Правове регулювання ринку цукру

47. Україна, яка є найбільшим виробником цукру в світі, наштов­хнулася на істотні проблеми, пов'язані з кризою вітчизняної цукрової галузі. Річ у тім, що обладнання на більшості вітчизняних цукро­вих заводах застаріло, а тому виробництво цукру є нерентабельним. Держава вживає заходів щодо виведення цукрової галузі з кризи. У зв'язку з цим в Україні запроваджено особливий режим регулювання ринку цукру, спочат­ку згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. № 490 "Про регулювання ринку цукру", а згодом — згідно із Законом України від 17 червня 1999 р. "Про державне регулю­вання виробництва і реалізації цукру"

Цей Закон визначає бурякоцукровий комплекс як сукупність гос­подарюючих суб'єктів усіх форм власності, які вирощують цукрові буряки, переробляють їх на цукор і реалізують його. Регулюється ринок цукру шляхом квотування реалізації виробленого в Україні цукру. При цьому встановлюються квоти 3 видів: квота "А" — річ­на квота поставки цукру на внутрішній ринок; квота "В" — квота поставки цукру за межі України за міжнародними договорами і квота "С" — цукор, вироблений в Україні понад квоти "А" та "В" і призначений для реалізації його власниками виключно за межа­ми України.

У межах квоти "В" за заявками підприємств, які експортують цукор, Мінекономіки видає спеціальні дозволи (ліцензії) на реалі­зацію цукру за межами України згідно з міжнародними договора­ми та з урахуванням квартальних і місячних обсягів. Реалізація цукру квоти "В" здійснюється за цінами, що визначаються міжна­родними договорами. Реалізація цукру з квот "В" і "С" на внутріш­ньому ринку України забороняється. Ввозити цукор в Україну доз­воляється фізичним особам лише в обсягах, потрібних для їхнього власного споживання. Виробництво цукру в Україні з імпортної сировини допускається виключно за умови подальшого вивезення готової продукції у повному обсязі за межі України в терміни, пе­редбачені законодавством.

Обсяги закупівлі цукру для задоволення внутрішніх державних потреб, а також для виконання зобов'язань держави за міжнарод­ними договорами визначаються щорічно Кабінетом Міністрів Ук­раїни. Для задоволення державних потреб цукор закуповують орга­ни (підприємства), уповноважені Кабінетом Міністрів України, за умови попереднього фінансування витрат виробників цукру та цук­рових буряків за мінімальними цінами на них. У межах поперед­нього фінансування зазначених витрат може бути застосовуване державне матеріально-технічне забезпечення виробників цукру та вирощування цукрових буряків.

Закон передбачає встановлення мінімальних цін на цукрові бу­ряки і на цукор. Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставля­ються для виробництва цукру квот "А" та "В", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів Укра­їни за пропозиціями Мінагрополітики України з урахуванням ба­зисної цукристості. Мінімальна ціна на цукрові буряки, які постав­ляються для виробництва цукру квот "А" та "В", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" встановлюються щорічно до 1 січня поточно­го року із застосуванням щомісячних індексів інфляції. Мінімальні ціни на цукор і цукрові буряки встановлюються на рівні, що забез­печує прибутковість виробництва відповідних видів продукції. По­рядок визначення мінімальних цін на цукрові буряки та цукор зат­верджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 р. № 868.

Поняття та види с/г кооперативів

48, 52, 119. С/г кооперація – це система с/г кооперативів, створена з метою задоволення потреб членів кооперативу. С/г кооператив – це юр. Особа, створена фізичними та (або) юридичними особами, що є с/г товаровиробниками на засадах добровільності і об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у с/г і обслуговування переважно членів кооперативу. Ознаки кооперативу: 1) добровільне об’єднання; 2) Членський характер об'єднання; 3) Рівноправність членів, що означає не лише рівність прав, алей рівність обов'язків, однакову відповідальність, а головне — що кожен член кооперативу має лише один голос, незалежно від кількості внесених паїв; 4) Пайовий характер майна кооперативу; обмеження виплат часток доходу на пай; 5) Розподіл прибутків кооперативу відбувається незалежно від паю, який вніс член кооперативу, а залежно від наслідків тих гос­подарських операцій, які провів кооператив; 6) Головною метою діяльності кооперативу є не одержання ви­сокого прибутку на вкладений капітал, а збільшення доходів і добробуту своїх членів, зменшення їхніх витрат на споживання; 7) Досягнення мети кооперативу за допомогою ведення спільної діяльності; 8) Обов'язкова участь членів кооперативу в його діяльності. С/г кооперативи поділяються на обслуговуючі та виробничі. Виробничі с/г кооперативи – це юр. Особи, які створюються фіз. Особами, що є с/г товаровиробниками, з метою спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов’язкової трудової участі у процесі виробництва. Обслуговуючі с/г кооперативи – це кооперативи, створені для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх с/г діяльності. До них належать переробні підприємства, які займаються переробкою с/г сировини (виробництво хлібо-булочних, макаронних виробів та ін.). Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фіз.. особи, а обслуговуючого – як фіз.., так і юр. Особи, які виконують статут і беруть участь у діяльності с/г кооперативу. Кооператив вважається створеним з моменту державної реєстрації. Мінімальна кількість членів – 3.