Поняття та загальна характеристика земель лісового фонду.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісо­вою рослинністю, нелісові землі, які надані та використо­вуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не нале­жать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі лісогосподарського призначення можуть пере­бувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням орга­нів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначен­ня загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селян­ських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеці­алізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підпри­ємствам, установам та організаціям, у яких створено спе­ціалізовані підрозділи, для ведення лісового господар­ства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом

55. Система й повноваження державних органів, які здійснюють регулювання сільського господарства.

Система органів державного регулювання та управлін­ня сільським господарством — це їх структура з чітким визначенням компетенції органів управління усіх рів­нів, яка характеризується внутрішньою узгодженістю і цільовою спрямованістю на управління сільським гос­подарством

Державне регулювання і управління сільським госпо­дарством здійснюється органами державного управління сільським господарством, а також іншими органами дер­жавного управління, кожен з яких діє у межах своєї ком­петенції

Центральним спеціальним органом в системі держав­ного управління сільським господарством є Міністерство аграрної політики. Міністерство аграрної політики спря­мовує свою діяльність через систему підрозділів у вигляді головних управлінь, відділів та органів контролю, спеціа­лізованих інспекцій тощо.

Місцевими органами управління сільським господар­ством є обласні та районні управління агропромисловим комплексом

Загальне регулювання та керівництво усіма галузями економіки, в тому числі і аграрної, здійснює Кабінет Міні­стрів України, а на місцях (області, району) — відповідні виконавчі комітети.

Правові умови та порядок створення с/г кооперативів

56, 72, 80, 202. Процедурі створення сільськогосподарського кооперативу присвячено спеціальний розділ II Закону України "Про сільсько­господарську кооперацію", в якому зазначаються загальні умови створення сільськогосподарських кооперативів, порядок їх держав­ної реєстрації, основний зміст статуту кооперативу, порядок його прийняття.

Загальними умовами створення сільськогосподарського коопе­ративу є такі:

1) створення його засновниками на добровільних засадах;

2) засновниками сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні;

3) проведення установчих зборів та прийняття ними рішення про створення кооперативу;

4) державна реєстрація сільськогосподарського кооперативу.

Обмеження кола засновників лише громадянами України зу­мовлено тим, що, відповідно до ЗК, суб'єктами права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бу­ти тільки громадяни України та юридичні особи, засновані грома­дянами України або юридичними особами України. Тільки вони можуть об'єднувати належні їм земельні ділянки під час створення кооперативу.

Відповідно до Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" кількість членів кооперативу не може бути меншою 3. Процес утворення кооперативу поділяється на 2 основні етапи: 1) організаційний етап; 2) етап реєстрації кооперативу. Перший має такі основні стадії:

а) встановлення ініціатором (або ініціативною групою) на добровільній основі тих, хто бажає створити сільськогосподарський кооператив;

б) вивчення кооперативного та іншого законодавства, яке регулює діяльність кооперативів, підготовка проектів потрібних для реєстрації документів (зокрема, статуту);

в) проведення зборів тих, хто бажає створити кооператив (установчих зборів); на них слід прийняти статут кооперативу.

Кооператив як юридична особа повинен мати своє наймену­вання, яке затверджується на установчих зборах кооперативу. Пра­во кооперативу на найменування (фірму) належить до немайнових прав і означає можливість використовувати найменування на ви­вісках, рахунках, документах, на самому товарі. Найменування потрібне ще й тому, що кооператив як юридична особа виступає в цивільних та інших правовідносинах від свого імені.

Другим етапом є державна реєстрація кооперативу, який після цього вважається створеним. Кооператив підлягає державній реєстрації у порядку, передбаче­ному для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності (п. 1 ст. 6 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Що ж до підприємницької діяльності, то цей порядок встановлено ГК і конкретизовано у Законі України від 15 травня 2003 р. "Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців".

Підстави та порядок припинення права власності на землю

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власни­ка;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

є) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випад­ках, визначених цим Кодексом.

 Примусове припинення прав на земельну ділянку здій­снюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим при­значенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (за­бруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель та ін.

 в) конфіскації земельної ділянки;

г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів су­спільної необхідності та для суспільних потреб;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особамита особами без громадянства у встановлений строк у випад­ках, визначених цим Кодексом.