Методи регулювання соціально-трудових відносин.

Методи поділяються на:

1. Методи формальної регламентації «продуктом» яких є певні норми, процедури, регламентовані забов’язання у складі законодавчих актів, угод, договорів, контрактів, правил.

2. Методи неформальної регламентації «продукт» яких набуває усних домовленостей, забовязань і тд.

За харак-м керівного впливу на СТВ наявні методи їх регул:

1)методи прямого впливу

2)непрямі методи

3)методи самоуправління

Залежно від видів регулювання:

1. Адміністративні(застосовуються переважно на рівні підприємств й організацій та покликані регламентувати взаємовідносини в системі: роботодавець — адміністрація; адміністрація — наймані працівники; керівник – підлеглі працівники)

2. Економічні(програми соц розвитку)

3. Інституціональні ( створ законів, норм, організацій)

4. соц-психологічні

5. Партисипативні (передбачає запровадження сучасних форм і методів участі найманих працівників в управлінні виробництвом, у прийнятті та реалізації організаційно-управлінських нововведень.)

6. погоджувально-арбітражні (на меті запобігати трудовим конфліктам та залагоджувати їх без соціальних потрясінь і руйнівних процесів.)

14. Регулювання соціально-трудових відносин.                                                     Соц-труд вiдносини – це комплекс взаeмовiдносин мiж iхнiми сторонами – найманими працiвниками та роботодавцями, суб'eктами i органами сторiн за участi держави (органiв законодавчоi та виконавчоi влади) i мiсцевого самоврядування, що пов'язанi з наймом, використанням, вiдтворенням робочоi сили та спрямованi на забезпечення високого рiвня життя особистостi, колективiв та суспiльства в цiлому.

Регулювання СТВ здiйснюeться на пiдґрунтi таких Законiв Украiни: Конституцiя Украiни, КЗпП, про зайнятiсть населення, про оплату працi, про пенсii, про вiдпустки, про iндексацiю доходiв, про захист соцiальних та трудових прав окремих категорiй громадян, про банкрутство, про колективнi договори та угод та iн. В сферу програмно-нормативноi регламентацii СТВ входять наступнi основнi напрями:

1) Умови працi (оплата, вiдпочинок, охорона, соцiальнi гарантii).

2) Соцiальна полiтика.

3) Зайнятiсть.

4) Мiграцiйна полiтика.

5) Демографiчна полiтика.

Регламентацiя СТВ маe рiзнi рiвнi: нацiональний (генеральна угода), галузевий (тарифна угода), соцiальний (регiональна угода), пiдприeмства (колективний договiр). На кожному рiвнi вирiшуються специфiчнi проблеми регулювання трудовоi дiяльностi людей

15. Держава як суб’єкт соціально-трудових відносин.

Держава-особлива сторона і суб’єкт СТВ-може виступати в ролі роботодавця ,законодавця, ініціатора соц діалогу, арбітра ,посередника, примирювача, гаранта прав і свобод членів суспільства. Держава як суб’єкт СТВ найчастiше виконує такi функцii: 1) законотворчу; 2)гарантія і захисник прав; 3) створення роб місць; 4) арбітраж і регулювання; 5) примирення сторін і забезпечення злагоди. Ступiнь реалiзацii кожної iз цих функцiй держави, характер iх поєднання в кожний конкретний момент часу визначається полiтичними, iсторичними та економiчними умовами розвитку держави. Держава забезпечує правове регулювання взаємовiдносин мiж партнерами, органiзовує i координує переговори, встановлює гарантує i контролює дотримання мiнiмальних норм i гарантiй у сферi працi i соц.-тр. вiдносин (умови оплати працi, вiдпочинку, соц. захисту населення тощо). Держава єдиний політичний і правовий суб’єкт,який володіє всім спектром владних повноважень щодо захисту внутрішнього ринку в контексті зростання відкритості національної економіки та глобалізації світової економіки,підтримки вітчизняних товаровиробників і стимулюв зрост конкурентноспроможності своєї економіки.

Роботодавці і їх роль у формуванні і розвитку соціально-трудових відносин

Роботодавець- людина, яка працює самостiйно та наймає для роботи одного або декiлькох осiб. Згiдно мiжнародноi класифiкацii роботодавець є власником засобiв виробництва. Роботодавцi, захищаючи своi iнтреси i права як власникiв засобiв виробництва, у формуваннi i розвитку СТВ вбачають можливiсть проведення погодженоi технiчноi, економiчноi полiтики без рiзких потрясiнь руйнiвних конфлiктiв. Пiдприeмцi несуть основну вiдповiдальнiсть за результати господарювання, забезпечення належних умов працi i розмiрiв ii оплати та фiнансового забезпечення соц. захисту працiвникiв. Особливе місце роботодавців у системі СТВ полягає у тому, що вони створюють робочі місця, визначають структуру і обсяги сукупного попиту на роб силу, залучають роб силу до сусп виробництва та укладають колективні та індивідуальні договори.

Основною метою утворення та функціонування об’єднань роботодавців є їх самоорганізація.

Основні завдання організації роботодавців:

1)удосконалення механізмів реалізації соц партнерства на засадах паритетності, рівноправності та відкритості

2)посилення впливу на реалізацію державної політики у сфері підприємницької діяльності шляхом участі у розробці нормативно-правової бази

3)удосконалення механізмів ведення колективних переговорів на рівні підприємства з метою зближення інтересів роботодавця і найманого працівника

4)сприяння у веденні бізнесу членам організації і надання комплексу послуг протекціоністського спрямування, інформаційно-консультативних послуг, освітніх та правозахисних послуг.

17. Профспілки і їх роль у формуванні і розвитку соціально-трудових відносин.

Серед громадських органiзацiй найважливiше мiсце належить профспiлкам. ПФС-ки – це масове самокероване громад. Обeдн. Трудящих певноi галузi або сумiжних г-ей, проф. Групи для захисту i представництва iхнiх соц. Інтересiв. ПФС – це найбiльш масове обeдн. трудящих доступне для всiх. Для вступу рядiв в ПФС необх. тiльки визнання обeднання i повязаноi з ним товариськоi дисциплiни незалеж вiд рiвня квалiф –i, освiти, полiт. орieнтацiй, статi, вiку. Профспiлки за цiлями та iнтересами перебувають ближче iн. громад. орг. до ек-ки, вир-ва, тобто вирiшальноi сфери докладання творчих сил людини. Пiдприeмцi (роботодавцi), захищаючи своi iнтереси i права як власникiв засобiв виробництва, в соцiальному партнерствi вбачають можливiсть проведення погодженоi технiчноi й економiчноi полiтики без рiзких потрясiнь i руйнiвних конфлiктiв.Пiдприeмцi несуть основну вiдповiдальнiсть за результати господарювання, забезпечення належних умов працi i розмiрiв ii оплати та фiнансового забезпечення соцiального захисту працiвникiв.

Профспiлки як захисники i виразники iнтересiв найманих працiвникiв покликанi виборювати i захищати соцiальнi, економiчнi та професiйнi права робiтникiв i службовцiв, боротися за соцiальну справедливiсть, сприяти створенню для людини належних умов працi й життя.