Макроекономічні важелі закритості національних економік в контексті стратегії відкритості.

              Макроекономічна політика країни залежить від вибору країнею певної стратегії розвитку.На сьогодні існує цілий ряд макроекономічних політик і стратегій,які оберають держави для свого подальшого розвитку. Поняття «відкрита економіка» протиставлялося замкненій (автаркічній) економіці. Це поняття пройшло певний шлях розвитку по мірі поглиблення інтернаціоналізації господарчого життя. В перші післявоєнні два десятиліття під відкритістю розуміли певне значення (як правило, більше 10%) експортної та імпортної квоти (в % від ВВП).         Серед факторів відкритості економіки важливу роль відграє диверсифікованість галузевої структури господарства. Значна питома вага базових галузей призводить до меншої залученості такого господарства у міжнародний розподіл праці, якщо ж провідними галузями є, наприклад, машинобудування та хімічна промисловість, залученість до МРП зростає. Необхідно відзначити, що поняття відкритості поширюється не тільки на зовнішню торгівлю.

Всього виділяють 3 ключових канали, що пов'язують національні економічні системи зі світовим господарством: зовнішня торгівля, рух капіталу та взаємообмін національних валют. Для визначення відкритості через канал “рух капіталу” запроваджено показник “фінансової відкритості” економіки – це відношення припливу (імпорту) та відпливу (ексопрту) капіталу до ВВП.

Іншим важливим напрямом виміру відкритості економіки є коефіціент еластичності зовнішньоторгівельного обігу відносно ВВП. Коефіціент еластичності дає оцінку тенденцій росту відкритості. При цьому, оскільки показник росту зовнішньоторгівельного обігу не відображає різноспрямованих зсувів у експорті та імпорті, окремо досліджуються коефіцієнти для експорту та імпорту. За динамічного підходу величина коефіцієнту еластичності експорту/імпорту більше 1 свідчить про збільшення відкритості економіки, менше 1 – про збереження відкритості у незмінному стані. Даний показник слід розглядати у сукупності з абсолютним рівнем зовнішньоторгівельного обігу, приміром, на душу населення. Якщо цей показник досяг величини, з якої зовнішньоекономічні зв'язки починають стимулювати економічне зростання та впливати на структуру виробництва, то навіть за коефіцієнта еластичності дещо більше за 1 відкритість економіки збільшується порівняно швидко. Якщо ж вихідний рівень зовнішньоторгівельного обігу ще не досяг цього рівня (границі), то розвиток зовнішньоекономічних зв'язків країни йде повільно, що затруднює отримання користі, яку дає відкрита економіка. Окремий напрям аналізу відкритості господарства країни становить дослідження її валиву на формування структури виробничої та невиробничої сфери, стимулювання економічного та соціального розвитку.

Також за Індексом економічної свободи який розраховується спільно The Wall Street Journal та The Heritage Foundationкраїни класифікують за ступенем відкритості на відкриті, майже відкриті, помірно відкриті, респресовані та такі які не входять до ранжування. До показників відкритості економіки відносять свободу бізнесу, торгівлі, фінансів, державні видатки, монетарну, інвестиційну свободу, свободу від корупцій, свободу прав власності та ринку праці.

Основними ж макроекономічними індикаторами економічного потенціалу та рівня розвитку країн є ВВП, ВНД, ВВП та ВНД на душу населення, стабільна курсова політика, прямі іноземні інвестиції, показники експорту, імпорту, сальдо торгівлі, бюджетного дефіциту, державного боргу та ін

Поряд з ВВП та ВНД одним з найважливіших показників є показник заборгованості. В промислово розвинених державах 80-95 % приросту валового внутрішнього продукту припадає на долю патентів, «ноу-хау», використаних в найсучасніших технологіях. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів на винаходи. Прибутки від продажу ліцензій на запатентовані об’єкти права промислової власності складають фантастичну суму — понад 100 млрд. дол. США. Вважається, що коли зовнішньоторгівельний оборот досягає 25% від ВВП, тоді він стимулює загальноекономічне зростання.

Макроекономічні регулятори інноваційних процесів як основа стратегії сталого розвитку.

Особливе значення серед функцій сучасної держави набуває інноваційна політика. Держава витрачає великі кошти на підтримку розробки і втілення у виробництво новітніх технологій, наукових досягнень, що мають практичне значення. Уряд зосереджує зусилля на створенні сприятливих умов для поширення науково-технічного прогресу в економіці. Держ органи розробляють комплексні цільові програми розвитку технологій та виробництва.

Ці програми передбачають податкові пільги, передачу технологій, ліцензійне стимулювання, стимулювання наукової діяльності, розвиток венчурного бізнесу. Одним з ефективних шляхів стимулювання НТП є утворення дослідницьких центрів, що фінансуються державою. Формуються спеціальні органи в державному апараті для регулювання цього процесу.