Особливості виборчих систем з обрання Президента України, Верховної Ради України та ВР АРК.

Особливості виборів до Верховної Ради України: активне право – 18 рік, пасивне право – 21 рік.
Виборчий процес включає такі етапи: 1) складання та уточнення списків виборців; 2) утворення виборчих округів; 3) утворення виборчих дільниць; 4) утворення виборчих комісій; 5) висування та реєстрація кандидатів у депутати; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення; 10) припинення діяльності виборчих комісій.
Інші особливості:
- Виборчий процес розпочинається за 120 днів;
- Позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента;
- Спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування.
- Закордонні виборчі дільниці утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України.
Особливості виборів Президента України: активне право – 18, пасивне право – 35.
Виборчий процес включає такі етапи: 1) утворення територіальних виборчих округів; 2) утворення виборчих дільниць; 3) утворення окружних та дільничних виборчих комісій; 4) формування списків виборців, їх перевірка та уточнення; 5) висування та реєстрація кандидатів; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування у день виборів Президента України; 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів Президента України. У разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи: 1. повторне голосування; 2. підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків повторного голосування та результатів виборів Президента України. Інші особливості: - Виборчий процес розпочинається за 90 днів; Висування – само висування або блок чи партія – лише одного кандидата. - Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років; - Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими (смерть, імпічмент, відставка, здоров’я) та повторними (2 тур і зняття кандидатами себе з виборів); - Грошова застава вноситься партією (партіями, що входять до блоку), яка висунула кандидата на пост Президента України, або кандидатом на пост Президента України у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії в розмірі п'ятисот тисяч гривень.
Особливості виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: активне право – 18. пасивне право – 18.
Виборчий процесвключає такі етапи: 1. утворення виборчих округів; 2. утворення виборчих дільниць; 3. формування складу територіальних виборчих комісій, утворення дільничних виборчих комісій; 4. складання списків виборців, їх перевірка та уточнення; 5. висування та реєстрація кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови; 6. проведення передвиборної агітації; 7. голосування у день виборів; 8. підрахунок голосів виборців, установлення підсумків голосування і результатів місцевих виборів.

69. Поняття та види автономії. Автономія як конституційно-правова категорія
Термін «автономія» у його найзагальнішому значенні викори­стовується в праві для характеристики певного ступеня самостій­ності органів, організацій, територіальних, національних та інших спільнот у вирішенні питань їхньої життєдіяльності. Залежно від суб'єкта, характеру та мети надання такої самостійності виділяють конкретні типи, види та форми автономії.
Так, залежно від суб'єкта виділяють два типи автономії:
1) автономія установ (органів, організацій тощо):
2) автономія спільнот (територіальних, національних тощо).
Кожному з цих типів автономії притаманні відповідні види та форми.
Зокрема, можна зазначити такі види автономії установ, як ад­міністративну (організаційну), фінансову та матеріальну (економіч­ну), що надаються окремим органам та установам з огляду на особ­ливості їхніх функцій, реалізація яких потребує прийняття опера­тивних рішень (це, наприклад, державні підприємства, наукові установи тощо).
Автономія спільнот може бути територіальною або екстери­торіальною).
Територіальна автономія - це самоврядування певної частини території держави, тобто її право (точніше, право громадян, що проживають на цій території та органів, які вони обирають) само­стійно вирішувати окремі питання організації та здійснення влади в межах повноважень, установлених конституцією та законами держави. При цьому територіальна автономія може надаватись окремій частині території держави (наприклад, Аландські острови -Фінляндія), кільком таким частинам (наприклад, Придністров'я та Гагаузія - Молдова), всім однопорядковим територіальним одини­цям держави (наприклад, області в Італії, суб'єкти федерації у фе­дераціях), всім територіальним одиницям (наприклад, Японія).
2) за обсягом повноважень територіальні автономії поділяю­ться на: державну (політичну або законодавчу) та адміністратив­ну (місцеву).
Державна автономія має деякі ознаки державності - це державо-подібне утворення у складі відповідної держави, органи якого ма­ють право видавати закони з питань місцевого значення. В такій автономії створюється парламент, вона має свій орган місцевої ви­конавчої влади, інколи - свою конституцію, громадянство, інші атрибути державності.
Адміністративна автономія являє собою територіальну одини­цю держави, органи якої не мають права видавати закони, але на­діляються ширшими правами у галузі управління, ніж органи в звичайних адміністративно-територіальних одиницях.
Екстериторіальна автономія поширюється не на певну тери­торіальну одиницю держави, а на представників певного етносу (національності), що проживають у межах всієї державної терито­рії.
Залежно від того, компактно чи розрізнено проживають етнічні спільності та від інших обставин екстериторіальну автономію по­діляють на 2 різновиди:
- персональну автономію
- корпоративна автономію

70. Конституційно-правові передумови відновлення Автономної Республіки Крим
До 1954 року Кримська область була у складі РРФСР. Правове оформлення передачі її УРСР супроводжувалося процедурою прийняття низки конституційно-правовиї актів.Закон СРСР від 26 квітня 1954 р. «Про передчу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» затвердив указ від 19 лютого 1954р,який передбачав зміни у Конституції СРСР.
Отже від 1954-1991 р у складі УРСР була Кримська область.12лютого 1991 р.прийнято Закон «Про відновлення Кримської Радянської Соціалістичної Республіки» який відновив автономію Криму, але тут постало питання про належне її конституційно-правове оформлення, і лише після прийняття Закону « Про внесення змін і доповнень до Конституції УРСР» було чітко визначено, що це є вже не область а Кримська АРСР.
Після Закону « Про внесення змін до КонституціїУкраїни» від 21 вересня 1994 почали вживати замість «Кримської АРСР» - « АРК».
Відповідно до КУ 1996р, АРК конституційно сформувалась як територіальна автономія, її територією – Кримський півострів без м. Севастополь. Територія АРК не можу бути зміненою і переданою іншій державі без згоди ВРУ та ВР АРК.