Країни як суб'єкти світових економічних стратегій в умовах глобалізації.

На окрему увагу заслуговує та роль, яку відіграє в глобалізаційних процесах США. На сьогодні вона є безумовним світовим лідером і, очевидно, якнайповніше розкриває сутність сучасного стану глобалізації. Адже саме від неї залежить спрямованість більшості акцій планетарного масштабу. Вона користується і більшістю тих переваг, які надає глобалізація. На неї скеровується і вістря антиглобалізаційної критики. Проте, це лише одна сторона проблеми. Адже історичний досвід вказує на обов’язкову множинність реальних суб’єктів політики й альтернативність світового політичного процесу, на короткочасність відвертої домінації Ця думка, до речі, знаходить підтвердження у сучасній практиці. Так виникають і поступово набирають сили інші глобалізаційні центри. У даному випадку на першочергову увагу заслуговує КНР, яка в абсолютних вимірах ще знаходиться далеко позаду від світового лідера, але за темпами прогресу і масивом зростання ВВП є потенційним лідером. "Великий Китай здатний кинути виклик Заходу", - до такої думки схиляється все більше дослідників. На перспективу гідною альтернативою глобалізації "по-американськи" має стати об’єднана Європа.

Якщо розуміти глобалізацію як формування світової капіталістичної системи, яка охоплює всі регіони і країни, змітаючи штучні бар’єри, але не ліквідуючи місцевих відмінностей, то розквіт регіоналізму не суперечить глобалізації. Але якщо розуміти її як відкритий світовий ринок, у кожному національному сегменті якого продається рівно стільки, скільки вносить дана країна до світового виробництва, а решта попиту задовольняється пропозицією, створеною деінде, то регіоналізм справді може стояти на її шляху. У такій системі регіоналізм перестав би бути своєрідним двигуном глобалізації, перетворюючись на свого роду греблю перед нею або сховок для національної самобутності й захисту слабших від сильних. Сучасний регіоналізм є скоріше локомотивом, який приводить у рух поїзд глобалізації, ніж бар’єром на її шляху. Або оборонним щитом від неї.

Країни-лідери і наднаціональні економічні регулюючі інституції.

Домінуючі країни виділяють серед інших підсистем світового господарства дуже високим рівнем їх економічного розвитку. За вир-вом ВВП на душу нас-ня вони майже в 5 разів перевищують загальносвітній рівень. І цей розрив все більш поширюється; також Глобалізація призвела до одно полярності – домінуванні наддержави-США. Все залежить від головного напрямку розвитку геополітичної ситуації і від сили впливу нових тенденцій і факторів які будуть сформовані. Але чим більш тиск від США тим більше опір від інших країн. Суперництво і змагання держав у різних сферах світової політики і економіки не зупиняється і не зникає. Суперництво і змагання ведеться за політичний вплив, за ринки збиту , за технологічне лідерство, за реалізацію національних інтересів і цінностей. Зняття з повістки дню загрози світового господству однією наддержавою супроводжується появою нових конфліктів, які можуть перерости в регіональні, міжрегіональні та глобальні.

Країни лідери не лише є вагомими за своїм економічним розвитком, часто вони визначають характер міжнародних відносин, можуть впливати на прийняття рішень загальносвітового масштабу. Також такі країни успішно реалізують свої інтереси через різноманітні міжнародні організації, членами яких вони є і мають там більшість голосів. Також дуже важливим є стратегічне партнерств даних країн, яке суттєво стимулює рівень міжнародного співробітництва та може стати чинником подальшого економічного зростання для його учасників. Під стратегічним партнерством розуміється такий рівень співробітництва між державами, який передбачає спільне здійснення ними своїх ключових національних інтересів. Таке партнерство повинне бути довготривалим, максимально ефективним та взаємовигідним. Воно виключає будь-які несправедливі (дискримінаційні) дії однієї держави по відношенню до іншої. Ухвалені спільно рішення підлягають послідовному виконанню незалежно від зміни керівництва країн-партнерів. Якщо сьогоденні інтереси однієї з держав протирічать духу стратегічного співробітництва між ними, то не виключається можливість поступитися такими інтересами на користь партнера (задля досягнення компромісу). У будь-якому разі подібні дії мусять бути продиктовані умовами, що склалися, та спільним курсом, якого держави дотримуються на міжнародній арені.

Країни передали частину своїх повноважень, міжнародним організаціям, членами яких вони є і тепер ці країни вже як учасники, на рівній або ваговій-основі несуть на собі надзвичайно важливу роль у формуванні глобальних стратегій розвитку. Таке глобальне регулювання в сучасних умовах є результатом своєрідної взаємодії національних, міжнародних та наднаціональних форм і методів. Мета координаційного впливу наднаціональних інститутів – забезпечення безпеки світового співтовариства за такими напрямками:

· Підтримання світового порядку, безпеки, розвитку та співробітництва (ООН

· комплексна лібералізація та вироблення міжнародних правил для регулювання міжнародної торгівлі товарами та послугами(ООН, СОТ)

· регулювання міжнародних валютних відносин, платіжних балансів та міжнародної заборгованості( МВФ, Банк міжнародних розрахунків, Паризький та Лондонський клуби кредиторів)

· забезпечення структурних реформ у світовій еконосіці(ЮНІДО, СБ)

· стабілізація кон’юктури на світовому ринку сировини та продовольства

· регіональна міжнародна економічна інтеграція зі створенням наднаціональних структур регулювання економіки(ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР)

· боротьба з бідністю

· протидія та розвязання глобальних проблем сучасності тощо.