Конституційно-правовий статус закордонних українців

Закордонні українці-громадяни іншої держави або особи без громадянстваякі мають Українське етнічне походження або є походженням з України.

Наданням,відмовою чи припиненням їхнього статусу займається Національна комісія з питань закордонних українців,створена при КабМіні. Вона видає посвідчення встановленого зразка – документ,який засвідчує цей статус але не заміняє паспорт на 10р з подальшою перереєстрацією.

Вони мають право на:

-безкоштовне оформлення багаторазової візи для відвідування України без надання запрошення терміном дії на 5р на підставі посвідчення

-можуть іммігрувати в Україну для постійного проживання за умови отримання дозволу на постійне проживання.

Згідно з ЗУ вони мають такі ж права як і громадяни України на:

-підприємницьку діяльність

-охорону

-відпочинок

-освіту і т.д

Умови набуття статусу заордонного українця:

-українська самоідентифікація

51.поняття тп принципи державно-територіального устрою України.Територіальний устрій є організацією території держави.
Відповідно до ст. 2 Основного Закону суверенітет України поширюється на всю її територію. Тобто наша держава наділена виключним правом здійснювати на своїй території всю повноту державної влади і виступати від імені народу, що проживає на цій території, незалежним суб'єктом міжнародних відносин. Тобто у межах своїх територіальних кордонів суверенна держава виступає як єдиний офіційний представник всього народу, що об'єднується за ознакою громадянства.
Територія держави - це простір, зафіксований державним кордоном, на який поширюється суверенітет держави. Територія держави включає: суху-потну територію, водні простори, повітряну територію, а також підземну територію. Особливий правовий режим, що регулюється, в першу чергу, міжнародним правом мають континентальний шельф і виключна (морська) економічна зона.
Розрізняють два основних види територіального устрою: політико-територіальний і адміністративно-територіальний. Політико-територіальний устрій передбачає поділ території держави на окремі самостійні частини. Він є характерним для федеративних держав (Бразилія, Індія, США, ФРН та ін.). Адміністративно-територіальний устрій - це внутрішній поділ території держави на адміністративно-територіальні одиниці. Він властивий для унітарних держав (Велика Британія, Китай, Франція, Японія та ін.).
Отже, адміністративно-територіальний устрій - це територіальна організація держави, що характеризується внутрішнім поділом її на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці різного рівня, відповідно до яких утворюються місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Територіальний устрій України ґрунтується на певних принципах, керівних засадах, що визначають сутність і зміст цього інституту державного ладу і закріплюються в Конституції та законах України.
Відповідно до ст. 132 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території; поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади; збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

52.Система адміністративно-територіального устрою України.
Внутрішню структуру, побудову територіального устрою України визначає система адміністративно-територіального устрою нашої держави, на основі якої створюються і функціонують органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Адміністративно-територіальний устрій кожної держави зумовлений рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників - історичних, географічних, національних, економічних, культурних, мовних та Ін. В одних країнах світу існують складні системи адміністративно-територіального устрою (Велика Британія, Італія, Франція та ін.), тоді як в інших, більш дрібних країнах (Бахрейн, Ватикан та ін.) таких систем взагалі немає. Хоча навіть у дрібних країнах можуть Існувати національні системи адміністративно-територіального устрою.Адміністративно-територіальний устрій України сформувався історично. Після проголошення незалежності України, в 1991-1992 роках, коли Верховна Рада України поновила в 1992 році територіальну автономію Криму, була сформована нинішня система адміністративно-територіального устрою України, що отримала своє закріплення в Розділі ГХ Конституції України - "Територіальний устрій України".
Відповідно до ст. 133 Конституції України, систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
Отже, система адміністративного устрою України - це сукупність адміністративно-територіальних одиниць

53.Автономна Республіка Крим у системі адміністративно-територіального поділу
Україна - унітарна держава( ст.. 2 КУ), з автономним утворенням. Згідно ст. 134 КУ, АР Крим є невід’ємною складовою частиною України. АРК має свою ВР, Конституцію, Раду міністрів. Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради АРК і Ради міністрів АРК визначаються Конституцією України і законами України, Конституцією АРК і нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК з питань, віднесених до її компетенції. Територія Автономної Республіки Крим визначається межами, які існували на 20 січня 1991 року - день проведення референдуму та на день набуття чинності Законом України про відновлення автономної республіки. Адміністративно-територіальними одиницями в АРК є район, місто, район у місті, селище, село та інші одиниці відповідно до Конституції України та законів України. АРК має свої символи: Герб, Прапор і Гімн. Музика і текст Гімну, описи Герба і Прапора Автономної Республіки Крим, а також порядок їх використання встановлюються нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК. Столицею АРК є місто Сімферополь. Особливості міста Сімферополя як столиці АРК визначаються Верховною Радою АРК на основі законів України.

54. Конституційно-правове положення міст зі спеціальним статусом
Згідно з Конституцією в Україні є два міста зі спеціальним статусом: Київ та Севастополь.

Конституційно-правовий статус Києва: 1.Правосуб’єктність; 2.Його розширені порівняно з іншими містами повноваженнями органів місцевого самоврядування; 3.Гарантії реалізації додаткових функцій і повноважень органів місцевого самоврядування; 4.Нормативно-правові основи про статус столиці; 5.Механізм здійснення функцій і повноважень. Згідно з Конституцією України Місто Київ - столиця України. Згідно із Законом України «Про столицю України - місто-герой Київ» Місто Київ як столиця України є: 1) політичним та адміністративним центром держави; 2) місцем розташування резиденції глави держави - Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, центральних органів державної влади; 3) духовним, культурним, історичним, науково-освітнім центром України; 4)місцем розташування дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій в Україні. Столичний статус міста покладає на органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади додаткові обов'язки та гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав. Символіка міста Києва, районів у місті : 1. Територіальна громада міста Києва має герб, прапор та іншу символіку. Райони в місті можуть мати власну символіку.      2. Зміст, опис, порядок використання символіки визначаються Положенням про символіку, яке затверджується відповідно Київською міською радою та районними в місті радами.

Законом «Про столицю України - місто-герой Київ» визначено столичні функції міста : 1) створення належних умов для діяльності у місті Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, цен-них ОДВ, офіційних представництв іноземних держав і міжнародних організацій, установ і закладів науки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, місцем розташування яких відповідно до законодавства визначено місто Київ;

 2) вирішення питань щодо розміщення центральних органів, які утворюються Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, а також дипломатичних представництв,
консульств іноземних держав та представництв міжнародних організацій в Україні;

3) надання на договірних засадах комунальних, інженерних, соціально-культурних, транспортних, інформаційних та інших послуг державним органам, дипломатичним представництвам іноземних держав,
представництвам міжнародних організацій, розміщеним у місті Києві;

4) взаємодія з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України при розробленні та здійсненні ними заходів, програм та проектів, що зачіпають інтереси столиці;

5) здійснення заходів щодо збереження та відновлення пам'яток  історії, культури, релігії, архітектури та містобудування, заповідних та природних зон і ландшафтів, що мають національне
значення;

6) виконання інших ф-цій міста Києва, передбачених у законодавстві України, специфічних для функціонування Києва як столиці держави, в межах законодавства України.

Статут територіальної громади міста Києва - з метою врахування особливостей функціонування міста Києва як столиці України, на підставі цього Закону, Київська міська рада затверджує Статут територіальної громади міста Києва, який підлягає реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Конституційно-правовий статус Севастополя: Територія міста поділена на 4 райони, два з яких охоплюють здебільшого сільську зону. Територіальна структура: місто Інкерман, 2 селища, 29 сіл, 15 населених пунктів, що втратили статус, зокрема і Балаклава.

55.поняття суверенітету в конституційному праві.
Щодо сутності народного суверенітету, то з позицій політико-правового підходу він є конституційно-правовим інститутом і політичним явищем одночасно.За своєю юридичною природою народний суверенітет є виразом конституційно-правових відносин, а народ – суб’єктом народного суверенітету. У політичному ж відношенні народ є соціальною спільнотою, незалежно від етнічного чи національного походження громадян України.Народний суверенітет в Україні виявляється як прояв державної волі її громадян, яка реалізується через конституційні інститути народного волевиявлення, вибори, всеукраїнський референдум, інші форми безпосередньої демократії, а також через єдиний представницький орган всього народу – Верховну Раду України.Це – основні форми реалізації народного суверенітету, які законодавчо закріплені у розділах ІІІ, ІV та V Конституції України.
Народному суверенітетові притаманні всі ознаки конституційно-правового інституту, норми якого характеризуються структурною відокремленістю, комплексністю і об’єднуються на основі відповідних принципів, які мають певну специфіку по відношенню до інших інститутів конституційного права. Фактичні відносини між народом і державою з приводу реалізації належної йому державної влади складають специфічний предмет суверенітету. Його конституційно-правове регулювання здійснюється як нормативно-правовими актами, так і іншими формами конституційного права: конституційними звичаями, прецедентами і договорами. Проте нормативно-правові акти є головними у цій системі конституційного права.

56. Державно-правові ознаки суверенітету України
Державний суверенітет — верховенство, незалежність, повнота, загальність і винятковість влади держави, що ґрунтується на принципі права. Державний суверенітет – «незалежність державної влади від всякої іншої влади усередині країни і поза нею, виражена в її винятковому, монопольному праві самостійно і вільно вирішувати усі свої справи». Суверенітет - «збірна ознака держави. Він концентрує в собі усе найбільш істотні риси державної організації суспільства».                 Незалежність і верховенство державної влади виражається в наступному:
- в універсальності – тільки рішення державної влади поширюються на все населення і громадські організації даної країни;
- у прерогативі – можливості скасування і визнання незначним будь-якого незаконного прояву іншої суспільної влади;
- у наявності спеціальних засобів впливу, який не розташовує ніяка інша громадська організація.
Верховенство державної влади зовсім не виключає її взаємодії з недержавними політичними організаціями при рішення різноманітних питань державного і громадського життя.
У Конституції України закріплюється, що Україна є суверенною і незалежною державою (ст. 1), що її суверенітет поширюється на всю її територію (ст. 2), що вона визнає чинні міжнародні договори і вважає їх частиною національного законодавства України (ст. 9), що на території України не допускається розташування іноземних військових баз (ст. 17).
У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознаки державного суверенітету України:
1) верховенство (інакше: прерогатива влади) -- відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади;
2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;
3) повнота (інакше: універсальність) — поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;
4) неподільність влади держави в межах її території — одноособовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах;
5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість самостійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн;
6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн.
7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).
У Конституції України проголошується: «Суверенітет України поширюється на всю її територію» (ст. 2).

57. Поняття, система та функції державних символів України
Державний прапор – це офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету. За Конституцією, Державний прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.
Державний прапор України був затверджений Постановою Верховної Ради України „Про Державний прапор України” від 28 .01. 1999 року.
Державними символами України, згідно з Конституцією (ст. 20), є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державним Прапором України є стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору.
Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба та герба Війська Запорізького. Головним елементом великого Державного Герба є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб).
Державний Гімн України являє собою національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради.
Функції державних символів України .Основними функціями державних символів України ( залежно від виконуваної ними ролі) є: 1)політична; 2) дипломатична; 3)ідеологічна; 4) соціальна.

58.Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні
Згідно ст.11 Конституції України держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Відповідно до ст.53 Конституції України громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства [1]. Якщо міжнародним договором України встановлено інші положення ніж ті, які містяться в законодавстві України про національні меншини, то застосовуються положення міжнародного договору [2].
Правовий статус (від лат. status - становище) - це сукупність прав і обов'язків фізичних та юридичних осіб [6, с.44]. Під правовим статусом національних меншин в Україні розуміють гарантований державою, врегульований її законодавством стан громадян України, які не є за національністю українцями, що забезпечує рівність їх прав і свобод, можливість вільного користування своїми національними надбаннями в усіх галузях суспільних відносин [5, с.371].
Відповідно до Закону України «Про національні меншини в Україні» до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою [2].
Отже, права національних меншин є невід'ємною складовою прав людини. Потреба належного забезпечення прав національних меншин та надання їм відповідного правового статусу, сприймається як необхідність міжнародною спільнотою. Вдосконалення чинного законодавства Україні щодо правового статусу національних меншин потребує врахування законодавства та практики іноземних держав

59.Поняття та форми народного волевиявлення
Відповідно до Конституції, шляхом вільних і справді демократичних виборів обираються народні депутати України до парламенту – Верховної Ради, Президент, а також органи місцевого самоврядування України.
Вибори до цих органів відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 71 Конституції).
Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути представницької і безпосередньої демократії.
Вищими формами безпосереднього здійснення народом влади визначено вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й координування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.
Окрім провідних форм реалізації безпосереднього народовладдя – виборів, референдумів, Конституцією України надається можливість здійснення народного волевиявлення і через інші форми безпосередньої демократії, зокрема дорадчі опитування, народні обговорення тощо.
Отже, характерними рисами безпосередньої демократії обов’язково мають виступати:
- пряме волевиявлення народу, тобто участь громадян у прийнятті рішень, здійсненні влади від його імені;
- прийняття рішення обов’язкового, імперативного характеру.
Пряме народовладдя – це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами України питань.

60. Поняття та види виборів. Активне та пасивне виборче право.
Одним із центральних принципів у реалізації прав людини є принцип народного суверенітету, основна ознака якого – правоздатність громадян в управлінні публічними (державними і самоврядними) справами через участь у формуванні системи влади і доступ до публічної служби. Очевидно, форми прямої демократії можуть мати обмежене застосування, коли йдеться про управління публічними справами; реалізація прав на участь громадян у вирішенні питань загальнополітичного характеру, у прийнятті рішень відбувається через опосередковані форми демократії. Серед таких форм основне місце посідають вибори. Вибори є основним механізмом, за допомогою якого громадянин може реалізувати своє право на управління державними справами, на формування системи влади тощо.
Суспільна значимість виборів ставить на порядок денний необхідність створення комплексу превентивних заходів щодо запобігання можливих порушень у волевиявленні громадян. У межах національних правових систем такі заходи не завжди ефективні, тому виникає потреба встановлення певних міжнародних стандартів виборів.
Першим документом, який закладав основи сучасного виборчого права, була Загальна декларація прав людини (прийнята 10 грудня 1948р.)
У статті 21 Декларації йшлося про те, що ‘’ воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні проводитися при загальному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування ’’
Тобто Декларація містила такі виборчі стандарти: періодичність виборів; загальне і рівне виборче право; рекомендація таємного голосування, як найоптимальніша форма реалізації виборчого права.
Генеральна Асамблея ООН 7 березня 1966 р. прийняла Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації ( ратифікована Указом Президії ВР Укр. РСР від 21 січня 1969 р.)
У статті 5 Конвенції було визначено, що країни-підписанти зобов’залися заборонити й ліквідувати расову дискримінацію під час реалізації політичних прав, у тому числі права брати участь у виборах.
Стаття 5 Конституції України є базовим положенням сучасної теорії інституту виборів у національному конституційному праві.
Види виборів. Вибори класифікуються за різними підставами, зокрема:
1) залежно від того, які органи обираються, вибори поділяються на парламентські ( вибори народних депутатів), президентські ( вибори президента України) та місцеві – вибори депутатів місцевих рад, сільських селищних, міських голів;
2) залежно від того, обирається виборний орган повністю або частково, розрізняють загальні й часткові ( коли обирається лише частина колегіального виборного органу влади) вибори;
3) залежно від підстав проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними;
4) залежно від способу волевиявлення виборців вибори можна поділити на прямі та непрямі.
Активне виборче право – це право обирати. ( наступає з досягненням 18-тирічного віку)
Пасивне виборче право – це право бути обраним.

61. Принципи виборчого права України
Принципи виборчого права – це умови його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади.
Є такі головні принципи виборчого права:
- загального, рівного і прямого виборчого права за таємним голосуванням (принцип рівного і прямого виборчого права означає, що громадяни України беруть участь у виборах народних депутатів на рівних засадах і депутати обираються безпосередньо виборцями);
- вільного й рівноправного висування депутатів у кандидати (передбачає, що всі громадяни України, які мають право голосу, мають право висувати кандидатів);
- гласності й відкритості (означає, що підготування і проведення виборів депутатів завжди здійснюють відкрито і гласно);
- рівності можливостей всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії (означає, що всім кандидатам після офіційної їх реєстрації надається можливість участі у виборчій кампанії на рівних правах);
- неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування (вживається і обумовлюється існування такого інституту виборчого права, як увільнення кандидата від виробничих або службових обов’язків із збереженням середньої заробітної платні за місцем роботи);
- свободи агітації (передбачає, що всі громадяни України, їхні об’єднання, трудові колективи, мають право вільно та безперешкодно обговорювати програми кандидатів, їхні якості, а також платформи і програми тих партій, блоків, зборів, що їх висунули)

62.Поняття виборчої системи. Види виборчих систем. Принципи виборчої системи України. Виборча система в Україні.
Виборча система-це сукупність правових норм,які регулюють порядок формування державних органів та здійснення виборцями своїх виборчих прав (передбачений Законом порядок формування представницьких органів)
Види виборчих систем.
• Мажоритарна: отримала назву від французького “majorite” – “більшість”. На виборах за мажоритарною системою перемагає кандидат, який одержав більше голосів, ніж усі інші його суперники.
• Пропорційна: виборці голосують за список кандидатів від політичної партії (блоку партій). Підставою для вибору є підтримка політичної платформи чи програми розвитку держави, задекларованих зазначеним політичним об’єднанням. У такому разі мандати розподіляються між політичними силами пропорційно до кількості голосів, відданих за них. (встановлюється поріг участі партії у розподілі мандатів)
• Змішана : поєднує в собі елементи мажоритарної і пропорційної виборчих систем
У ст. 71 Конституції визначається, що вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
Принципи загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні визнані універсальними принципами демократичних виборів в Україні.
Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу, тобто кожний виборець впливає на результати виборів однаково.
Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо.
Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевиявленням виборців не допускається.
ЗУ "Про вибори народних депутатів України" встановлює, що склад Верховної Ради України обирається за змішаною (мажоритарно-пропорційною) виборчою системою.
Конституція України (ст. 76) встановлює кількісний конституційний склад Верховної Ради — 450 народних депутатів України і визначає порядок їх обрання. Половина депутатів, а саме 225, обирається на основі мажоритарної системи відносної більшості. Це означає, що їх вибори повинні відбуватися по одномандатних округах, тобто по округах, в яких обирається один персонально визначений депутат, а обраним вважається кандидат, що набирає більше голосів, ніж кожен з інших кандидатів окремо. Друга половина — ще 225 депутатів — обирається на основі пропорційної виборчої системи. Відповідно до неї вся держава розглядається як один виборчий округ (багатомандатний загальнодержавний округ), від якого до парламенту держави обирається вказана кількість депутатів. При цьому виборці будуть голосувати не за персонально визначеного кандидата у депутати, а за списки кандидатів у депутати, що формуються політичними партіями та їх блоками (об'єднаннями).
ЗУ "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" встановлює, що вибори вказаних суб'єктів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості.

63. Конституційно-правові основи проведення референдумів в Україні
Термін референдум у перекладі з латини означає "те, що має бути повідомлене".
Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (1991 р.) визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з найважливіших питань загальнодержавного і місцевого значення (ст. 1).
Референдум і вибори мають спільний метод здійснення - голосування, але відрізняються за своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, з точки зору більшості виборців, найдостойніша займати виборну посаду. Завдання референдуму - вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.
Референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний референдуми.
Всеукраїнський референдум може призначатися Президентом України з народної ініціативи для вирішення якогось конкретного питання, якщо цього вимагають не менше як три мільйони громадян України, які мають право голосу. Для того, щоб ця вимога набула обов'язкової сили для Президента, необхідно, аби підписи громадян на підтримку референдуму були зібрані не менше як у двох третинах областей України й не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них.
Як і в багатьох інших державах, в Україні для прийняття законопроектів, що стосуються податків, бюджету чи амністії, проведення референдуму не допускається.

64.Конституційно-правове регулювання виборчого права в Україні.
Конституційно-правовий зміст поняття "виборче право" можна розглядати як суб"єктивне і об"єктивне виборче право. Суб"єктивне виборче право є конституційним правом громадян України,суть якого полягає в їх праві брати участь у виборах представницьких органів державної влади(парламенту,глави держави) та органів місцевого самоврядування.Є активна і пасивна форми виборчого права. За активної форми виборчого права громадянин може "вільно обирати до органів державної влади та органів місцевого самоврядування", пасивна- "бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування".
Об"єктивне виборче право є не що інше,як система правових норм,що регулюють виборчий процес в Україні. Отже, конституційно-правова природа об"єктивного виборчого права зумовлена рівнем розвитку законодавства про вибори.

65.Поняття та види органів державної влади в Україні.
Орган державної влади – організаційно відокремлену і відносно автономну складову частину державного механізму України, що являє собою колектив громадян України (одну особу), які мають спеціаль­ний статус, заснований у встановленому законом порядку для вико­нання завдань і функцій держави, наділений з цією метою відповід­ними державно-владними повноваженнями, які реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах. Державні органи можна класифікувати за різними критеріями:
   1. За способом утворення : виборні (представницькі органи); призначувані (наприклад, органи прокуратури, виконавчо-розпорядчі органи);
  2. За строком функціонування: постійні — створюються без обмеження строку дії; тимчасові — створюються для досягнення короткострокових цілей.
  3.За територією дії: загальні (загальнофедеральні у федеративній державі) — по­ширюються на всю територію держави; суб'єктів федерації — у федеративній державі; місцеві — діють в адміністративно-територіальних одиницях.

  4.За характером компетенції: органи загальної компетенції — уряд; органи спеціальної компетенції — міністерства тощо. 5.За порядком здійснення компетенції: колегіальні — парламент (Верховна Рада); єдиноначальні — президент.

  5.За правовими формами діяльності: правотворчі; правозастосовні; правоохоронні; контрольно-наглядові; установчі.
   6.За принципом поділу влади: законодавчі; виконавчі; судові.

   7. За характером і змістом діяльності: законодавчі (парламент); виконавчі (уряд); правоохоронні (міліція, органи безпеки); судові (суди — вищі і місцеві); контрольно-наглядові (прокуратура, державні інспекції).