Охарактеризувати методи стандартизації демографічних коефіцієнтів. Показати відмінності між прямою та непрямою стандартизацією.

Найчастіше, однак, у порівнюваних сукупностях спостерігаються суперечливі дані. Крім того, навіть при наявності однакової тенденції у всіх порівнюваних групах не завжди зручно користуватися набором показників, а переважно одержати єдину сумарну оцінку. В усіх подібних випадках прибігають до методу стандартизації, тобто до усунення (елімінації) впливу складу (структури) сукупностей на загальний, підсумковий показник.

Отже, метод стандартизації застосовуються тоді, коли наявні розходження в складі порівнюваних сукупностей можуть вплинути на розміри загальних коефіцієнтів.

Для того, щоб усунути вплив неоднорідності складів порівнюваних сукупностей на величину одержуваних коефіцієнтів, їх приводять до єдиного стандарту, тобто умовно допускається, що склад порівнюваних сукупностей однаковий.

Стандартизовані коефіцієнти показують, які були б загальні інтенсивні показники (народжуваності, захворюваності, смертності, летальності і т.д.), якби на їхню величину не впливала неоднорідність у складах порівнюваних груп. Стандартизовані коефіцієнти є умовними величинами і застосовуються винятково для аналізу з метою порівняння.

Існують три методи стандартизації: прямий, непрямий і зворотний (Керриджа).

Зозглянемо на прикладі смертності населення від злоякісних новоутворень, необхідно застосувати стандартизацію.

Прямий метод стандартизації. У нашому прикладі його можна застосовувати в тому випадку, коли відомий віковий склад населення і є інформація для розрахунку повікових коефіцієнтів смертності населення від злоякісних новоутворень (числа померлих від злоякісних новоутворень у кожній віковій групі).

Непрямий метод стандартизації. Застосовується, якщо спеціальні коефіцієнти в порівнюваних групах не відомі чи відомі, але мало достовірні. Це спостерігається, наприклад, коли числа захворілих дуже малі і, отже, що обчислюються коефіцієнти будуть істотно мінятися в залежності від додатка одного чи декількох випадків захворювань.

Смертність як демографічна категорія. Смертність за причинами смерті

 Вивчення смертності необхідне як для цілей наукових демографічних досліджень так і для суто життєвої практики, насамперед для органів охорони здоров'я і соціальної політики. Показники про смертність необхідні не лише для аналізу минулих демографічних тенденцій, а й для розробки демографічних прогнозів. Останні, як відомо, використовуються практично у всіх сферах діяльності: для планування розвитку житлових служб, системи освіти, охорони здоров'я, для реалізації програм соціального захисту, для виробництва товарів і послуг для різних верств населення.

У демографії під смертністю розуміють процес вимирання поколінь і розглядають як масовий процес, що складається з одиничних смертей, які настають у різному віці.Головне завдання вивчення смертності у всі часи – це зниження рівня смертності і виявлення резервів тривалості життя.

Причини смерті організму науковці розклали на дві великі групи — ендогенні й екзогенні (внутрішні й зовнішні). Ендогенні причини пов'язані зі спадковістю, уродженими хворобами, старінням та іншими біологічними процесами, що відбуваються в організмі. До екзогенних причин смерті зараховують усі зовнішні причини, що пов'язані з якістю життя людини. Смерть завжди є результатом дії двох цих причин. Проте Останнім часом у смертності стали виділяти не дві, а три складові: чисто екзогенні смертності, квазіендогенну смертність і чисто ендогенну смертність. При цьому під квазіендогенною смертністю розуміють смертність у результаті накопичених екзогенних впливів. Смертність від тієї або іншої конкретної причини є результатом спільної дії як ендогенних, так і екзогенних (у тому числі і квазіендогенних) факторів. Саме тому поділяти причини смерті на ендогенні й екзогенні можна лише з досить високою часткою умовності.

Сутність концепції епідеміологічного переходу полягає у твердженні про радикальну зміну структури смертності з причин, коли на зміну переваги екзогенних причин смерті прийшла першість ендогенних і квазіендогенних.

Смертність за причинами смерті Смертність за причинами смерті є одним з головних об'єктів демографічного аналізу. Її вивчення дозволяє оцінити міру загрози того чи іншого захворювання для життя людей, ефективність заходів боротьби з ними, розміри шкоди, заподіюваної населенню різними причинами смерті. Досліджуючи смертність за причинами смерті, демографія допомагає виявити приховані резерви тривалості життя, здоров'я та його поліпшення.

Іншими словами, мова йде про аналіз причин смерті, про аналіз структури смертності за причинами. Важливість цього аспекту аналізу смертності обумовлена тісним зв'язком причин, від яких помирають люди, з умовами їхнього життя і праці, з рівнем розвитку охорони здоров'я, із загальним рівнем соціально-економічного розвитку, нарешті, з поведінкою самих людей, з їхнім ставленням до власного здоров'я, до життя і смерті.

Під причинами смерті розуміють хвороби, патологічні стани або травми, що призвели до смерті або сприяли її настанню, а також обставини нещасного випадку, що викликав травму зі смертельним результатом, або насильницької смерті. Причи- ну, за якою наступила смерть, встановлює відповідна медична установа або лікар. При цьому сучасна статистика причин смерті заснована на виділенні однієї провідної причини смерті. Згідно з сучасними правилами демографічної і медичної статистики, прийнятими у світі, початкова причина смерті встановлюється згідно з Міжнародною класифікацією хвороб, травм і причин смерті (МКХ). У наш час у світі діє МКХ 10-го перегляду, прийнята в 1992

Білет № 10

Описати динаміку народжуваності в Україні в ХХ – на поч. ХХІ сторіччя.

Розкрити сутність відтворення населення, використовуючи гіпотезу Г. Мальтуса.