Тема№3 Естетичне освоєння світу. Естетика як загальна теорія мистецтв

План

1. Сутність і структура етичної свідомості.

2. Основні естетичні категорії.

3. Форми естетичної діяльності.

4. Мистецтво предмет естетичного аналізу. Проблема предмету мистецтва.

5. Художня ідея та художній образ.

6. Функція мистецтва. Місце мистецтва в структурі мистецтва.

7. Морфологія мистецтва.

Звернемося до історичного розвитку мистецтва.

6 етапів: доісторичний, стародавнього світу, Відродження, Нового часу, другої половини ХІХ – ХХст.

Доісторичне мистецтво: 1 проблема була пов’язана з питанням часу виникнення мистецтва (з 40 – 20тис. до н.е.); 2 проблема – це причина появи мистецтва. Концепція Спенсара (1820 – 1903) „теорія надлишкової енергії”. Ця сама причина зумовлює художню діяльність людини.

В процесі історичної практики людства йшло усвідомлення механізмів, які формують здатність особистості естетично відноситись до дійсності. Це привело до 2-х основних понять, пов’язаних з відображенням формулювання естетичного відношення; естетична свідомість і естетична діяльність.

Структура естетичної свідомості: естетичне чуття, естетичний смак, естетичний ідеал.

У чуттєвій природі людини естетичному чуттю належить особливе місце, адже це найскладніше чуття, спираючись на яке людина орієнтується у світі прекрасного і потворного.

Зовнішні чуття (зір, слух, дотик, смак, нюх).

Внутрішні чуття (любов, колективізм, ненависть, дружба).

Зовнішні відчуття – дар природи.

Внутрішні – це чуття морально-етичні: вони є свідченням певного рівня культури людини. Естетичне чуття не існує як окремий феномен, а є наслідок її комплексного розвитку, свідченням високого рівня „олюдненості”.

Естетичні чуття – складний синтез зовнішніх і внутрішніх чуттів. Естетичне чуття здатне пробуджувати фантазію, викликати до життя образи дитячої уяви.

Приклад. У 1971 – 1972 рр. міжнародною комісією запропоновано програма виховання естетичного чуття дитини. Зауважували: освіта здатна розвивати чи гальмувати творчість. Комісія навела приклад позитивного досвіду роботи іспанського художника Рамана Санго Мільяно, він відмовився від копіювання натури, рекомендував малювати з уяви. Діти слухали музику (наприклад, твори Баха, Чайковського, Стравинського), а потім намагалися „передати” музичні образи на мову фарб.

Естетичний смак (формувався з XVIIст.).

Розвиток індивідуальності, започатковано епохою Відродження дав поштовх до вивчення основи естетичного смаку.

            норма

Смак   оцінка    

            міра

Представники (Н.Буало, Ш. Монтеск’є, Вольтер). Розглядали смак з позиції раціоналізму, певної нормативності.

Предметом дискусій: проблема співвідношення смаку і норми (англійський філософ Антоні Шертсбері).

Німецький філософ І.Кант – антиномія судження смаку антиноміс (суперечність).

Об’єктивна основа і критерій естетичного смаку – суспільно-історична практика.

Особливу увагу співвідношенням: смак і оцінка.

Цікаво: становлення особистості – процес складний і тривалий. Проте є певна межа, певний віковий кордон, коли формуються основні соціальні характеристики особи, від 13 до 20 років. Саме у цьому віці формується естетичний смак.

Існує зв’язок між поняттями „смак і міра”. Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, вміння знаходити необхідну достатність в особистому ставленні до світу, культури і певних цінностей.

У сучасній естетичній науці розрізняють художній та естетичний смаки.

Художній – уміння аналізувати мистецтво; він формується лише через спілкування із світом мистецтва і значною мірою визначатися художньою освітою і так далі.

Естетичний смак – зумовлений усім комплексом суспільних обставин, цілей і цінностей.

Усі смаки правомірні. Немає об’єктивного критерію смаку.

Смак варіативний, динамічний. У смаку віддзеркалюються своєрідні почуття, інтелект, культура.

(Можу порекомендувати вправу). Прослухати музику різних жанрів: класичну, духовну, сучасну. Записуються відчуття або замальовуються.

Естетичний ідеал – це конкретно чуттєве уявлення про прекрасне в його найвищому вияві. Поняття „ідеал” – ідея, поняття, образ, уява. Особливої уваги заслуговує зв’язок ідеал-мета. В естетиці Гегеля ідеал, по суті стає центральною естетичною категорією. Сферою вияву естетичного ідеалу Гегель вважає мистецтво. Представники (літ. – худож. критики) І.Франко, П.Грабовський, Л.Українка пов’язували ідеал з дійсністю. Ідеал має нести в собі перетворюючи динамічне начало.

Коли естетичність функціонування естетичного ідеалу суспільства буде найвищою?

(Чим більше збігатимуться з ним ідеали окремих осіб, різних соціальних груп)

Кожне суспільство зацікавлене в дієвості функціонування естетичного ідеалу і використовує для цієї мети суспільні інституції, зокрема систему естетичного виховання.

Естетичний ідеал виражає найбільше в мистецтві. В мистецтві естетичний ідеал художника втілений у пережитих образах. Крім того, мистець може виразити естетичний ідеал самою структурою художнього твору, всією його образною будовою, в тому числі через негативні образи.

2. Основні естетичні категорії.

Прекрасне

Трагічне            своєрідна модель естетичної практики

Комічне

 Для розгляду необхідно зрозуміти, що таке категорія. Термін „категорія” (від грец. kategorie – висловлення, ознака), вживається для визначення найбільш загальних, фундаментальних понять, в яких відображається історія освоєння суспільством навколишнього світу за досконалість краси. Прекрасне як естетична категорія визначає предмет чи явище з точки зору досконалості як такі, що мають вищу естетичну цінність.

Категорія трагічне відображає гострі суспільні суперечності. Залишається у свідомості людей, є стимулом до подальшого суспільного розвитку.

„Трагедія” має міфологічні витоки і пов’язані скульптом Бога Діоніса, поєднував протилежні функції (символ високих урожаїв і функцію смерті).

Данте Аліг'єрі – італійський поет.

Уільям Шекспір – англійський драматург („Гамлет”, „Король Лір”, „Макбет”).

Шеллінг вважав, що завдяки моралі рівновазі свободи і необхідності трагічний герой відтворює рівновагу між природою та історією, природою та історією.

Естетична думка ХХст. активно продовжує розробку проблем трагічного. У поняття трагічного починають вкладати глибоко філософський моральний зміст. Трагічне аналізується в широкому контексті загальних смисложиттєвих проблем, проблем майбутнього людської цивілізації.

Комічне. сomicos – веселий, смішний.

Ще з доби еллінізму, відомі славетні комедії Менандра (давньогрец. поет – комедіограф). Менандр тяжів до правдоподібності у зображенні сімейних та побутових ситуацій. Встановлення комічного відбувається в умовах давньогрецької культури на перехресті яскравих міфологічних джерел і теоретичних обгрунтувань.

Ознаки комічного (форми):

   Гумор (добра форма сміху)

   Сатира (гостра форма комічного)

   Іронія (удавання)

Кожна справжня комедія по суті формує ідеал і систему прогресивних цінностей, критикуючи все те, що заважає їх утворенню.

Полікатегоріальність.

Нові категорії: драматичне

                     героїчне

                     витончене

                     звичайне

                     гармонічне

Визначаючи сучасний стан естетичної науки, можна вживати поняття „полікатегоріальність”, яке підкреслює творчий, динамічний характер естетичного знання.

3.Форми естетичної діяльності.

Естетична діяльність – це люба людська діяльність в її загально людському вимірі.

Ціль: перетворення діяльності, по законам краси, по законам ритму, симетрії, пропорції, гармонії.

Це пов’язує естетичну діяльність з творчою діяльністю.

Завдяки їй у особистості розвиваються якості і здібності, які мають загальнокультурне значення.

Естетика діяльності породжена трудовою діяльністю і існує як її частина. Це необхідний аспект загальносуспільної практики на основі якої розвивається естетичне виробництво (творчість і свідомість) і естетичне споживання.

4. Мистецтво. Проблема предмету мистецтва.

Предметом мистецтва – є людина і дійсність, які інтерпретуються через систему художніх образів.

Мистецтво – одна з форм суспільної свідомості, специфіка якої полягає у пізнанні і відображенні дійсності в конкретно-суттєвих образах.

Характерна особистість: емоційно-суттєвий початок, який стимулює митця до створення, аудиторію до сприймання, художнього твору.

Великою прерогативою в мистецтві є його здатність художньо осмислювати дійсність, розкривати і досліджувати внутрішній світ людини.

Види мистецтва: архітектура, скульптура, живопис, музика, хореографія, театр, кінематограф.

Усі види мистецтва рівноцінні між собою, а їхнє розмаїття дає змогу пізнавати світ у всі його складності та багатогранності.

Види: Архітектура об’ємних споруд, містобудівництва, ландшафтна.

Архітектура чизотчество (від грец. architekton – будівельник), - мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини (стилі: Візантійська, архітектура Київської Русі, середньовіччя, готичний стиль, ренесанс, бароко), рококо, класицизм, модерн;

Скульптура: монументальна, станкова, декоративна.

Розвиток пов’язаний скульптурою Стародавнього Єгипту, Ассирії та Вавилону.

Жанри: побутовий, ню (оголений), та анімалістичний.

Напрямки: бароко, класицизм.

(Д.Ж. Берніні; Е. Фальконе).

ХХст. – становлення українського митця Ів. Кавалерідзе, пам’ятки Ользі, Г.Сковороді, Т.Шевченко.

Особливе місце Архипенко О. – укр. скульптор (1887 – 1964).

Тема: поєднання специфіки національної свідомості і планетарного світосприйняття: „Гондольєр”, „Білий тора”. Його спадщина „Мадонна”, „Океанська Мадонна”.

Українські скульптори О. Ковальов, Г. Кальченко, В. Чепелик, М. Лисенко, О.Вітрик, В. Сухенко.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, специфічною особистості якого є відтворення художніх образів на площині.

Різновиди: фреска, мозаїка, олійний розпис, тампера, акварель, пастеч, іконопис.

Леонардо да Вінчі.

Андрій Рубльов (ісихастичний початок).

Тіціан, Рафаель Санті (Сікстинська Мадонна), Мікеланджело, Буонерретті (Страстний суд).

Італ. Далі Сальвадор.

Модернізм: Фовізм

               Кубізм

                Експресіанзм (вираження)

                Сюрреалізм (понадреалізм)

Музика – мистецтво музики – вид мистецтва, художні образи якого створюються завдяки звукам.

Найбільш абстрактний вид мистецтва.

Музика

Вокальна                                          Інструментальна       Симфонічне

Романс                                              Камерна                    Симфонія

Кантата                                             Соната                       Симфонічна

Ораторії                                            Сюїта                        ремт-я

Опера                                                Ноктюрн                   Концерт

Пісня                                                 Прелюдія

                                                           Варіації

Бетховен, Моцарт, Бах, Вагнер.

Українські композитори: М.Березовський, А.Ведель, Д.Бортнянський.

Композитори: Чайковський П.М., Лисенко М.В.

Шпенглер О. Вважав музику вищою формою пізнання.

Хореографія – своєрідна матерія балетного мистецтва

(Павлова Ан. Павл.) – російська балерина

5. Запитання. Самостійне опрацювання.

6. Функції мистецтва: Соціальна (замовник – митець – аудиторія)

 Пізнавальна (суб’єкт - об’єкт; митець – дійсність)

 Сугестивна (навіювання, гіпнотична дія, на людську психіку)

 Виховна (відображення – вираження – сприйняття; пізнавальна – виховна – емоції впливу)

 Компенсаційна (дає змогу перейняти ті почуття, яких було позбавлено в житті

 Комунікативна (митець – аудиторія)

 Передбачення (найголовніший критерій – час)

7. Морфологія мистецтва.

Розвиток естетичного виховання стимулює феномен культури. У зв’язку з цим необхідно зосередитись на феномені давньо-слов’янської міфології, що стимулювало розвиток національної культури і мистецтва України. давньослов’янська міфологія входить до структури індоєвропейської міфологічної системи, що зумовлює „відкритість” української культури, її органічне існування в межах загальноєвропейського культурного простору.

Проблеми естетичного виховання: тут діє вічний захід є захід, який поєднує суто естетичні завдання з державно-патріотичними, є діалог між митцем і аудиторією.   

                                                     ЛІТЕРАТУРА

                                                         ОСНОВНА

1. Павленко Ю.В. Історія світової цівілізації. Соціокультурний розвиток людства. – К.: Либідь, 2000.      
2. Бойченко І.В. Філософія історії. – К.: Знання, 2000.                              
3. Розумний М. Українська ідея на тлі цивілізації. – К.: Либідь , 2001.        
4. Тойнби А. Постижение истории. – М.: Айрис-Пресс, 2002.
5. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.
6. ДанилевскийН.Я. Россия и Європа. — М.: Книга, 1991.   
7. Дергачев В.А. Геополитика-Киев: Вира, 2000.
8. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобализація. – Харків: Основа, 2001.
9. Павленко Ю.В. Історія світової цівілізації. Соціокультурний розвиток людства. – К.: Либідь, 2000.      
10. Бойченко І.В. Філософія історії. – К.: Знання, 2000.                              
11. Розумний М. Українська ідея на тлі цивілізації. – К.: Либідь , 2001.        
12. Тойнби А. Постижение истории. – М.: Айрис-Пресс, 2002.
13. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.
14. ДанилевскийН.Я. Россия и Європа. — М.: Книга, 1991.   
15. Дергачев В.А. Геополитика-Киев: Вира, 2000.
16. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобализація. – Харків: Основа, 2001.
17. Левяш И.Я. Триумфатор - цивилизация, аутсайдс-культуры // Великие преобразования естествознания. – Минск, 1995.
18.  Шпенглер О. Закат Европы. Всемирно-исторические перспективы. – М.: Попудри, 1999.
19.  Мишина И.А. Становление современной цивилизации. — М., 1995
20.  Библер В. Цивилизация и культура. Размышления в канун ХХІ в. – М., 1993.
21.  З.Тоффлер. Третья волна. – М.: Акт, 1999.
22.  Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – К., 2000.
23.  Введение в культурологію / Отв. Ред.. Е. Попов. – М., 1995.
24.  Гачів Г. Национальные образы мира. – М., 1995.
25.  Гриненко Г. Хрестомития по истории мировой культуры. – М., 1998.
26.  Гуревич П. Культурология. – М.,1996.
27.  Культурология / Под.ред. Н. Багдасарьян. – М., 1998.
28.  Культурология / Под.ред. Г. Драча. – Ростов-на Дону, 1995.
29.  Культурология / Сост. А. Радугин. – М., 1996.
30.  Павленко Ю. Історія світової цивілізації. – К., 2000.
31.  Розин В. Культурология. – М., 1999.
32.  Флер А. Культурология для культурологов. – М., 2000.
33.  Шевнюк О. Українська та зарубіжна культура. – К., 2002
34.  Шевнюк О. Культурологія. Знання-прес., 2007.
35.  Арнольдов А.И. Цивилизация грядущего столетия. Кудьтурологические размышления. — М., 1997.
36. Белл Д. Грядущеє постиндустриальное общество. – М., 1998.
37.  Кун Т. Структура научных революций – М.: Прогресс, 1977.
38.  Бойченко І.В. Філософія історії – К.: Знання. – 2000
39.  Українська та зарубіжна культура. Навчальний посібник. – К.: Знання, 2002.
40.  Парахонский Б. А. Язык культуры и генезис знания. – Киев, 1988.
41.  Введение в культурологию. Учебное пособие для вузов (руков.авт.кол.-ва Е.В.Попов). – М.,1995.
42.  Ширшов И.Е. Динамика культуры.– М., 1990.
43.  Динамика культуры: теоретико-методологические аспекты. – М.,-1989.     ^:
44.  Злобин Н.С. Культура и общественный прогресс. – М., 1980.
45.  Г.Гегель. Философия истории. – СПб., 1993.
46.  Межуев В.М. Культура и история. – М., 1977.
47.  Моль А. Социодинамика культуры. – М., Прогресс,1973.
48.  Ванд Л.Э., Муратова А.С. Генеалогия культуры и веры: зримое и тайное. – М.: Рудомино, 2000.       
49.  Морфология культуры: структура и динамика. – М., 1994.
50.  Гуревич П.С. Человек и культура. Основы культуроведения .– М., 1998.
51.  Культурология. XX век. Словарь. –М., 1997.
52.  Кармин А.С. Основы культурологии. Морфология культуры. – СПб., 1997
53.  Бердяев Н. А. Смысл истории. – М., Правда, 1990.
54.  Орлова Э.А. Руководство по методологии культуро-антропологических исследований. – М., 1991.
55.  Губман Б. Л. Западная философия культуры XX в. – М., 1997.
56.  Каган М.С. Философия культуры. – СПб., 1977.
57.  Арнольдов А. И. Цивилизация грядущего столетия. Культурологические размышления. – М., 1997.
58.  Борев Ю. Эстетика. – М.: Политиздат, 1988.
59.  Канке В.А. Эстетика ответственности. Теория морали будущего. – М.: Логос, 2003
60.  Кропоткин П.А. Этика. – М.: Политиздат, 1991
61.  Левчук Л.Т. Західноєвропейська естетика ХХ.століття. – К.: Либідь, 1997.
62.  Лекции по истории эстетики. – Л.: ЛГУ, 1874. – Кн..2.
63.  Малахов В.А. Етика. – Курс лекцій. – Либідь, 1996.
64.  Никитич Л.А. Эстетика. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.
65.  Словар по этике. – М.: Политиздат, 1989.
66.  Трофименко В., Волгин А. Поговорим об этике. – М.: Московская правда, 1991.
67.  Подольска Є. А., Лихвар В. Д., Іванова К.А., Культурологія. – К., 2005.
68.  Матвеева Л.Л. Культурологія. – К.: Либідь, 2005.

                                             ЛІТЕРАТУРА

                                                ДОДАТКОВА

1. Бычков В.В. Византийская эстетика: Теоретические проблемы. - М., 1977.

2. Горський B.C. Icropія украінської філософії. - К.: Наук. Думка, 1997. - 288с.

3. Горський B.C. СвятіКиївської Pyсі. - К.: Абрис, 1994. - 176 с.

4. Гомбрих Э. История искусства. - М.: ACT, 1998. - С. 133-207.

5. Греченко В.А., Чорний I.B., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та

украінської культури. - К.: Літера, 2000. - 464 с.

6. Гумилёв Л.Н. От Руси к России: очерки этнической истории. - М.: Экопрос, 1992. - 336с.

7. Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX-XII вв.): Курс лекций. - М.: Аспект Пресс, 1998. - 399 с.

8. Золкин А.Л. Культурология: Учеб. пособие для вузов. - М: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. -С. 157-172.

9. Історія европейської ментальності/ За. Ред. Пітера Дінцельбахера. - Львів: Літопис, 2004. - 720с.

10.Історія украінської та зарубіжно1 культури. Навчальний noci6. / За ред. СМ. Клапчука.-К., 1999.

11. История Киева. В 3 Т. 4 Кн. - Т.1. Древний и средневековый Киев / Под ред. И.И.Артеменко. - К.: Наукова думка, 1982. - 407 с.

12. Каждан А.П. Византийская культура. - М, 1968.

13. Карпушина СВ., Карпушин В.А. История мировой культуры. - М.: Nota Bene, 1998.-С. 395-411.

14. Куликова И. Философия искусство модернизма. - М. 1980.

15. Культура Византии IV - первой половины VII в. - М, 1988.

16. Культура Византии второй половины VII-XV вв. - М., 1989.

17. Культурология. История мировой культуры / Под редакцией А.Н. Марковой. - М: ИНИТИ, 2002.

18. Лихачева В.Д. Искусство Византии IV-XI веков. - М., 1986.

19. Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. - М., 1976.

20. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. - М. : Мысль, 1978. - 623с.

21. Любимов Л. Искусство Древней Руси. -М.: Просвещение, 1981.—335с.

22. Любимов Л. Искусство Западной Европы: Сред. века. Возрождение в Италии. -М.: Просвещение, 1982. - 320с.

23. Матье М.Э. Искусство Древнего Египта. - СПб., 2001. - 798 с.

24. Поликарпов B.C. Лекции по культурологии. - М.: «Гардарика», «Экспертное бюро», 1997. - 344 с.

25. Померанцева Н.А. Эстетические основы искусства Древнего Египта. - М., 1985 — 254с.