Острозький культурно-освітній центр та його значення в духовному житті України.

Серед центрів, утворюваних у маєтках українських магнатів, найбільшим i найвпливовішим був заснований 1576 р. в м. Острог на Волині князем Костянтином Острозьким. Тут акумулювались усі течiї i напрями тогочасної духовної культури України, здійснювалась наукова розробка й поширення, в тому числі філософських ідей ренесансно-гуманiстичного i реформаційного спрямування. Острозький культурно-освiтнiй центр об’єднував колегіум, що являв собою першу спробу створення школи вищого типу, науково-літературний гурток i видавництво, яке очолював І.Федоров.

У дiяльностi Острозького культурно-освітнього осередку вирізняються три головні етапи. Перший, позначений активною творчою дiяльнiстю представників його, що діють на час підготовки до Брестської унії (1596 р.). Цього часу, до початку ХVII ст., в осередку створюється велика полемічна література, в якій на основі засвоєння реформаційних за своєю суттю ідей обґрунтовується оновлена релiгiйна доктрина острозьких книжників, що спиралась в тому числі на комплекс загально-фiлософських та етичних ідей.

Наступний етап (з початку ХVII ст. позначений переважно книжково-науковою дiяльнiстю, спрямованою на поширення комплексу ідей, сформульованих у попереднiй період.

Зрештою, третій, останній етап, який припадає на друге десятиліття ХVII ст., засвідчує поступовий спад дiяльностi, що привело до припинення існування Острозького центру 1636 р.

В Острозькій академії подібно до європейської системи навчання освітня програма охоплювала сім т. зв. вільних наук, які поділяли на trivium (граматика, риторика, діалектика) і quadrivium (арифметика, геометрія, музика й астрономія). Найбільшу увагу приділяли trivium, насамперед мовам, оскільки перекладацька й літературна праця потребували серйозної філологічної підготовки. В Острозі викладали старослов´янську, грецьку й латинську мови. Особливого значення, з огляду на розвиток традиції української духовної культури, надавалося старослов´янській і грецькій мовам. Філософію як окрему дисципліну в Острозькій академії ще не викладали (через відсутність укр. Професійної Ф.). Щоправда, навчальні програми передбачали курси логіки, які називали тоді діалектикою.

Протягом порівняно короткої iсторiї Острозький центр об’єднав плеяду визначних представників української культури, яким належить певний внесок i в iсторiю вітчизняної філософської думки. До їх числа належить перший ректор Острозької школи Герасим Смотрицький, автор передмови до знаменної Острозької бiблiї — першого видання Бiблiї старословяноською мовою у 1581 р. Найзначнішим його твором є «Ключ царства небесного».

Значний внесок у розвиток реформаційних ідей в колі острозьких книжників належить Кирилу Лукарису — людині широкої ерудиції. До визначних вчених книжників Острозького науково-літературного гуртка належить також полеміст, що виступав під псевдонімом Клірик Острозький, Василь Суразький, Христофор Фiлалет, що є автором полемiчного твору «Апокрисис. Творчість перелічених тут дiячiв репрезентує українську версію реформаційної iдеологiї.

Течію, що репрезентувала другий з названих раніше напрямів, представники якого розробляють спiвзвучнi рефрмацiйнiй iдеологii погляди на основі внутрішнього розвитку ортодоксально православної доктрини, в Острозі представляв Йов Княгинецький.

Отже, за денної вiдміностi поглядів окремих представників Острозького центру всi вони репрезентують єдине спрямування в духовній культурі тогочасної України, що утворювалось в результаті органічного сприйняття на грунтi вітчизняної традицiї ідей Ренесансу та Реформацiї, розроблених в Захiднiй Європі. Викладене визначає i зміст філософської позиції представників Острозького центру, яка спрямовувалась проти католицької релiгiйно-фiлософської доктрини, що вiдповiдало потребам боротьби проти національного та соціального поневолення.

Це зумовлює загострене почуття патріотизму, притаманне діячам Острозького центру. Свідченням цього є, зокрема, широке звернення до духовної спадщини Київської Русі, схiдно-патристичної та апостольської традиції, пов’язана з цим інтенсивна дiяльнiсть перекладу та редагуванню греко-вiзантiйських творів та старослов’янських пам’яток. Відзначене зумовило й обґрунтування ними спеціальної фiлософсько-фiлологiчної концепції, в основі якої лежало ствердження визначально ролі церковнослов’янської мови як запоруки «чистоти» віри, що має слугувати самозбереженню українського народу перед загрозою покатоличення та полонiзацiї На цьому ґрунтується ствердження ідеї про єдність Логосу та Софії, що спонукає до ретельного аналiзу слова з метою виявлення змісту.

З традицією духовної культури княжої доби єднає острозьких книжників i розуміння фiлософiї та способу її існування. Розвиваючи започаткований в Київський Русі погляд на фiлософiю як любомудрiє, вони визначають її як знання істини про речі божественi та людські, що здобувається через життя в iстинi. Звідси притаманна острозьким діячам вiдсутнiсть виразного інтересу до логiко-теоретичного, категорiально-понятiйного осягнення істини.