Представник президента України в КСУ

Представник Президента України у Конституційному Суді України представляє на
постійній основі у Конституційному Суді України Президента України як суб'єкта права на конституційне подання, бере участь у конституційному провадженні. Представник Президента України уповноважений брати участь у підготовці та провадженні у справах у Конституційному Суді України без додаткового спеціального доручення Президента України. У разі потреби Представник Президента України може представляти позицію Президента України у Конституційному Суді України разом з іншими особами, визначеними Президентом України
для участі у конституційному провадженні у справі. Представник Президента України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Регламентом Конституційного Суду України , розпорядженнями
Глави Секретаріату Президента України, а також цим Положенням. Представник Президента України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України. Представником
Президента України є за посадою один із заступників Глави Секретаріату Президента України.
Представник Президента України має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою.
 Представник Президента України:
1) координує підготовку проектів конституційних подань Президента України до Конституційного Суду України, відповідних документів та матеріалів, що підлягають розгляду Конституційним
Судом України;
2) вчиняє як представник суб'єкта права на конституційне подання, учасник конституційного провадження всі дії, передбачені Законом України "Про Конституційний Суд України" та Регламентом Конституційного Суду України ;
3) вносить за дорученням Президента України зміни та уточнення до конституційних подань, внесених до Конституційного Суду України Президентом України, позиції глави держави щодо
конституційних подань інших суб'єктів права на конституційне подання, в тому числі під час розгляду справ Конституційним Судом України;
4) координує діяльність інших представників Президента України, визначених для участі в конституційному провадженні у конкретних справах, що розглядаються Конституційним Судом України;
5) інформує Президента України про хід та результати розгляду справ у Конституційному Суді України, в разі потреби подає Президентові України пропозиції щодо забезпечення виконання рішень Конституційного Суду України;
6) бере за дорученням Президента України участь у розробленні та правовій експертизі проектів нормативно-правових актів, в опрацюванні інших документів;
7) здійснює за дорученням Президента України інші повноваження.

87. Поняття парламенту, його правова природа
Парламент - родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького і законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу і працює на постійній основі (паралельна назва - легіслатура). Попередниками парламентів були державні установи представницького характеру Стародавніх Греції та Риму. Так, наприклад, перші відомості про участь представницьких органів в управлінні полісами Стародавньої Греції датуються близько 1300 р. до н. є., а в Афінах уже в 1045 р. до н. є. вищим органом влади стали Народні збори. У Стародавньому Римі влада перейшла до колегіального представницького органу після вбивства останнього царя Тарквінія Гордого. Протягом VIII-XIV ст. у країнах Європи виникали станово-представницькі установи, які певною мірою обмежували владу монарха (наприклад, ісландський альтинг, іспанські кортеси, Генеральні штати у Франції, Рада королівства в Англії1). Класичним у цьому плані є приклад становлення та розвитку представницької установи в Англії, яка з 1258 р. має назву «парламент». Так, історія парламенту Англії бере свій початок з 1215 p., коли було підписано Велику хартію вільностей (Magna Carta), а вперше він був скликаний у 1264 р. Від кінця XIII ст. англійський парламент почав працювати на постійній основі - згідно з Вестмінстерським статутом 1330 р. він повинен був збиратися на сесії не рідше одного разу на рік.
Утім, історія сучасного парламенту як загальнонаціонального представницького і законодавчого органу почала лише після буржуазних революцій XVII-XVIII ст.
Сучасному парламенту, зокрема Верховній Раді України, притаманні такі ознаки:
1) це - загальнодержавний орган, наділений верховною законодавчою владою; його діяльність поширюється на всю територію держави. Парламент - єдиний орган у державі, який правоспроможний видавати акти вищої юридичної сили - закони;
2) парламент діє в системі колективного прийняття рішень - це обов'язково колегіальний орган, що складається з парламентаріїв (Верховна Рада України - з народних депутатів України), чисельність яких має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру;
по-третє, як представницька установа парламент провадить діяльність згідно з належними йому правами, а не на підставі яких-небудь розпоряджень, наданих йому ким-небудь іншим;
4) формується парламент (у повному складі або частково, наприклад, лише нижня палата) на виборних засадах - шляхом вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів виборчого права, що забезпечує його легітимний характер;
5) парламент - це орган загальної компетенції, до його відома віднесено широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання, він бере участь у реалізації практично всіх-функцій держави.

88.Місце парламенту в системі органів публічної влади
Доктрина поділу влади одночасно виходить із визнання певного пріоритету законодавчої гілки влади. Це обумовлюється тим, що інші гілки влади хоч і мають власну, чітко окреслену Конституцією сферу діяльності, але в підсумку провадять свою діяльність на основі виконання закону. Так, згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України -парламент є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Новий конституційно-правовий статус Верховної Ради України суттєво відрізняється від установленого Конституцією України 1978 р. Ця відмінність полягає в тому, що: 1. Уперше від часів УНР представницький законодавчий орган України конституйовано як парламент. Така форма правління, в основу якої покладено модель «жорсткого поділу влади», заперечує один із найважливіших принципів парламентаризму - верховенство парламенту над виконавчою владою (урядом). Так, згідно з ч. 1 ст. 87 Конституції України Верховна Рада України може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України, але кінцеве рішення щодо його відставки може прийматися лише Президентом України. 2. Конституція України 1996 р. визначає статус Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні, , тоді як попередня Конституція 1978 р. (ст. 93) конституювали Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади України.
Парламент - родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького і законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу і працює на постійній основі. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України обумовлений визначеною Конституцією України змішаною (президентсько-парламентською або квазіпрезидентською) формою правління і характеризується такими суттєвими рисами:
1) підзвітністю і підконтрольністю уряду (Кабінету Міністрів України) парламенту; 2) наявністю у глави держави (Президента України) досить широких повноважень, пов'язаних з діяльністю парламенту (законодавча ініціатива, право розпуску Верховної Ради України, право вето тощо). Парламент - загальнодержавний орган, наділений верховною законодавчою владою,обов'язково колегіальний орган ,формується на виборних засадах, це орган загальної компетенції

89. ВРУ- представницький орган
Парламент завжди був найважливішою формою представницького народовладдя. Його головне призначення – законодавче регулювання суспільних відносин, прийняття законів, які б виражали волю народу, представляли народ і втілювали його інтереси. Конституція України не вказує на представницький характер парламенту, а тільки підкреслює, що це єдиний законодавчий орган. Але це не означає, що наш парламент не має представницьких ознак і властивостей. Останні виявляються у вказівках на представницький мандат народних депутатів України (ст.78), у виконуваних Верховної Радою завданнях і функціях. Конституція України встановлює, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої (тобто, прямої) демократії (ст.69), що народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування (ст.5). Тим самим конституційно в нашій державі встановлюється представницька демократія, що реалізується насамперед через парламент – Верховну Раду України. Політична воля народу знаходить свій вияв насамперед через цей орган, що прийняв Конституцію України, що розробляє і приймає конституційні і звичайні закони, які регулюють найбільш важливі питання державного і громадського життя нашої республіки. Верховна Рада займає провідне місце серед вищих органів державної влади, у першу чергу завдяки своїм законодавчим повноваженням, а також виступає в якості центральної ланки політичної системи України, визначаючи основні засади внутрішньої та зовнішньої політики нашої держави. Парламент є ареною боротьби різноманітних політичних сил країни, інструментом досягнення злагоди у суспільстві і соціально-політичного компромісу.

90. Верховна Рада України – законодавчий орган
Верхо́вна Ра́да Украї́ни (ВРУ) — єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Закони Верховна Рада України приймає у визначеному конституційно-правовими нормами порядку, пов'язаному із розробкою, обговоренням прийняттям і введенням в дію законів держави, який отримав назву - "законодавчого процесу".
Основними етапами законодавчого процесу є:
1) законодавча ініціатива - це право і можливість вносити у законодавчий орган законопроекти (попередні тексти законів), це право належить згідно ст. 93 Конституції Президентові України, народним депутатам України і Кабінету Міністрів України;
2) розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України;
3) обговорення законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради України;
4) прийняття закону Верховною Радою України;
5) підписання і офіційне опублікування, тобто оприлюднення закону Президентом України;
6) введення закону в дію.
Отже, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.

91 .Верховна Рада України – контрольний орган
До контрольних повноважень Верховної Ради України належить:
1) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
2) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції;
3) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
4) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;
5) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;
6) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
7) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;
8) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією; Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань. Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

92. Верховна Рада України – державотворчий (установчий) орган
Парламент є одним із органів, який крім виконання законодавчої влади також здійснює ще й установчу владу, а саме ряд повноважень установчої влади. До речі, із передбачених у ст. 85 Конституції повноважень парламенту, які закріплені в 36 пунктах зазначеної статті, абсолютна більшість – 19 пунктів – це повноваження установчої влади. Незважаючи на визначений у Конституції статус Верховної Ради як органу законодавчої влади, – парламент України посідає вагоме місце у здійсненні установчої влади через закріплені в ст. 85 установчі повноваження. Верховна Рада виконує установчі функції, беручи участь у формуванні інших органів влади, здійснюючи парламентський контроль за їх діяльністю, а також через вільно обраних народних депутатів представляє Український народ і діє в інтересах усіх громадян України. Зокрема: 1.Призначення виборів Президента України та виборів до органів місцевого самоврядування; 2.Усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; 3.Призначення чи обрання на посади ряду посадових осіб, у тому числі надання згоди на призначення главою держави прем’єр-міністра України; 4.Призначення на посади та звільнення з посад голови та інших членів Рахункової палати; 5.Призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 6.Призначення на посаду та звільнення з посади голови Національного банку України за поданням Президента України; 7.Призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України; 8.Призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; 9.Призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України, 10.Надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України голови Антимонопольного комітету України, голови Фонду державного майна України, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; 11.Надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з поса-ди; 12.призначення третини складу Конституційного Суду України; 13.Обрання суддів безстроково; 14.Дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 15.Призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України. Всі ці повноваження спрямовані на реалізацію установчої функції парламенту, а отже, їх реалізація передбачає здійснення парламентом повноважень органу установчої влади.

93. Парламент та парламентаризм
Парламент - це загальнонаціональний представницький орган державної влади, що діє постійно і головним призначенням якого є здійснення законотворчості. До основних функцій традиційно належать також прийняття державного бюджету і контроль за органами виконавчої влади, насамперед уряду. Представницький характер Парламенту полягає у тому, що він повністю або частково формується шляхом прямих виборів. На відміну від іншого загальнонаціонального представницького органу — конституанти (установ, зборів), Парламент діє на постійній, основі. Функціональне призначення цих органів також різне. Конституанта, як правило, діє до прийняття основного закону. На відміну від місцевих представницьких органів — муніципалітетів, Парламент є загальнонаціональним органом, акти якого чинні на всій території держави. Якщо муніципалітети є органами місцевого самоврядування, то Парламент — орган державної влади. Парламент — представницькийй орган не тільки тому, що виборний, а й тому, що діє на принципах колегіальності.
Парламентаризм - це система організації державної влади, для якої характерним є визнання провідної або істотної ролі парламенту. Початки ж історії Парламентаризму в Україні треба пов'язувати з національним державотворенням, з утворенням під час національно-визвольних змагань 1917—1920 інституцій представницького характеру, які здійснювали державно-владні функції. Найвідомішою з них була Українська Центральна Рада. Проте вибори членів цих інституцій були непрямими, а представники обиралися від певних політичних, і неполітичних організацій, різних верств населення (корпоративне, або куріальне, представництво), а також від різних частин території. За радянських часів негативне сприйняття Парламентаризму на рівні політично-правової ідеології супроводжувалося використанням його певних засад у практиці організації представницьких органів державної влади, насамперед найвищої ланки системи цих органів. Новий етап розвитку Парламентаризму в Україні розпочався з відновленням державної незалежності (1991). Термін «парламентаризм» набув поширення тільки в 19 ст., але ніколи не використовувався в основних законах. Уживався у літературі, в першу чергу, для характеристики державного ладу, який існував у тогочасній Великобританії. Явище Парламентаризму притаманне кожній демократичній країні, незалежно від прийнятої тут форми правління.
Феномен Парламентаризму характеризує не тільки державу та її механізм. Його природа відбивається у взаємодії держави і суспільства, в певних рисах останнього. Наслідком такої взаємодії та її передумовою є демократичний політичний режим. Парламентаризм можливий тільки в умовах демократичного політичного режиму, а справжня демократія грунтується на реальному Парламентаризмі.

Структура ВРУ.

Конституція України 1996 року в цілому залишила загальну структуру Верховної Ради без змін у вигляді однопалатного парламенту, проте значно оновила окремі її інститути. Найбільш Істотними новелами української парламентської реформи є: припинення існування Президії Верховної Ради України як постійно діючого органу загальної компетенції, перетворення постійних комісій Верховної Ради у комітети Верховної Ради, формування Рахункової палати Верховної Ради, створення Інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та ряду інших Інститутів, зокрема Інститутів найстарішого за віком народного депутата для відкриття першого засідання першої сесії Верховної Ради та для здійснення процедури складання присяги народними депутатами; представника Президента України у Верховній Раді та інших. Відповідно до чинної КУ (ст. 88) і ЗУ "Про внесення змін до КУ" ВРУ обирає з свого складу Голову ВРУ. Першого заступника і заступника Голови та відкликає їх з цих посад. Голова ВРУ здійснює свої повноваження, передбачені чинною КУ, тау порядку, встановленому Регламентом ВРУ.
Основними галузевими органами ВРУ є комітети Верховної Ради. ВРУ для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до КУ створює з числа народних депутатів України комітети ВРУ та обирає голів, перших заступників, заступників та секретарів цих комітетів.
Під час здійснення законопроектних робіт комітет, визначений головним з певного законопроекту чи проекту іншого акта ВРУ, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетів та готує їх на розгляд ВРУ. Головний комітет має право також вносити пропозиції і поправки під час розгляду законопроекту на своєму засіданні.
Верховна Рада у межах своїх повноважень може створювати також тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.
Крім того, для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менш як одна третина від конституційного складу ВРУ. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.
Організація і порядок діяльності комітетів ВРУ, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюється законом.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначається на посаду і звільняється з посади ВРУ. Верховна Рада, здійснюючи парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, заслуховує щорічні доповіді Уповноваженого про стан дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.
Рахункова палата створюється для контролю за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України.

95. Парламентська фракція. Депутатська група.
Парл.фракція - об'єднання депутатів у межах однопалатного парламенту або однієї з палат двопалатного парламенту, наділене повноваженнями з реалізації парлам. функцій. У розвинених країнах фракції утворюються за принципом належності депутатів до тієї чи ін. політичної партії, репрезентованої у парламенті (палаті). П. ф. формуються з членів однієї політ, партії, хоча існує практика утворення спільних фракцій з представників кількох партій, що проводять близьку за змістом політику. У деяких країнах припускається утворення П. ф., до складу яких входять «незалежні» депутати, котрі не є членами політ, партії або не побажали стати членами фракцій, утворених на парт, основі.Депутатські групи формуються на позапартійній основі й об’єднують депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку. Депутат може входити до складу тільки однієї депутатської групи або фракції. Голова Верховної Ради України і його заступники не входять до їх складу. Об’єднання депутатів формуються на добровільній основі на першій сесії до обрання керівництва Верховної Ради і сформування інших органів. Якщо цього не відбулося, головуючий на пленарному засіданні оголошує перерву на 2 робочих дні. Умовою створення фракції є входження до її складу не менш як 14 народних депутатів України. Регламент Верховної Ради України передбачає низку обмежень щодо створення депутатських груп і фракцій. Об’єднання депутатів не можуть формуватися для захисту особистих, комерційних, місцевих, професійних або релігійних інтересів. Принципи діяльності фракцій і груп не повинні суперечити вільному характеру депутатського мандата. Об’єднання депутатів не можуть виступати від імені Верховної Ради України або українського народу. Кожна депутатська група або фракція повинна бути зареєстрована в Секретаріаті Верховної Ради, куди подається письмове повідомлення з указівкою її назви, мети, персонального складу і депутатів, що уповноважені її представляти. Після реєстрації головуючий на засіданні парламенту інформує депутатів про формування депутатського об’єднання. Коли склад депутатської групи або фракції стає меншим від установленої кількості, вона через 15 днів оголошується Головою Верховної Ради розпущеною.

96.Парламентська більшість (коаліція), парламентська меншість
(опозиція).
Парламентська більшість — це політичне утворення, що складається з парламентських фракцій чи окремих (позафракційних) членів парламенту, які разом складають звичайну більшість в парламенті.
Парламентська опозиція- парлам. (депутатська) група чи фракція представленої у парламенті політ, партії або коаліція (об'єднання, блок) таких партій, які не згодні з політ, курсом глави д-ви та/або викон. влади і виступають проти певних принципових питань уряд, політики. Згідно із законом вони приймають рішення про опозиц. діяльність, не беруть участі у формуванні уряду і не представлені в ньому. Коаліція (об'єднання, блок) парлам. груп чи фракцій утворюється на підставі відповід. договору (угоди).

97.Голова Верховної Ради України.
Обирається нардепами таємним голосуванням. веде засідання Верховної Ради України;організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;підписує акти, прийняті Верховною Радою України;представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;організовує роботу апарату ВРУ;проводить засідання Ради голів фракцій і Ради голів комітетів, на яких обговорюється порядок денний сесії. Остаточно порядок денний роботи сесії затверджується на засіданні Верховної Ради. Голова може бути в будь-який час відкликаний Верховною Радою на його прохання, а також у зв'язку з його незадовільною роботою на цій посаді або через інші обставини, що унеможливлюють виконання ним своїх обов'язків. Дострокове припинення депутатських повноважень водночас припиняє його повноваження як Голови.

98.Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України
Перший заступник Голови Верховної Ради України — це народний депутат України, який заступає Голову Верховної Ради України у разі його відсутності та виконує обов'язки Голови ВРУ у разі його звільнення з посади (за особистою заявою, у зв'язку з порушенням Регламенту Верховної Ради України або у разі розпаду коаліції). Рішення про обрання Першого заступника Голови Верховної Ради України приймаються відкритим поіменним голосуванням більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради і оформляються відповідною постановою.
Заступник Голови Верховної Ради України — це народний депутат України, який заступає Голову Верховної Ради України у разі його відсутності та виконує обов'язки Першого заступника Голови ВРУ у разі неможливості заступання ним Голови Верховної Ради України. Рішення про обрання заступника Голови Верховної Ради України приймаються відкритим поіменним голосуванням більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради і оформляється відповідною постановою (п.3 с.79 Регламенту Верховної Ради України).

99.Комітети Верховної Ради України (профільні комітети)
Комітет Верховної Ради України - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій.
2.. Комітет відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний їй.
3. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради України згідно з Конституцією України та в порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України ! Комітети будують свою роботу на принципах:
верховенства права; законності; гласності; їх рівноправності;доцільності; функціональності; плановості; наукової обґрунтованості; колегіальності; вільного обговорення і вирішення питань.Комітети Верховної Ради України здійснюють такі функції: законопроектну, організаційну, контрольну.

100. Тимчасові спеціальні комісії :
для підготовки і попереднього розгляду питань, а також для підготовки і доопрацювання проектів законів та інших актів ВРУ.
колегіальні тимчас. органи парламенту, які утворюються з метою розробки, попереднього розгляду чи доопрацювання проектів законів та ін. актів, вивчення чи дослідження питань, віднесених до компетенції законод. органу. В Україні ВР України в межах своїх повноважень може утворювати Т. с. к. для підготовки і поперед, розгляду питань (ст. 89 Конституції). Ці комісії здійснюють свою діяльність відповідно до порядку, передбаченого Регламентом ВР. Мін. кількісний склад Т. с. к. повинен забезпечувати представництво не менш як одного депутата вщ кожної зареєстрованої депут. групи (фракції). Пропозиції щодо персон, складу комісії подаються депут. групами (фракціями) не пізніше як у дводенний строк після прийняття рішення про необхідність утворення такого органу. На підставі заяви депутата, який входить до складу комісії, він звільняється Верх. Радою від обов'язку бути присутнім на засіданнях к-ту, членом якого є. т. с. к. у визначений ВР строк, але не пізніше як через 6 міс. після її утворення подає до парламенту письм. звіт про виконану роботу, а також підготовлені нею відповідні проекти актів та ін. мат-ли, які поширюються серед депутатів. Після обговорення результатів роботи т. с. к. у к-тах і на пленар. засіданні ВР ухвалює остаточне рішення щодо них або доручає комісії продовжити роботу і визначає для цього новий строк. Повноваження т. с. к. припиняються з моменту ухвалення парламентом остаточного рішення щодо результатів роботи, а також у разі припинення повноважень ВР України, яка утворила її.

101. Тимчасові слідчі комісії Верховної Ради Укр.
Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України - колегіальний тимчасовий орган Верховної Ради України, що утворюється із числа народних депутатів України,завданням якого є здійснення парламентського контролю шляхом проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Діє на принципах верховенства права, законності, колегіальності, рівноправності членів комісії, об'єктивності та обґрунтованості прийнятих рішень, висновків і пропозицій. Слідча комісія утворюється Верховною Радою України, якщо за це проголосувала не менш як одна третина відконституційного складу Верховної Ради України. Підставами для утворення слідчої комісії можуть бути повідомлення про порушення Конституції України законів України органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими, службовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, що становлять суспільний інтерес, у тому числі:
1) повідомлення про обставини, які загрожують суверенітету, територіальній цілісності України або її економічним, науково-технічним, національно-культурним, соціальним інтересам, охороні довкілля; 2) повідомлення про масове порушення прав, свобод і законних інтересів громадян, їх об'єднань або зловживання владою посадовими, службовими особами, що завдало істотної шкоди суспільним інтересам.

Повноваження слідчої комісії припиняються:

1) одночасно з прийняттям Верховною Радою України остаточного рішення щодо результатів її роботи; 2) у разі припинення повноважень Верховної Ради України, якою утворено зазначену слідчу комісію.

102. Конституційна реформа та реорганізація повноважень органів державної влади в Україні.
8 грудня 2004р. було прийнято Закон України « Про внесення змін до Конституції України». Згідно із цим законом Україна перетворювалася з президентсько-парламенської на парламенсько-президенську державу. Відповідно повноваження парламенту значно розширилися. Кабінет Міністрів Укр. відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Проте прийняття цього закону здійснювалось з порушенням певних вимог, зокрема ст.159 Конституції України:законопроект про внесення змін до КУ розглядається ВРУ за наявності висновку КСУ щодо відповідності законопроекту вимогам статейц 157 і 158 цієї К. Таким чином 30 вересня 2010р. Було прийняте рішення КС у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року.Суд вирішив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. Як результат, Україна знову стала президентсько-парламентською республікою.

103. Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України
ВРУ обирає на строк її повноважень Першого заступника і заступника Голови ВРУ з числа народних депутатів. Запропоновані кандидатури на посаду Першого заступника і заступника Голови ВРУ попередньо обговорюються в депутатських фракціях, а потім на пленарному засіданні. Рішення про обрання Першого заступника і заступника Голови ВРУ приймаються відкритим поіменним голосуванням більшістю народних депутатів від конституційного складу ВРУ і оформляються відповідними постановами. Перший заступник і заступник Голови ВРУ можуть бути в будь-який час відкликані з посад за рішенням ВРУ в порядку передбаченому законом. Переобрання Голови ВРУ не є підставою для обов'язкового перегляду питання про перебування на посадах Першого заступника та заступника Голови ВРУ.
Перший заступник і заступник Голови ВРУ: 1) виконують окремі повноваження Голови ВРУ за розподілом обов'язків, які визначає Голова ВРУ; 2) визначають за дорученням Голови ВРУ головний комітет з опрацювання внесених до ВРУ проектів актів відповідно до предметів відання комітетів; 3) вживають заходів для організації скоординованої спільної роботи комітетів, тимчасових спеціальних комісій і тимчасових слідчих комісій; 4) виконують інші повноваження, передбачені Регламентом ВРУ, а також виконують доручення ВРУ, Голови ВРУ.
Перший заступник Голови ВРУ виконує обов'язки Голови ВРУ в разі його відсутності або неможливості виконання ним своїх обов'язків. Перший заступник Голови ВРУ за розподілом обов'язків веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії ВРУ з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, з питань підготовки і розгляду законопроекту про Державний бюджет України на відповідний рік та звіту про його виконання, організовує розробку проекту кошторису ВРУ, а також з питань здійснення ВРУ та її органами законопроектної діяльності, законодавчої процедури та контрольних функцій.
Заступник Голови ВРУ виконує обов'язки Голови ВРУ в разі його відсутності або неможливості виконання ним своїх обов'язків, за відсутності Першого заступника Голови ВРУ. Заступник Голови ВРУ за розподілом обов'язків веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії ВРУ з органами судової влади та інформаційного забезпечення діяльності ВРУ.

104. Місцеве самоврядування як конституційно-правовий принцип, право та Інститут.
Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.
Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
До основних завдань місцевого самоврядування можна віднести: зміцнення засад конст. ладу Укр; забезпечення реалізації конституц. прав людини і громадянина; створення умов для забезпечення життєво важливих потреб і законних інтересів населення; розвиток місцевої демократії.
Можна зазначити три теорії місцевого самоврядування: ГРОМАДІВСЬКА теорія (за нею, органи місцевого самоврядування здійснюють владу громади,а не державну владу); ДЕРЖАВНИЦЬКА теорія (органи місцевого самоврядування здійснюють державну владу. Ця державна влада є децентралізованою); теорія муніципального ДУАЛІЗМУ (органи місцевого самоврядування здійснюють і владу громади і державну владу, тобто делеговані повноваження в основі яких лежить державна влада).

105. Конституційно-правові принципи місцевого самоврядування. Місце́ве самоврядува́ння - право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: 1)народовладдя;2)законності;3)гласності;4)колегіальності;5)поєднання місцевих і державних інтересів;6)виборності;7)правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;8)підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;9)державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;10)судового захисту прав місцевого самоврядування.