Поняття, основні риси т юридична природа приватизації земель

Приватизація земельявляє собою сукупність здійснюваних суб'єктами приватизації дій та заходів, спрямованих на тран­сформацію форми власності земель, при якій відбувається пере­хід земельних ділянок з публічної (суспільної) власності, суб'єк­тами якої є держава та територіальні громади, у приватну влас­ність фізичних та юридичних осіб. Приватизацію земель роз­глядають у широкому і вузькому аспектах. Під приватизацією земель у широкому аспекті розуміють будь-який перехід права власності на земельні ділянки від держави чи територіальної громади до громадянина чи приватної юридичної особи (нап­риклад, продаж вільної від забудови земельної ділянки, яка пе­ребуває у державній чи комунальній власності, приватному під­приємству для здійснення підприємницької діяльності).

Приватизація земель у вузькому розумінні полягає лише у переході права власності на земельні ділянки від держави чи територіальної громади до громадянина чи приватної юри­дичної особи, які володіють ними на праві користування. У цьому разі передача земельних ділянок від держави чи те­риторіальної громади до громадянина чи юридичної особи не відбувається, оскільки вони були наданні в користування до початку приватизації землі в країні.

У перші роки земельна реформа та приватизація земель як її невід'ємна частина мали яскраво виражений сільсько­господарський характер. Проведення земельної реформи у сфері аграрного виробництва було зумовлено необхідністю передачі землі у власність тим, хто на ній працює.

З прийняттям Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р. приватизація земель, крім передачі сільськогосподарських угідь у колективну власність та паю­вання, дістала ще один напрям. Згідно з Кодексом громадя­нам України було надано право на отримання земельних ді­лянок у приватну власність для: ведення особистого підсоб­ного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); са­дівництва; дачного і гаражного будівництва

Визначення, склад та використання земель рекреаційного призначення

Визначення земель рекреаційного призначення-До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населен­ня, туризму та проведення спортивних заходів

Склад земель рекреаційного призначення-До земель рекреаційного призначення належать земель­ні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті тери­торіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізич­ної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристич­них станцій, дитячих та спортивних таборів, інших анало­гічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціо­нарної рекреації.

  Використання земель рекреаційного призначення– 1.Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

1. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати ви­користанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

2. Порядок використання земель рекреаційного призна­чення визначається законом.

Форми і методи регулятивної діяльн держ органів у сільському господ-ві

Перебудова відносин в сільському господарстві потре­бує у відповідності з ними зміни методів і форм регулю­вання сільськогосподарських відносин

З розвитком ринкових відносин і підприємництва в аграрному секторі, відмови від командно-адміністративних методів управління стали використовуватись в АПК такі

методи:

- індикативного планування;

- прогнозування розвитку сільськогосподарськоговиробництва;

- застосування програмно-цільових важелів та засо­бів в регулюванні та управлінні сільським господар­ством;

- забезпечення засобів прямого веління (імперативу) в регулюванні і управлінні державними сільського­сподарськими підприємствами, організаціями і уста­новами;

- застосування нормативно-правових засобів, порад і рекомендацій в управлінні кооперативними і кор­поративними товаровиробниками в АПК.

Нові методи регулювання забезпечують самостійність виробничо-господарської діяльності сільських товарови­робників, дозволяють ввести і закріпити свободу розпоря­дження власністю, формувати нову виробничу базу госпо­дарської діяльності сільськогосподарських підприємств.

Основні методи державного регулювання закріплені в Конституції України, норми якої носять характер прямої дії.

Поняття та види сільськогосподарських кооперативів.

Згідно ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарсь­ку кооперацію» цілями, завданнями і характером діяль­ності сільськогосподарські кооперативи поділяються на виробничі і обслуговуючі.

Сільськогосподарські виробничі кооперативи — це під­приємства, які створюються фізичними і юридичними особами для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства, з обов'язковою трудовою участю його членів на принципах підприємництва з ме­тою одержання прибутку.

Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи — це підприємства, які створюються для здійснення обслугову­вання переважно членів кооперативу на засадах взаємо­допомоги і економічного співробітництва. їх призначен­ня — надання комплексу послуг, пов'язаних з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тварин­ництва, лісоводства і рибальства. Вони не ставлять за мету одержання прибутку.

Обслуговуючі кооперативи підрозділяються на перероб­ні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні і інші. До переробних відносяться кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробницт­во макаронних, рибних продуктів, виробів і напівфабри­катів із льону, конопель тощо).

Заготівельно-збутові здійснюють схов, допродажну об­робку, продаж продукції, надають маркетингові послуги і т.ін.

Постачальницькі створюються з метою закупівлі і по­ставки засобів виробництва, матеріально-технічних ресур­сів, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції.

Сервісні кооперативи провадять технологічні, транспорт­ні, ремонтні, будівельні роботи, здійснюють ветеринарне обслуговування тварин