Підстави та порядок виникнення права власності на землю.

Право власності на землю – це інститут земельного права, норми якого регулюють суспільні відносини належності землі визначеним законом видам суб’єктів цього права.

Розрізняють право власності на землю в об’єктивному і суб’єктивному розуміннях. В об’єктивному право власності на землю являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею.

У суб’єктивному розумінні – це сукупність правомочностей власника з володіння, користування та розпорядження.

ПІДСТАВИ. Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов’язує виникнення такого права. Згідно з Земельним кодексом до таки підстав належать:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування,  міни, іншими цивільно-правовими угодами

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування

г) прийняття спадщини

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Порядок набуття права власності на землю не є однаковим для свіх його суб’єктів і залежить від підстав набуття землі у власність. Так, земельне законодавство визначає порядок набуття права власності на землю громадянами шляхом: а) приватизації в межах норм безоплатної приватизації; б) приватизації в розмірі земельної частки (паю); в) приватизація за плату; г) придбання зем ділянки за давністю користування (набувальна давність); д) придбання зем діл, що перебуває у приватній власності, на підставі цивільно-правового договору е) успадкування зем ділянки.

Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання.

 До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, а також земельні ділянки, у межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність(ст..46ЗК).

Землі водно-болотних угідь можуть бути як у державній і комунальній або приватній власності. Якщо на території в/б угіддя створюється об’єкт природно-заповідного фонду, режим охорони такого угіддя і використання його земель передбачається такий самий, як і для земель цього фонду. Якщо на території в/б угідь міжнародного призначення не створено об’єкт природно-заповідного фонду, то на них поширюється особливий режим охорони.

На всі в/б угіддя міжнародного значення складаються паспорти, ведення яких покладається на адміністрації установ природно-заповідного фонду, у межах яких розташовані ці угіддя, а у разі розміщення їх за межами територій природних заповідників, національних парків – на територіальні органи Мінекоресурсів за погодженням з користувачами (власниками) земельних ділянок та інших природних ресурсів.

Відповідно до п «б» ч 1 ст 46 ЗК до земель іншого природоохор призначення належать є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність. Охорона цих земель відбувається згідно ст. 6 ЗУ «Про природне-заповідний фонд України», яка передбачає, що тер-рії та об’єкти, що мають особливу наукову цінність підлягають комплексній охороні.

51. Правові засади державної регулятивної діяльності в сільському господарстві.

Державне регулювання сільського господарства — це економічний вплив держави на виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства, а також виробничо-технічне обслуговуван­ня і матеріально-технічне забезпечення агропромислово­го виробництва

Державно-правове регулювання сільським господарс­твом характеризується сукупністю заходів щодо визна­чення системи органів державного управління, які наді­лені відповідними повноваженнями в цій галузі, прийняттям та належним виконанням аграрних законів і нор­мативно-правових актів про сільське господарство

Чинним законодавством визначені основні завдання державного регулювання та управління сільським госпо­дарством. До них відносяться:

- необхідність своєчасних перетворень і реформувань в АПК;

- завершення аграрної і земельної реформ;

- стабілізація і розвиток агропромислового виробниц­тва;

- забезпечення продовольчої безпеки України;

- забезпечення якісним продовольством і сировиною населення;

- підтримка економічного пріоритету сільського гос­подарства перед іншими галузями економіки;

- пріоритетність розвитку соціальної сфери села;

- зближення рівнів прибутків працівників сільсько­го господарства і промисловості;

- захист вітчизняних товаровиробників в сфері агро­промислового виробництва.

Пава та обов’язки власників земельних ділянок

Власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину

б) самостійно господарювати на землі

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні
властивості землі

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власники земельних ділянок зобов'язані:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля

в) своєчасно сплачувати земельний податок

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок