Методи регулювання ринків продукції промисловості.

Державне регулювання промислового виробництва проявляється в державній промисловій політиці. Державна промислова політика - це цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, які здійснюються з допомогою певних механізмів, спрямованих на розв´язання стратегічних і тактичних завдань розвитку країни, - зростання промислового виробництва та окремих галузей, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних промислових товарів.

Реалізація промислової політики може досягатися шляхом:

— стимулювання підприємств до відродження промислового виробництва через оптимізацію форм власності, сприяння появі ефективного власника та заохочення до інвестування у промисловість;

— надання державної підтримки пріоритетним - напрямам промислового розвитку - потенційно прибутковим галузям та комплексам, якими є наукомісткі та високотехнологічні промислові виробництва;

— запровадження нових технологій, стимулювання промисловців до інновацій;

— стимулювання до зменшення витрат, насамперед енерго- та матеріаломісткості - виробництва, реструктуризації неефективних виробництв, зміни галузевої структури;

— підвищення конкурентоспроможності та розширення ринків збуту вітчизняної промислової продукції шляхом переорієнтації виробництва на замкнені технологічні цикли виробництва товарів кінцевого споживання для потреб внутрішнього ринку та ринків зарубіжних країн.

Здійснення цих стратегічних завдань вимагає комплексного реформування економіки на макро- і на мікроструктурному рівнях.

Світовий досвід свідчить, що залежно від ситуації в промисловості та економіці в цілому промислова політика може здійснюватися за такими варіантами:

1. Орієнтація на експорт шляхом підтримки галузей промислового виробництва, зорієнтованих на світові ринки.

2. Орієнтація, на імпортозаміщення шляхом підтримки виробництв, які здатні витіснити іноземних конкурентів та їхню продукцію.

3. Орієнтація на відновлення, відтворювального процесу в промисловості через сприяння галузям, які виготовляють продукцію, яка користується попитом.

72.Прогнозування та програмування промислового виробництва.Визначення потреби народного господарства у промисловій продукції і населення в товарах народного споживання становить основу макроекономічного регулювання промислового виробництва.Обов´язковим елементом макроекономічного регулювання є прогнозування розвитку ринку сировини та забезпечення нею народного господарства. Потреба народного господарства у сировинних ресурсах включає сумарні затрати на виробничо-експлуатаційні потреби, капітальне будівництво, експорт тощо. Прогнозування потреби здійснюється на основі питомих витрат найважливіших видів сировини, палива, енергії на виробництво одиниці продукції. Питомі витрати є узагальненими нормами витрат і розробляються за основними видами продукції в галузевому розрізі. Прогнозовану потребу в ресурсах визначають за формулою:

де Нр - норма витрат кожного виду ресурсу; ВП - обсяг виробництва продукції, на яку витрачається певний ресурс; п - кількість різновидів виробів, на які визначається певний ресурс.Визначення питомих витрат здійснюється шляхом аналізу динаміки питомих витрат у базових періодах, оцінки впливу факторів на норму витрачання ресурсу. При цьому враховується впровадження нових прогресивних технологій, розширення використання нових видів сировини, зміни в структурі виробництва, скорочення відходів, зменшення витрат ресурсів тощо.Прогнозування потреби в продукції обробних і переробних галузей здійснюється за допомогою нормативного методу. Спочатку розробляється номенклатура продукції за кожною галуззю. Потім встановлюються узагальнені групові нормативи витрат одного виду продукції на виробництво іншого. Розмір цих нормативів визначається за звітними даними і коригується з урахуванням факторів, які можуть вплинути на їх величину в прогнозованому періоді.Прогноз потреби в товарах народного споживання формується на основі використання норм споживання і відомостей про споживчі бюджети; вивчення тенденцій зміни структури споживання; економетричних досліджень еластичності попиту та залежності споживання від зміни доходів і цін тощо. В харчовій та легкій промисловості для прогнозування використовуються раціональні фізіологічні норми споживання.

Потребу в товарах народного споживання визначають за фактично сформованими рівнями споживання на душу населення (сім´ю) і чисельністю населення (сімей) у прогнозованому періоді.

73.Методи державного регулювання в аграрно-промисловій сфері.Агропромисловий комплекс (АПК) України - це цілісна народногосподарська система взаємопов´язаних між собою галузей, об´єднаних в єдине ціле з метою виробництва продовольства, сільськогосподарської сировини для переробних галузей промисловості.

Основна мета державного регулювання діяльності АПК полягає в тому, щоб: забезпечити населення продуктами харчування, переробні галузі промисловості - сировиною; збільшити експортні можливості галузей АПК; розв´язати соціальні, культурно-побутові проблеми, що мають місце в АПК в умовах становлення ринкових відносин і багатоукладності економіки.Державне регулювання АПК віддзеркалюється в аграрній політиці держави. Її суть в умовах становлення ринкових відносин полягає в здійсненні земельної реформи, сприянні розвиткові різ них форм власності на землю, лібералізації управління у сільському господарстві, сприяння розвиткові конкуренції, поступовій відмові від державних замовлень (контрактів), розробці і реалізації цільових програм розвитку виробничої і соціальної інфраструктур, фінансовій підтримці галузей АПК.Основою АПК є галузі сільського господарства - рослинництво, тваринництво, мисливське, лісове та водне господарства. їх розвиток характеризується певними соціально-економічними та природно-кліматичними особливостями:— наявністю декількох форм власності, що зумовлює існування різних типів господарств (підприємств): фермерських, індивідуальних, міжгосподарських;— сезонністю в рослинництві, яка зумовлює неповну зайнятість працюючих у цій галузі;— універсальністю основного засобу виробництва - землі, яка не підлягає заміні— необхідністю використання частини виробленої продукції як засобів виробництва;— значною тривалістю виробничого циклу;— значними відмінностями в родючості земельних угідь.

Усе це зумовлює особливості становлення ринкових відносин в АПК та особливості його державного регулювання.Державне регулювання сільського господарства здійснюється із застосуванням спеціальних методів і форм регулятивно-управлінської діяльності. Під методами будь-якої діяльності розуміють способи, прийоми, засоби, які використовують для досягнення поставленої мети. Методи державного регулювання сільського господарства поділяють на економічні й адміністративні. Економічні методи — це такі способи впливу на поведінку суб´єктів аграрного господарювання, які ґрунтуються на застосуванні сукупності важелів економічного стимулювання (податки, кредити, пільги, ціни тощо), і викликають зацікавленість у виконанні певної роботи, у підвищенні продуктивності праці. Адміністративні методи — це засоби впливу на діяльність суб´єктів аграрного господарювання шляхом прямого встановлення їх обов´язків шляхом припису, що спирається на владні повноваження державного органу і забезпечується можливістю застосування примусу.

 В умовах ринкових перетворень в аграрно-промисловому комплексі пріоритет належить економічним методам регулювання сільського господарства. У практичній діяльності органів державного регулювання сільського господарства економічні й адміністративні методи доповнюють один одного, забезпечуючи ефективне виконання поставлених завдань.