Реформування економіки в період «відлиги».

У 1955 р. почала широко реалізовуватися ще одна "продуктивна ідея" Хрущева - різке збільшення посівних площ під кукурудзу. Свого апогею "кукурудзяна кампанія" досягла в 1959 р., після візиту Хрущова в СІЛА, де йому були продемонстровані кращі сільськогосподарські ферми. Не дивлячись на природно-кліматичні умови, "цариця полів" почала стрімкий наступ по території всього Радянського Союзу. В Україні під кукурудзу було відведено 20 % всіх посівних площ, що значно скоротило виробництво пшениці.Важливі реформи були проведені і в промисловості. Правда, 50-і рр. на Заході стали часом початку широкомасштабної науково-технічної революції, яка супроводжувалася впровадженням нових матеріалів, техніки і технологій. У СРСР посиленими темпами розвивалися традиційні галузі промисловості - металургія, видобуток вугілля і руди, важке машинобудування - проте ці галузі вже не визначали сучасного рівня економічної потужності держави.В Україні отримали подальший розвиток традиційні галузі промисловості. Але почали з'являтися і нові сучасні підприємства. У Дніпропетровську були побудовані заводи важких пресів і бурякозбиральних комбайнів, в Кременчуці - завод вантажних автомобілів, в Запоріжжі - заводи"надлегкого" автомобілебудування і трансформаторний, в Херсоні - сільськогосподарських машин. Значні успіхи були досягнуті в суднобудуванні (Миколаїв) і літакобудуванні (Київ). У 1957 р. в Києві відкрився перший в СРСР комп'ютерний центр, що став згодом Інститутом кібернетики АН УРСР.У 1957 р., коли намітився черговий спад в темпах промислового розвитку країни, Хрущов почав реформу раднаркомів (Рад народного господарства). Головна ідея цієї реформи полягала в тому, щоб перенести планування і управління економікою в окремі адміністративно-економічні регіони. Москва була більш не в змозі ефективно керувати народним господарством величезної країни з одного центру. В результаті реформи було ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств.В Україні було створено 11 раднаргоспів, які контролювали близько 10 тис. підприємств, що випускали більше 80 % всієї української промислової продукції. Проте нова система управління породила таке негативне явище, як "місництво". Керівники окремих регіонів почали висувати на перший план місцеві інтереси за рахунок інтересів інших регіонів і республік. Спробою вирішення цієї суперечності було створення в 1960 р. спеціального об'єднуючого центру - Укрраднаргоспу, а в масштабах всієї країни - Ради Народного Господарства СРСР. Проте організація нових вищих керівних центрів фактично вела до повернення суворо централізованого планування і управління економікою. Реформа зайшла в безвихідь і не принесла відчутного результату народному господарству СРСР.У 1961 р. в країні була проведена чергова фінансова реформа. Масштаб грошової одиниці підвищився в 10 разів, проте, добробут радянських людей від цього не покращав, а за багатьма позиціями купівельна спроможність населення знизилася із-за зростання цін на багато товарів і продуктів харчування.У цей же період часу була зроблена спроба вирішення житлової проблеми в СРСР. По всій країні почалося активне будівництво низькоякісних, але дешевих 5-поверхових житлових будинків, які народ назвав "хрущовками". Безумовно, багато радянських сімей, у тому числі і в Україні, поліпшили свої житлові умови, проте, площа і якість нових квартир залишали бажати багато кращого і не йшли ні в яке порівняння із західними стандартами.

Перебудова

Перебудова почалася в СРСР у квітні 1985 р. її метою було виправити деформований соціалізм, врятувати систему, надати існуючому соціалізмові «людське обличчя». Почалися процеси демократизації суспільства, активізація громадської думки, поліпшення економічних показників тощо. Проте перебудова гальмувалась через спрощений командний підхід до реформування.Стара система працювала й далі за інерцією, не було узгодженої концепції реформування, занадто вузьким було коло реформаторів у самій КПРС, а вузька соціальна база для проведення реформ не сприяла їх успіхам.Проте перебудова залишається об'єктивно існуючим історичним періодом з чіткими хронологічними межами, тобто бід проголошення курсу на перебудову — до розпаду КПРС і СРСР.Замість зміцнення СРСР перебудова привела його до розпаду.На першому етапі перебудови була оприлюднена її стратегія: нове політичне мислення, радикальна економічна реформа, демократизація всієї політичної структури.Починалася перебудова з покращення інформова-ності населення країни. Відродився дореволюційний термін «гласність». Тоді під гласністю розуміли інформацію, яка пробивалася через перепони офіційної цензури. Радянське суспільство за ступенем закритості набагато випереджало дореволюційне суспільство Російської імперії. Радянський тоталітарний режим від­значався мертвящою серйозністю свого офіціозу і політичних доктрин.У перші роки перебудови Україна залишалась під контролем консерваторів, яких очолював перший секретар ЦК Компартії України Б. Щербицький. Республіка аж до 1989 p., поки М. Горбачов не зняв В. Щербицького з посади, була справжнім заповідником застою.Одним з перших гасел перебудови було «прискорення». Малося на увазі прискорення темпів економічного розвитку. Гласність, яка почала висвітлювати і економічне життя України, давала інформацію, яка змушувала задумуватись навіть найбільших оптимістів. Масштаби економічної кризи України давали мало підстав для покращення життя і добробуту народу.Командні методи керівництва економікою залишалися незмінними. Малося на увазі, що основні ідеї реформи управління економікою полягають у поєднанні централізованого директивного планування з наданням підприємствам певної свободи. Про те, щоб замінити адміністративно-командний метод ринковим механізмом, не могло бути і мови.Тим не менше перебудова управління економікою в Україні набула великих розмірів. Було ліквідовано 103 республіканських органи управління, управлінські функції центру були передані місцевим органам, підприємствам та об'єднанням. Було також ліквідовано 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки. Були також реогрганізовані 1 500 підприємств, цехів, дільниць та інших структурних підрозділів. Майже на 80 тис. чоловік скоротився управлінський аппарат.

53.Війна в Авгані

Війна в Афганістані — повномасштабна збройна агресія Радянського Союзу проти суверенної держави Демократична Республіка Афганістан. Розпочалась у грудні 1979 році нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна і його оточення та введенням у країну «обмеженого контингенту» Радянської Армії. Війна за офіційними радянськими даними тривала до виводу основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року. В результаті цієї війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими також і СРСР) близько 1,5 млн. або 10% з числа тодішнього населення країни. Радянські втрати, за офіціними радянськими даними, становили близько 15 тисяч військовиків.У вересні 1979 року до влади в результаті палацового заколоту прийшов жорстокий тиран Хафізулла Амін, репресивна політика котрого не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, яка загрожувала самому існуванню комуністичного уряду, — і вторгнення радянських військ в Афганістан ставало неминучим. Затим що в Кремлі Брежнєв фактично вже не міг керувати державою, ідея військового розв'язку проблеми перепала шефу КДБ Юрію Андропову. Шеф КДБ, у руках якого зосередилася виконавча влада, саме тоді ж скористався нагодою очистити «Авгієві стайні» соціалістичного табору від найодіозніших фігур, що компрометували комуністичну ідею. Афганські моджехеди з двома гарматами. 1984Коли в січні 1979 року в'єтнамські війська блискавичним ударом захопили Комуністичну Кампучію і прогнали до джунглів кривавих диктаторів Пол Пота та Єнг Сарі — це знаменувало генеральну репетицію перед майбутнім захопленням Афганістану. У Політбюро ЦК КПРС утворено так звану «афганську трійку», до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов. «Трійка», в умовах надсекретності, наказала міністрові оборони Устинову, начальникові Генерального штабу Огаркову, командувачу військами Варшавського договору Куликову, начальнику відділу кадрів Шкадову, начальникові політуправління армії Єпішеву, начальнику Головного управління оперативних операцій Варенникову та першому заступникові начальника Генштабу Ахромеєву — підготувати план військової операції. Маршали розробили операцію «Ш», яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав.10 грудня 1979 року міністр оборони СРСР Устинов дав усне розпорядження Генштабу розпочати готуватися до десантування елітної 103-ї Вітебської дивізії, п'яти дивізій військово-транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі. Крім того, в ТуркВО і Середньоазіатському округах мобілізовано до армії 50 тисяч новобранців. Народне господарство передало збройним силам понад 8 тисяч автомобілів. Війська й техніка підтягнулися до кордону. Рішення ввести радянські війська в Афганістан ухвалили на підмосковній дачі Брежнєва Суслов, Андропов, Устинов, Громико. Фатальне рішення було ухвалено неповним складом Політбюро.Афганська війна йшла з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів.