Показники рівня монополізації економіки.

Для монополістичної структури характерною є ситуація, за якої окремий виробник домінує на певному ринку і контролює певний товарний ринок. Серед показників, що характеризують рівень монополізації ринку, найбільше поширення отримав індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ) — сума квадратів ринкової частки фірм, що діють на ринку:

де х. — частка ринку і-ї фірми, виражена у відсотках;

п — загальна кількість фірм на ринку.

Індекс може набирати значення від 0 (повна децентралізація виробництва) до 10 000 (абсолютна монополія). Емпірично визначено, що при значенні індексу 1000 і менше ринок є немонополізованим (нормальним для конкуренції), а 1800 і більше — монополізованим (неконкурентним). Монополії, як відомо, дістають можливість підтримувати високий рівень цін на всіх фазах економічного циклу, стримуючи випуск товарів у періоди зниження попиту.Ринок для підтримання нормальної ринкової конкуренції вважається безпечним, якщо ситуація на певному товарному ринку така: на ринку діють 10 і більше фірм;одна фірма не займає більше 31% ринку;дві фірми не займають більше 44% ринку;три фірми не займають більше 54% ринку; чотири фірми не займають більше 63% ринку.

74. Політика держави у сфері земельних відносинДержавне регулювання земельних відносин полягає у створенні законодавчої бази з захисту прав землевласників і землекористувачів, у виборі ефективних пропорцій між прямим і непрямим управлінням земельними ресурсами.

Україна володіє земельними ресурсами загальною площею 60,4 млн. га, з яких близько 69 % становлять сільськогосподарські угіддя. На початок 2001 р. на одного жителя України припадало 0,66 га сільськогосподарських угідь (у Канаді - 2,49 га, Росії - 1,49 га). В європейських країнах (Німеччина, Австрія, Франція) площа ріллі на одного жителя удвічі менша (0,18-0,48 га)

Істотні зміни у земельних відносинах пов´язані з роздержавленням земель сільськогосподарського призначення; формування земель запасу та резервного фонду зумовили особливу функцію держави - контроль за землекористуванням, збереженням агрофонду земель, відповідним використанням.

В Україні здійснюється земельна реформа, в результаті реалізації якої формується нова аграрна структура, зорієнтована на приватну власність на землю. Нині вже завершено перший і другий її етапи - проведено роздержавлення землі і передачу її у колективну власність; здійснено паювання землі з видачею відповідного документа - сертифіката про право приватної власності на землю. Третій, завершальний, етап земельної реформи передбачає формування на базі приватної власності на землю нових за змістом приватно-орендних господарств. Власники сертифікатів на земельний пай мають право створювати своє селянське (фермерське) господарство або отримувати щорічно додатковий дохід у вигляді орендної платні.

Аграрна реформа в Україні ще не завершена, оскільки не торкнулася глибинних основ колективної власності, а зміна власника не призвела до появи ефективного власника. Механізм функціонування пайових відносин усередині приватизованих підприємств нині функціонує недостатньо. Це пояснюється тим, що не закріплені правові гарантії інституту приватної власності на землю, не розроблений механізм купівлі-продажу землі, її передачі в заставу, не сформований земельний ринок.

Розвиток земельного ринку гальмують низька купівельна спроможність населення, слабка державна підтримка землевласників та ін.

Державне регулювання земельних відносин здійснюють органи державного управління всіх ієрархічних рівнів. Держава забезпечує законодавче регулювання земельних відносин, розпорядження землями загальнодержавної власності України; встановлює порядок і середні ставки платні за використання землі, граничні розміри орендної плати за неї; організацію і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель та їх моніторингу; встановлює основні положення землеустрою і порядку ведення державного земельного кадастру; розробляє державні програми щодо раціонального використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земельних ресурсів тощо.

Крім цих заходів та участі в їх реалізації, органи місцевого самоуправління в галузі регулювання земельних відносин здійснюють: передачу земельних ділянок у власність на умовах чинного законодавства; реєстрацію права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; вилучення (викуп) земель відповідно до законодавства; справляння платні за землю; ведення земельно-кадастрової документації; погодження проектів землеустрою; погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні; вирішення земельних суперечок у межах своєї компетенції.

75.Кадастрова оцінка сільськогосподарських угідьПоява нових форм власності на землю, розширення кола власників вимагає зміни підходів до наступного входження всіх землекористувачів у ринкові структури і вдосконалення методики кадастрової оцінки земель.

Кадастрова оцінка землі - це основа розрахунку земельного податку, вартості землі, орендної плати, рентних платежів, тобто основа реалізації земельної реформи. Це особливо стосується густонаселених регіонів України.

Складовими земельного кадастру є бонітування ґрунтів та економічна оцінка землі. Теоретично така оцінка, зокрема ріллі, вимагає, насамперед, розрахунку шкали природної (бонітетної) врожайності ґрунтів з основних сільськогосподарських культур у межах кожного природно-сільськогосподарського (кадастрового) району з урахуванням набору культур, частки посівів у загальній площі орних земель, яка склалася в кожному конкретному випадку. Оцінювальну шкалу потрібно обчислювати для якомога дрібніших таксономічних одиниць (типів, підтипів ґрунтів), щоб охопити найдрібніші земельні ділянки.

Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їхньою родючістю щодо конкретних сільськогосподарських культур. Мета бонітування - визначення кількісної оцінки якості землі, її переваг порівняно з іншою землею.

Критеріями бонітування ґрунтів є природні діагностичні ознаки, які є визначальними для урожайності.

Бонітування ґрунтів - доволі приблизне і в кращому випадку воно може стати основою для виділення класів земель для подальшого економічного аналізу. Робота за такою методикою була б правомірною за умови, що всі фізико-хімічні показники ґрунтів рівнозначні. Проте нині ще не визначений ступінь впливу кожного з них на врожайність. Тому оцінку ґрунтів за основними фізико-хімічними властивостями коригують економічні показники валової продукції та окупності витрат (економічна оцінка землі).

Вивчення впливу показників природної родючості ґрунтів на їхню оцінку дасть змогу індивідуально підійти до встановлення земельного податку кожному землевласникові та землекористувачеві, згладити таким чином вплив об´єктивних факторів на результати сільськогосподарського виробництва. В умовах дії ринкових цін господарства, які працюють у гірших ґрунтово-кліматичних умовах, стають потенційними банкрутами через відсутність механізму перерозподілу рентних доходів.

Комплексна оцінка земель - порівняльна оцінка комплексного гектара - основа встановленню єдиного земельного податку всім землекористувачам України у твердій валюті або в натуральній продукції.

Приватизація земель, перехід на єдиний земельний податок для всіх землекористувачів зумовлює потребу кадастрової та грошової оцінки кожної земельної ділянки.

Ціну земельних ресурсів найчастіше обчислюють за методикою, в якій закладена капіталізація чистого доходу:

де  - очікуваний чистий дохід від основних сільськогосподарських культур за конкретний період часу з одиниці земельної площі; t - період часу; r - банківський відсоток за користування кредитом.

Ціна землі використовується для встановлення паритету цін на сільськогосподарську продукцію та промислові товари, енергоносії; оформлення банківських кредитів під заставу землі; оптимізації структури земельних угідь з метою забезпечення екологічної рівноваги; формування ринку землі.