Мюнхенська угода 1938 р. і Карпато-Українська держава

Під впливом загальних інтервенціоністських планів емігрантські українські кола переорієнтовуються на Німеччину. У липні 1936 року лідери української еміграції Західної України, Буковини, Закарпаття зустрілися у Варшаві з послами Німеччини, Польщі й Угорщини, Була складена спеціальна угода, лейтмотивом якої стало прагнення «боротися за визволення України... і повне знищення більшовизму». При цьому виникла взаємна домовленість про встановлення над Україною 50-річного протекторату західних держав.

Мюнхенський початок розподілу європейських земель і цілих країн активізував також кампанію інтриг міжнародної реакції навколо «українського питання», зокрема західноукраїнських земель. Особливо активізувалася Угорщина, яка давно зазіхала на Закарпаття. У Мюнхені претензії Угорщини не розглядалися, а після нього вимоги віддати Закарпаття були висунуті в спеціальних нотах Чехословаччині й під час переговорів з її представниками в Комарно. Держави фашистського блоку самочинно взяли на себе роль «арбітрів». За їхнім рішенням, відомим під назвою Віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.) окремі територіальні претензії Угорщини були задоволені. Отож вона одержала велику частину Закарпаття з містами Ужгород, Берегове, Мукачеве.

На решті території Закарпаття була створена автономна Карпатська Україна. Найбільшу зацікавленість у такому державотворенні виявила Німеччина. Вона й санкціонувала організацію цієї держави. Згодом, у лютому 1939 року, відбулися вибори до сейму Карпатоукраїнської держави. 15 березня цей сейм проголосив самостійність Карпатської України, обравши А. Волошина її президентом. Творці нової держави планували об'єднання її з Києвом, створення «Великої України», яка б стала висхідним пунктом для боротьби з більшовизмом.

Закарпаття та інші українські землі були лише картою у великій політичній грі західних партнерів. Вони використовували її за власним бажанням, на свій розсуд. Гітлер пробував різні варіанти підготовки плацдарму проти СРСР, одночасно дезорієнтуючи Захід щодо своїх справжніх планів. Тепер нацисти, не відмовляючись від перспективи загарбання України з її величезними природними багатствами, висунули перед своїми колишніми антантівськими ворогами вимоги про перерозподіл сфер впливу, повернення Німеччині колоній, зниження торговельних тарифів тощо. Отож за власний спокій Захід мав платити агресорові додатково, звичайно ж, не з власної кишені. Тепер до багатств України, які вже майже без будь-яких заперечень визнавалися німецькими, гітлерівцям віддавали нафтові родовища Румунії, стратегічні переваги Данцизького коридору тощо.

Не діставши належного опору своїм зажерливим планам, Гітлер напав на Польщу 1 вересня 1939 року. Великобританія та Франція, пов'язані з Польщею відповідними угодами, змушені були попри застереження багатьох засобів масової інформації 3 вересня оголосити війну Німеччині. Так і почалася Друга світова війна.