Міжнародно-правові стандарти прав та свобод людини і громадянина

Будь-яка держава регламентує та забезпечує права й свободи особистості за допомогою норм національного права, різноманітних внутрішніх механізмів і процедур. Проте силами однієї держави важко їх захистити, тому необхідні міжнародні гарантії.

У 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй, яка в своєму статуті сформулювала принцип поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо. В ході своєї діяльності ООН прийняла і проголосила ряд міжнародно-правових актів у галузі прав людини, зокрема:

•      Загальну декларацію прав людини (10 грудня 1948 p.), що має основоположне значення для міжнародної регламентації прав і свобод людини. Це перший міжнародний документ, який найповніше виклав перелік прав людини на основі християнських заповідей;

•      Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (16 грудня 1966 p.); - прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН право на самовизначення; право на працю; право на справедливі і сприятливі умови праці; право на створення профспілок і страйки; право кожної людини на соціальне забезпечення; захист сім'ї, материнства і дітей; право на достатній життєвий рівень (включає право на житло і на харчування); право на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я; право кожної людини на освіту; план дій щодо введення обов'язкового безкоштовного загальної початкової освіти; право на участь у культурному житті, користування результатами наукового прогресу та захистом інтересів, пов'язаних з власною творчістю.

•      Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (16 грудня 1966 р.) Ці два Пакти та Декларація стали складовими частинами Хартії прав людини. На відміну від Декларації, кожен Пакт має обов'язкову силу для держав, які його підписали. За обсягом - Пакти не відрізняються від Декларації, а лише розширюють та конкретизують її положення;

•      Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод (прийнята Рада Європи у 1950 p.) (Після її ухвалення було створено два незалежних органи: Європейська комісія з прав людини (1954) та Європейський суд з прав людини

•      Конвенцію про права дитини (1989 р.) та ряд інших - як уряд кожної країни має дбати про дітей (про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії, щодо участі у збройних конфліктах)

41.Класифікація прав і свобод громадян.
Конституційні норми різних країн щодо прав, свободи і обов’язків людини і громадянина можна поділити на 1) громадянські і політичні права й свободи, проголошені буржуазними революціями; 2) соціально-економічні права, які ґрунтуються на соціалістичному вченні; 3) колективні, або солідарні, права, проголошені головним чином країнами третього світу. Права й свободи, які стосуються перших двох позицій, це права й свободи, що належать кожному індивідові. Права третьої позиції можна назвати правами людини і народів (право на здорове навколишнє середовище, право на страйк, громадянську непокору, право політичної опозиції). За іншою класифікацією можливе виділення загальних і особливих прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Критерієм класифікації тут слугує те, що в одних випадках вони стосуються всіх громадян (право на відпочинок), а в інших – тільки певних (окремих) груп громадян (жінок, дітей).
І насамкінець: права й свободи людини і громадянина можуть бути згруповані за сферами життєдіяльності індивіда. Такого роду класифікація уявляється особливо важливою, бо вона показує межі охорони прав людини і громадянина у різних сферах. Критерієм тут є однорідність матеріального змісту прав, свобод і обов’язків та однотипність норм, що її закріплюють. За цією класифікацією у Конституції України виділяють три основні групи прав і свобод та одну групу обов’язків.
1. Громадські права і свободи людини.
2. Політичні права і свободи громадян України.
3. Економічні, соціальні та культурні права й свободи людини  

4. Конституційні обов’язки людини і громадянина.
Класифікація конституційних прав, свобод і обов’язків будується не довільно, а із врахуванням наявності в суспільстві різних сфер діяльності, якісно різних за змістом суспільних відносин; взаємовідносин держави і громадянина у сфері правоохоронної діяльності держави, спрямованої на захист життя, здоров’я, індивідуальної свободи і безпеки, честі й гідності людини, взаємовідносин у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах.Беручи до уваги окремі сфери діяльності держави і громадян та керуючись відомими міжнародними пактами й чинною Конституцією України, можна виділити такі групи основних прав та свобод громадян України:
1) громадянські права й свободи; 2) політичні права і свободи;
3) економічні права і свободи; 4) соціальні права і свободи;
5) культурні права та свободи.

42.Особисті права та свободи.
Особисті (громадянські) права і свободи людини — це закріплені правом можливості фізичного існування і духовного розвитку людини.
Особистими правами володіють всі проживаючі на території України індивіди незалежно від свого правового стану (громадяни України, іноземні громадяни .
Конституція України містить такий перелік особистих (громадянських) прав людини:
1) право на вільний розвиток особистості. Кожна людина має право сама визначати свою долю, ставити перед собою визначені нею самою цілі, обирати засоби для досягнення цих цілей. Але, зрозуміло, при цьому вона не повинна порушувати прав інших людей;
2) право на життя. Конституція України закріплює право на життя за допомогою заборони свавільного (незаконного) позбавлення життя. Верховна Рада України скасувала кримінальне покарання у вигляді смертної кари. Ніхто не може бути позбавлений життя навіть за рішенням державного органу. Другий важливий компонент закріплення права на життя — право людини на самозахист від протиправних посягань на життя і здоров’я;
3) право на повагу людської гідності. Це особисте право теж забезпечується встановленням заборон на протиправні дії, що посягають на людську гідність: катування, жорстоке, нелюдське таке, що принижує гідність, поводження або покарання, примусові медичні або наукові дослідження на людині;
4) право на свободу і особисту недоторканність. Сутність права на свободу полягає в тому, що в Україні заборонені будь-які форми особистої залежності, а саме — рабство і подібні до нього інститути (боргова кабала і т.ін.). Недоторканність особи є важливою гарантією свободи людини, насамперед свободи від свавільних дій посадових осіб держави. Відповідно до Конституції України ніхто не може бути заарештованим чи триматися під вартою інакше як за рішенням суду. У разі нагальної потреби запобігти злочину або його припинити правоохоронні органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід. Обґрунтованість цього тимчасового запобіжного заходу протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом;
5) недоторканність житла. Житло — є продовженням людської особистості, важлива гарантія її свободи і недоторканності. Недарма склалася приказка: «Мій будинок — моя фортеця». Конституція України зазначає, що проникнення до житла, проведення в ньому огляду або обшуку можуть здійснюватися тільки за рішенням суду. Винятки з цього правила допускаються тільки для порятунку життя людей і майна (наприклад, у разі пожежі, стихійного лиха), а також з метою переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину;
6) таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції. Ця норма Конституції України теж є однією з гарантій свободи особи. Винятки (тобто ознайомлення з кореспонденцією посадових осіб держави) можуть бути встановлені тільки судом з метою запобігти злочину чи встановити істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими засобами одержати інформацію неможливо;
7) невтручання в особисте і сімейне життя. Таємниця особистого і сімейного життя — ще одна грань свободи особи. Конституція України забороняє збирання, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини;
8) свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право на вільний в’їзд в Україну і виїзд з України. Це особисте право поширюється тільки на осіб, що перебувають в Україні на законних підставах. Іноземний громадянин чи підданий, що порушує закони України, може бути висланий за межі України. Такій особі може бути відмовлено в дозволі на в’їзд до України. У той же час громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися до України, не може бути висланий за межі України;
9) право на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань.

43.Політичні права та свободи
Особливість політичних прав і свобод полягає, насамперед, у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її території. Політичні права і свободи закріплені в Конституції України та в різних міжнародних документах, починаючи з Міжнародного договору про громадянські та політичні права.
Важливою особливістю політичних прав і свобод є й те, що вони у певних випадках можуть бути реалізовані лише завдяки участі конкретного громадянина, наділеного цими правами, свободами, у діяльності відповідних об'єднань, політичних партій, профспілкових організацій, державних структур.
До політичних прав і свобод належать:
- свобода думки і слова;
- свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій;
- право на звернення до органів державної влади і місцевого самоврядування;
- право на об'єднання;
- право на участь в управлінні державними справами;
- виборчі права.

44.Соціально-економічні та культурні права та свободи.
Конституція України закріплює систему економічних, соціальних і культурних прав. Немає потреби наголошувати значення цих прав, їх практичної реалізації. Адже саме вони покликані гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості. У свою чергу, саме ці якості суспільного життя характеризують державу як соціальну, тобто таку, що забезпечує високий рівень життя своїх громадян. Оскільки справжня демократія повинна мати достатню матеріальну базу, яка є соціально-економічною гарантією її існування та розвитку, маємо всі підстави стверджувати, що здійснення в державі економічних, соціальних і культурних прав і свобод є одним із важливих чинників для визнання такої держави дійсно демократичною.
Система економічних, соціальних і культурних прав згідно з Конституцією України охоплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), на працю (ст. 43), на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44), на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст.46), на житло (ст. 47), на достатній життєвий рівень (ст. 48), на охорону здоров'я (ст. 49), на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (ст. 51, 52), право на освіту (ст. 53), на свободу творчої діяльності (ст. 54).

45.Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні
Важливим складовим елементом конституційно-правового статусу людини і громадянина, що закріплює основи взаємовідносин між особою і державою, є обов'язки людини і громадянина в Україні
Конституційні обов'язки людини і громадянина - це визначена нормами Конституції та законів України міра обов'язкової, належної поведінки та діяльності у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) сферах суспільного життя.
Обов'язки, як і права та свободи людини і громадянина, е досить різноманітними за своїми юридичними властивостями. За змістом вони поділяються на політичні, економічні та культурні (духовні) обов'язки; за суб'єктами - на обов'язки людини та обов'язки громадян України; за соціальними групами можна виділяти обов'язки батьків, обов'язки дітей тощо.
Стрижневим для всієї системи конституційних обов'язків людини і громадянина є обов'язок неухильно додержуватись Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України), який поширюється на всіх громадян України, іноземців і осіб без громадянства і в тій чи іншій формі знаходить своє відображення в інших обов'язках, що закріплені у Конституції України.
Додержання нормативних положень Основного Закону та інших законів України передбачає їх вивчення, оскільки незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Важливим і почесним конституційним обов'язком є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65 Конституції України). Цей обов'язок поширюється на всіх громадян України.
Шанування державних символів, якими, відповідно до ст. 20 Основного Закону, є Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України є обов'язком громадян України. Порушення цього обов'язку має своїм наслідком притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 338 ККУ).
аступним конституційним обов'язком є обов'язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66).
До того ж усі громадяни України (на іноземців і осіб без громадянства цей обов'язок не поширюється) повинні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

46.Конституційні засади правового статусу іноземців та апатридів.
1. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в
Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і
свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни
України, за винятками, встановленими Конституцією ,
законами чи міжнародними договорами України.
2. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під
юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування,
мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і
свобод людини.
3. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно
додержуватися Конституції та законів України, інших
нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і
гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

47.Конституційно-правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства в Україні.
Положення про права, свободи й обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства зафіксовані у статті 26 Конституції України, яка встановлює: "іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України". Поняття "іноземець" визначається статтею 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р. Іноземець — це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства — це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Згідно із Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" засади правового статусу іноземців полягають у такому:
- іноземці мають такі самі права й свободи і виконують такі самі обов'язки, що й громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також міжнародними договорами України;
- іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду й характеру занять, інших обставин;
- якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає сили після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо зникнуть підстави, за яких воно було прийнято;
- здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні;
- іноземці зобов'язані поважати Конституцію і закони України й дотримуватися їх, шанувати традиції і звичаї народу України. На іноземців згідно із законом поширюються певні обмеження. Так, вони не можуть бути призначені на окремі посади чи здійснювати певну трудову діяльність, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади чи виконання такої діяльності пов'язане з належністю до громадянства України; не можуть бути членами політичних партій України; можуть бути обмежені в пересуванні та виборі місця проживання, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні; не можуть обирати й бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах; на них не поширюється загальний військовий обов'язок; вони обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України. Законодавством України іноземцям гарантуються недоторканність особи, житла, невтручання в особисте й сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їхньої гідності нарівні з громадянами України. Поняття особи без громадянства визначається статтею 1 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р. Особа без громадянства — це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Стан без громадянства виникає, як правило, через відмінності в законодавствах різних країн щодо громадянства. Наприклад, у деяких країнах особами без громадянства стають жінки, які взяли шлюб з іноземцями, чи діти, яких іноземці всиновили, коли внаслідок цього вони автоматично втрачають громадянство своєї країни. Найпоширенішим випадком відсутності громадянства є вихід чи виключення особи з громадянства, якщо вона не набуває громадянства іншої держави

48.Конституційно-правовий статус біженців в Україні.
Правовий статус біженців визначається ЗУ ‘‘Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту’’ від 08.07.2011
Біженець – ос., яка не є гром. Укр. і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соц. групи або політ. переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Правовий статус біженців
1. Особи, яких визнано біженцями, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених КУ та ЗУ, а також між нар. договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ.
2. Особи, яких визнано біженцями, вважаються такими, які постійно проживають в Укр., з дня прийняття рішення про визнання їх біженцями. Права особи, яку визнано біженцем
Особа, яку визнано біженцем, має рівні з громадянами України права на:пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення тер. Укр., крім обмежень, встановлених законом;працю;провадження підприємницької діяльності, не забороненої законом; ох. Здор., мед. допомогу та мед. страхування; відпочинок; освіту; свободу світогляду і віросповідання; направлення індивідуальних чи колективних письм. звернень або особисте звернення до орг. держ. влади, орг. місц. самоврядування, посад. і служб. осіб цих органів; володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності орг. держ. влади, орг. місц. самоврядування, посад. і служб. осіб;звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого ВРУ з прав людини;безоплатну правову допомогу в установленому порядку. Має рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах. Має право на одержання грош. допомоги, пенсії та інших видів соці. забезпечення в порядку, встановленому ЗУ, та користування житлом, наданим у місці проживання.