Інноваційні, інформаційно-технологічні, фінансово-економічні, інституціональні й соціальні засади трансформації світових економічних стратегій в умовах глобалізації.

Внаслідок поширення інновацій у сфері технологій і менеджменту, активному обміну товарами, послугами, інвестиціями глобалізація сприяє загальному економічному прогресу. Одночасно посилюються нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку країн. На одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни — глобальні лідери, ключовими детермінантами успіху яких у третьому тисячолітті стають інтелектуалізація, інноваційність, соціалізація, екологізація виробництв і середовища життєдіяльності. На іншому полюсі світової економіки — більшість країн, для котрих економічна глобалізація, насамперед, проявляється як якісно нові умови розвитку, на які вже практично неможливо впливати, але обов’язково треба враховувати. Розвиток процесів глобалізації характеризується домінуванням у світовій економіці ТНК, які за стратегічною орієнтацією і масштабами діяльності переростають у глобальні. Провідні національні економіки є глибоко транснаціоналізованими. Це — і США, і Японія, і Західна Європа, і Південна Корея.

                   Інституційними засадами трансформації економічних стратегій є процеси розширення і поглиблення економічного регіоналізму шляхом створення об’єднань країн із тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик (зони вільної торгівлі, митні союзи, спільні ринки, економічні та політичні союзи). Крім того, інституціоналізації світової економіки сприяє створення впливових міжнародних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ) та світових фінансово-інформаційних центрів (Нью-Йорк, Лондон, Токіо та ін.) з багатомільярдними щоденними обсягами валютних операцій.

                   Інформаційно-технологічна революція спричинила зародження таких понять як «віртуальна економіка», «віртуальна політика», «віртуальна дипломатія» тощо. Глобально організовані мультимедіа-компанії впливають безпосередньо на розум людей засобами несилового і неекономічного характеру. Інформація – важливий фактор, який дав можливість переміщати фактори розвитку буквально за лічені секунди. Головною особливістю глобалізації є те, що через інформацію вона трансформувала співвідношення матеріального і фінансового виробництва. Традиційно в індустріальному суспільстві первинним було матеріальне виробництво. В умовах глобалізації фінанси стали первинним і домінуючим фактором, який вирішує долю виробництва.Найважливішого значення набуває мобільність фінансів: фінанси переміщаються з такою ж швидкістю, що й інформація, мають можливість потрапити туди, де вигідніше середовище. Тому у світовій структурі переважають віртуальні фінанси.

                   Важливо усвідомлювати, що сучасна парадигма світогосподарського розвитку формується на основі постіндустріальних цінностей, коли конкурентоспроможність країн визначається їхніми динамічними перевагами з пріоритетом знань, інновацій та інформації. Нові відкриття, винаходи, технології, товари і послуги стають постійною і найважливішою складовою економічного прогресу. Інформація є визначальним фактором виробництва.

                   51. Інноваційні, фінансово-економічні й соціальні основи забезпечення сталого економічного розвитку.Поняття "стійкий" ("сталий") розвиток з'явилось у 80-х роках у межах діяльності комісії ООН покликаної пов'язати в одне ціле розвиток і екологію.Стійкий розвиток розглядається як тривалий економічний розвиток (як основа задоволення людських потреб), що грунтується на певних умовах і нормативах (індикаторах). У вужчому економічному значенні стійкий розвиток означає створення суспільних благ для багатьох поколінь та дотримання визначальних його передумов. Потребують більшої конкретизації також часові і просторові параметри стійкого економічного розвитку.У підходах до визначення суті стійкого розвитку на початковому етапі домінувала екологічна складова. Нині ж стійкий розвиток означає поряд з екологічними широке коло інноваційних, фінансово-економічних й соціальнихі основ у їх взаємозв'язку та взаємодії. Дуже складним є питання про наявність реальних можливостей для здійснення стійкого розвитку, що не в останню чергу пов'язано з історичними та майбутніми ризиками. Суто економічні передумови такого розвитку визначаються трьома основними показниками: наявністю реального капіталу в широкому значенні, кількістю зайнятих у виробництві та характером їхньої продуктивності, інституціональними можливостями У свою чергу наявний реальний капітал у широкому значенні включає в себе штучний реальний капітал, створення людини в процесі діяльності, власне людський капітал, тобто освічену робочу силу, а також так званий природний реальний капітал. Провідну роль у економічному розвитку відіграють штучний реальний капітал та людський капітал. Створений людський реальний капітал втілюється в товарах тривалого користування, таких як машинне обладнання, інфраструктура. В кінцевому підсумку штучний капітал є складовою загальноекономічного обороту шляхом амортизаційних відрахувань та реінвестування.

Інтеграційний вибір України: стратегія економічного розвитку

Економічне зростання в Україні може стати реальним лише на основі структурно-інноваційної моделі економічного зростання, інтенсивного технічного та технологічного оновлення виробництва. Відповідно до цього розроблена стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015рр.” Шляхом Європейської інтеграції”, яка за основу стратегічного курсу, його базовим принципом висуває реалізацію державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження в Україні як високотехнологічної держави. Для прискорення процесу утвердження в Україні інноваційної моделі розвитку економіки необхідним є посилення державного впливу на розвиток інноваційної діяльності. До першочергових заходів у такій сфері слід віднести збільшення фінансування інноваційної діяльності та сприяння розвитку малих і середніх інноваційних підприємств.

Класифікаціяекономічних стратегій країн (за рівнем розвитку, цивілізаційною приналежністю,інституціональною та галузевою структурою економіки,рівнемконкурентоспроможності,параметрамисередовища розвитку).

За рівнем розвитку: 1) стратегії домінуючих країн (Японія, США); 2) країн, що розвиваються (Бразилія, Аргентина); 3) країн з перехідною економікою (Китай, Україна).За цивілізаційною приналежністю вирізняють наступні види стратегій: західноєвропейська,східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська, африканська, південноазійська, східноазійська.За параметрами середовища розвитку розрізняють стратегію відкритості, протекціонізму або автаркії, наступальні стратегії або стратегії лідерства, стратегії „наздоганяючого розвитку”, стратегія поступального розвитку, стратегія виживання, антикризові стратегії тощо.За галузевою структурою економіки: переферійносировиннапереферійно-аграрна, індустріальна, постіндустріальна.За інституційною ознакою: Національні стратегії, які являють собою економічну політику уряду, розраховану на тривалий строк, спрямовану на досягнення основної мети соціально-економічного розвитку. Регіональні стратегії вимагають примирення і узгодження економічних інтересів суб’єктів, які представляють певне економічне угрупування або регіон світу, але передбачає протиставлення регіональних економічних інтересів інтересам глобальним і подекуди національним (загальна мета – зміцнення і поєднання сил для протистояння агресивному середовищу).Стратегії наднаціональних інституцій (ООН, ЄБРР, СБ, МВФ)Стратегії двостороннього, або багатостороннього розвитку (знаходять свій відбиток в угодах про партнерство)Стратегії ТНК і підприємств, що самостійно виходять на ринок, які мають на меті реалізацію вузько корпоративних інтересів.Глобальні стратегії економічного розвитку розуміють під собою міжкраїновий рівень економічних відносин, який вимагає стратегії примирення і узгодження економічних інтересів суб’єктів усіх рівнів. 

54.              Класифікація економічних стратегій країн за цивілізаційною приналежністю.

За цивілізаційною приналежністю вирізняють наступні види стратегій: західноєвропейська, східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська, африканська, південноазійська, східноазійська.

Новий цивілізаційний розлом сприяв поділу західної цивілізації на західноєвропейську (материнську) і північноамериканську (дочірню) цивілізації.Країни-лідери – США, європейські країни, Японія, Китай представляють різні цивілізації. З восьми найбільш населених країн світу на сьогоднішній день всі належать до різних цивілізацій. Якщо ж розглянути сім найбільш економічно розвинутих країн , то вони належать до п’яти різних цивілізацій. Перехід до багатополюсного світу в сучасних умовах за наявності теперішньої домінанти – США, а також низки потенційних центрів тяжіння різної політичної, економічної, військової ваги, очевидно можливий лише через системну інтеграцію континентальних та трансконтинентальних державних угрупувань. Іншими словами, жодна з країн сучасного світу (за винятком США) не може отримати статус світової держави, не виступаючи складової певного інтегрованого цивілізаційного утворення. Це стосується як України, так і інших європейських країн, Росії, Китаю, держав ісламського світу.