Утворення надзвичайних органів влади в Україні ( 1917-1920 р.р. ).

З метою встановлення своєї влади більшовики створювали надзвичайні органи управління – революційні комітети, діяльність яких забезпечувалася спеціально створюваними збройними загонами Червоної гвардії. Однак режим радянської влади та управління в українському селі був нетривалим. Він був повалений в лютому-березні 1918 р.

Відновлення більшовицьких органів влади і управління відбувалося після нового захоплення України збройним шляхом у грудні 1918-січні 1919 рр. Органами влади були ради, комітети бідноти, революційні комітети.

У 1919 р. більшовики запроваджували повний контроль за виборами рад. Вибори часто організовували ревкоми, військові частини, більшовицькі комітети. Забезпечували перевагу більшовиків в радах їх чистки, які здійснювалися в умовах жорсткої централізації і партійної монополії на владу. Цьому також сприяли безперервні перевибори. За цією схемою більшовики прагнули здобути перевагу в радах у 1920 р., однак селянство, налаштоване антибільшовицьки, чинило активну протидію. Тому у цей період більшовики надавали перевагу ревкомам.

Ревкоми як надзвичайні органи влади, створені без згоди селянства, не зважали на його потреби і бажання. Формою ревкомівського управління були накази для виконання постанов центральних та місцевих органів влади. Ревкоми стосовно селянства не дотримувалися не лише законності, але й норм моралі. Вони були тоталітарними органими влади й управління.

З грудня 1918 р. до серпня 1919 р. більшовики запроваджували в Україні комбіди, механічно перенісши їх з Росії, хоча їхня діяльність там себе не оправдала. Спочатку вони діяли як паралельно з іншими органами влади більшовиків, так і самостійно, займаючись в основному реквізицією і розподілом продуктів та перерозподілом землі на користь колективних господарств. З прийняттям Закону “Про сільські комітети бідноти” від 12 червня 1919 р. вони, виконуючи функцію органів влади, посилили реквізиційну діяльність, вносили розкол в українське село, що викликали збройний протест селянства.

Законом ВУЦВК від 9 травня 1920 р. були запроваджені комітети незаможних селян, широка мережа яких була створена в Україні. Будучи органами сприяння більшовицькій владі та управлінню, вони збирали продрозкладку, розкуркулювали багатші господарства, вносили розкол у селянське середовище, чим забезпечували запровадженню більшовицького режиму влади.

Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контреволюцією, спекуляцією і саботажем (ВЧК), пізніше Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою, орган державної безпеки, наділений надзвичайними повноваженнями для ліквідації контрреволюції в роки встановлення радянської влади та Громадянської війни.

Принципи діяльності ВЧК як карального органу диктатури партії більшовиків розробив і теоретично обгрунтував В. І. Ленін, який відводив їй виняткове місце в радянському державному апараті. Методи боротьби «караючий меч революції» були дуже різноманітні: терор, заручництва, провокації, конфіскації майна, ув'язнення в концтабори, впровадження агентів в антирадянські організації, іноземні місії та установи, а сфера діяльності - надзвичайно широка: від придушення антибільшовицьких збройних повстань, розкриття змов іноземних розвідок до забезпечення роботи транспорту, боротьби з безпритульністю та епідеміями тифу. Рупором ВЧК стали власні друковані видання: «Тижневик ВЧК», «Червоний меч», «Червоний терор» та ін

49. Положення про всеукраїнські і місцеві надзвичайні комісії 1919: причини і наслідки запровадження в УССр

В Україні за прикладом РСФРР був створений спеціальний орган боротьби перш за все з політичними противниками — надз­вичайні комісії для боротьби з контрреволюцією, саботажем та злочинами за посадою на підставі декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 3 грудня 1918 р. "Про організацію Всеукраїнської Надзвичайної Комісії". Надзвичайні комісії вияви­лися жорстокими, каральними, репресивними структурами більшо­вицької радянської влади.

ЗО травня 1919 р. ВУЦВК затвердив Положення про Всеукра­їнську та місцеві надзвичайні комісії. ВУНК відповідно до цього Положення була відділом наркомату внутрішніх справ. У процесі формування центрального апарату у складі ВУНК було створено юридичний відділ, який здійснював розслідування та підготовлював справи до передачі в ревтрибунал. У березні 1919 р, був утворений відділ іноземного контролю для боротьби з діяльністю агентів іно­земних держав. Одним із найважливіших вважався оперативний відділ ВУНК. До його завдань входило попередження, припинення та розкриття злочинів перш за все політичних противників. Поло­ження від ЗО травня 1919 р. регулювало також організацію місцевих органів НК, які створювалися при губернських та повітових вико­нкомах Рад. Голова та члени місцевої НК обиралися і відкликалися виконкомом; голова місцевої НК затверджувався ВУНК. Центра­льні органи НК мали право надсилати своїх представників до нижчих органів НК з правом вирішального голосу.

При комплектуванні місцевих НК радянська влада зазнавала гострої нестачі кадрів, і до цих органів нерідко потрапляли сумнівні у моральному відношенні люди, кримінальні елементи. Внаслідок кадрових труднощів довелося ліквідувати багато повітових НК. Навіть Ленін відмічав засміченість кадрів в органах ВУНК. Напри­кінці грудня 1919 р. при Всеукрревкомі було створено Управління надзвичайних комісій та особливих відділів республіки, перетворе­не 17 березня 1920 р. у Центральне управління надзвичайних комі­сій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою (Цупнадком). У процесі його організації було враховано досвід 1919 р. і проведено велику централізацію. За всю роботу НК відповідав начальник Цупнадкому, який підпорядковувався Радна­ркому УСРР. Структура центрального апарату НК в основному була тією ж самою, що і у 1919 р. Було створено новий відділ Цупнадко­му для боротьби з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією на транспорті. Місцевий апарат НК в Україні з 1920 р. складався з губернських відділів та районних транспортних НК. ВУНК були підпорядковані корпус військ ВУНК, війська внутрішньої охорони, частини особливого призначення (ЧОП).

Будівництво НК здійснювалося під безпосереднім керівництвом більшовицької партії. Це було вирішальною умовою роботи органів НК, гарантією виконання ними завдань утвердження пролетарської диктатури. ЦК РКП(б) неодноразово зазначав, що "НК створені, існують та працюють лише як прямі органи партії". У ВУНК у ті чи інші періоди працювали направлені ЦК партії більшовики Дзержинський, Лацис, Манцев. Взагалі діяльність Всеукраїнської НК знач­ною мірою спрямовували керівні органи Всеросійської НК.

Важливе значення для організації діяльності НК мало "Звер­нення ЦК РКП(б) до комуністів-робітників всіх надзвичайних комі­сій" від 8 лютого 1919 p., де підтверджувалась думка про партійність органів НК. Звернення ЦК РКП(б) було покладено в основу діяль­ності ВУНК, яка постійно зміцнювала організаційні зв'язки з партій­ними органами. Йшов процес перетворення НК в своєрідну партійну структуру. Апарат НК до кінця 1920 р. уже налічував у своєму складі майже 40% комуністів — на той час це досить велика цифра.

У діяльності НК мали місце грубі порушення законності. Здійснюючи не тільки оперативну роботу, слідство, а й позасудові репресії, органи НК нерідко проводили жорстку лінію на ліквідацію ідеологічних противників. Здійснювався "червоний терор". ВУНК проводила арешти та інтернування деяких категорій населення за класовою ознакою. Існував також інститут заложників.