаційних ресурсів значно підвищує рекреаційний потенціал місцевості.

До водних рекреаційних ресурсів належать моря, озера, річки, водосховища, ставки, придатні для водних видів відпочинку, туризму й спорту. 

Найпотужніші рекреаційні комплекси формуються на узбережжях теплих океанів, морів, заток і проливів.

Основне значення для розвитку рекреації має зона шельфу і материкової обмілини, оскільки саме вона, звичайно за наявності інших сприятливих факторів, є головною умовою для розвитку оздоровчого (пляжно-купального) відпочинку, спортивного і круїзного, екстремального туризму, яхтингу. 

При рекреаційній характеристиці й оцінці ресурсів морських узбережжів слід враховувати склад гірських порід і рельєф дна, зміну глибин, порізаність берегової лінії (численні заливи й острови створюють додаткові умови для розвитку рекреації), температуру та її зміну за сезонами року, солоність води, течії й хвилювання, біологічне розмаїття – яке виступає об’єктом полювання, риболовлі, спостереження, дайвінгу.

До основних рекреаційно-туристичних берегових районів належать: в Атлантичному  океані − Середземноморське узбережжя Південної Європи й Північної Африки, узбережжя Балтійського й Чорного морів, півострів Флорида, острови Куба, Гаїті, Багамські, райони міст і міських агломерацій Атлантичного узбережжя Північної й Південної Америки; у Тихому океані − Гавайські острови, острови Полінезії й Мікронезії, східне узбережжя Австралії, затока Бохайвань і острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст і міських агломерацій узбережжя Північної й Південної Америки; в Індійському океані − острів Шрі-Ланка, район прибережних міських агломерацій Індії, східне узбережжя острови Мадагаскар, Сейшельські й Мальдівські острови.

Була зроблена порівняльна медико-кліматична характеристика основних приморських курортних місцевостей Європи й прилеглих до неї регіонів Азії й Африки. Встановлено, що рекреаційна цінність курортних зон у цьому регіоні убуває в такому порядку: 

• Мадейра й Канарські острови; 

• континентальне узбережжя Португалії; 

• північне Середземномор'я (південь Франції, північний захід і північний схід

Італії, північ Хорватії, Південний берег Криму); 

• південно-західне Середземномор'я (Іспанія, південь Італії, південь Хорватії,

північ Тунісу); 

• північне Причорномор'я (північно-західна частина узбережжя Росії,

узбережжя України крім ПБК, Румунія, Болгарія); 

• південно-східне Середземномор'я (Греція, Південне узбережжя Туреччини,

Кіпр, Ізраїль, південь Тунісу); 

• Кавказ (південно-східна частина узбережжя Росії, Грузія); 

• узбережжя Біскайської затоки (північне узбережжя Іспанії, Срібний берег

Франції); 

• північні курорти (узбережжя Ла-Маншу, Північного й Балтійського морів).

На Україні морські рекреаційні ресурси представлені узбережжями теплих Чорного та Азовського морів. 

Чорноморське узбережжя сприятливе для організації рекреаційної діяльності через невеликі прибережні глибини, сприятливі літні температури − середня температура води в літній період становить +20 − 24 °С, переважно низовинні береги, за винятком Південного берегу Криму, солоність поверхневих вод також незначна −

140/00.

Вода в Чорному морі прозора і в поєднанні з порівняно багатими іологічними

ресурсами, цікавими формами рельєфу, техногенними об’єктами є потужним ресурсом для дайвінгу.

Узбережжя Азовського моря можуть бути оцінені як найсприятливіші для різноманітних рекреаційних занять, оскільки характеризуються мілководністю, високою температурою поверхневого шару води влітку (+25 − 32 °С), комфортною температурою повітря (+22 − 24 °С) та вологістю (55 − 77%) повітря у прибережній смузі в літній період. Середня солоність води − 13,8 0/00, максимальна (в затоці Сиваш) − 250 0/00.

Особливу рекреаційну цінність мають піщані коси з чудовими пляжами. Сукупність цих факторів сприяє спеціалізації Азовського узбережжя на обслуговуванні певного контингенту відпочиваючих − батьків з дітьми. Ропа затоки Сиваш має важливе бальнеологічне значення.

Прозорість води в Азовському морі низька, тому для дайвінгу воно практично не використовується.

Тривалість купального сезону в Азово-Чорноморському басейні перевищує 4 місяці — з кінця травня до початку жовтня.

У континентальних районах головними водними рекреаційними ресурсами виступають ріки й споруджені на них водосховища. З точки зору використання рік для цілей рекреації найбільш вагомими їх характеристиками є ширина річкової долини, ширина русла, швидкість течії, тривалість сприятливого періоду для різних видів рекреаційного використання, характер течії (гірська чи рівнинна, багато або маловода), берегів. 

Значний вплив на організацію окремих видів рекреаційних занять робить режим ріки і характер русла (наявність порогів, перекатів, водоспадів).

За розмірами ріки бувають великі, середні й малі. Найбільша кількість рік – малі, довжина яких не перевищує 10 км, відповідно вони не мають необхідних показників для організації рекреаційної діяльності, проте їх значення полягає у підвищенні естетичної рекреаційної оцінки території. 

В основному в рекреаційному використанні задіяні великі, повноводні рівнинні ріки і організовані на них водосховища, які здебільшого стають центрами тяжіння рекреантів.

По берегах великих рік і водосховищ формуються крупні рекреаційні комплекси в основному сезонного (переважно літнього) функціонування, які задовольняють здебільшого рекреаційні потреби місцевих жителів. 

Важливе рекреаційне значення мають і гірські річки, придатні для організації активних видів рекреаційних занять, зокрема сплавляння на байдарках і каное, рафтингу. Також річки утворюють велику кількість водоспадів, каньйонів і тому є цікавими екскурсійними об'єктами.

Розподіл рік  по території України нерівномірний. Найбільша густота річкової мережі в Українських Карпатах; менша на півдні та південному сході степової зони. З понад 63 тис. річок лише 4 тис. мають довжину понад 10 км.

Найбільші ріки – Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг, Прип’ять, Десна, Сіверський Донець. Найбільше рекреаційне навантаження припадає на Дніпро та його притоки і Сіверський Донець, оскільки вони протікають по найбільш густонаселених районах країни. 

По берегах цих рік та споруджених на них водосховищ сформувалися значні рекреаційні зони, в яких діють численні дитячі оздоровчі табори, бази відпочинку, санаторії-профілакторії. 

На основі поєднання багатих історико-культурних ресурсів і можливостей судноплавства на Дніпрі була розроблена національна програма туристсько-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича». Перспективним районом для інтенсивного рекреаційного використання на основі наявних водних ресурсів є долина Південного Бугу. 

Важливе значення для проведення спортивних водних видів туризму мають гірські річки Карпат.

Озера в Україні відіграють значну роль у розвитку рекреаційної діяльності. Усього їх налічується близько 20 тис.

Озера використовуються для організації відпочинку місцевих жителів, розвитку різних видів туризму. Здебільшого озера придатні для купання, риболовлі, водних видів спорту, пізнавального туризму. 

Найбільш інтенсивно використовуються озера Волині – Шацькі і гірських Карпат.

Найбільші озера України: Сасик, Ялпуг, Кагул, Кугурлуй, Катлабуг, Китай,

Донузлав, Актаське, Світязь.

Звичайно по берегах крупних озер і рік формуються поселення які є цікавими історико-культурними центрами, що при наявності можливостей для судноплавства дає змогу для організації річкових і озерних круїзів, проведення екскурсій на водних видах транспорту. 

Невід’ємною частиною водних рекреаційних ресурсів є пляжі. Пляжними можна вважати більшість прирічних і приморських територій, які забезпечують хоча б мінімум доступу до водної поверхні.

Пляж – частина луки, що створена накопиченням наносів на її опуклому березі, або акумулятивна форма рельєфу, утворена в береговій зоні моря під впливом прибійних потоків.

Для цілей рекреаційного використання пляж є природно-антропогенним об`єктом, до складу якого входять як природні (прирічні території, водні акваторії), так і

штучно створені (насипи, об`єкти облаштування) елементи.

Незважаючи на значну кількість водних об`єктів, пляжні ресурси мають обмежене розповсюдження, поява пляжних територій здебільшого пов`язана з розвитком

засобів розміщення, організованої рекреації і значними населеними пунктами.