Загальна характеристика Сх. та Зх. цивілізацій в осьовий час.

Соціальна структура східного суспільства, як вже зазначалося, була стратифікованою.Основним виробником (і найбільшою верствою-стратою) були землероби, переважно вільні землероби-общинники.Усі члени суспільства фактично перебу­вали в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх, а часом і саме життя. Єдиним власником основних засобів виробництва - землій води, — була держава та її уособлення — східний деспот-цар.Усі землероби таземлевласники вважалисялише користувачами землі.Найвищим і єдиним власником залишався верховний пра­витель (цар). І громадська земля, і земля окремої родини, і кня­жий уділ — усі ці земельні володіння належали окремим особам. Як результат - у східних деспотіях сформувалася стапово-кастова система, тобто соціальні страти формувалися залежно від господарських або державних функцій їх членів.Особливості східної економіки породжували й своєрідну фор­му фінансово-економічнихвзаємин між власником базових засо­бів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосере­джуються у царській скарбниці. Тобто доходи давиьосхідної скарб­ниці можна визначити як «репту-податок», інакше кажучи, одно­часно і ренту (плату за землю), і податок (примусові вилучення у підданих держави на її користь), які можуть вилучатися як у грошовій формі, так і в натуральній, а також у вигляді праці. Основою господарства західних країн на відміну від Сходу стала індивідуальна власність на базові засоби виробницт­ва — передусім землю. Суспільна та індивідуальна власність — були чітко відокремленіі забезпечені відповід­ними законодавчими актами. Інакше кажучи, влада була відокрем­лена від власності. Відмінного є і роль праці рабів, яка набуває певної господарської значущості. Водночас економічні зв'язки за умов панування на­турального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх до­машньому («ойкісному» — від давньогр. «ойкос» — дім) госпо­дарстві. . На чолі такої патріар­хальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у гос­подарському відношенні виступав як управитель та землевлас­ник. Саме право на землеволодіння визначало участь у держав­ному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та за­ступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У мі-стах-полісах крім повноправних громадян існували та Інші кате­горії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняття­ми, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потре­бувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господар­ства. Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобува­лися шляхом обміну на власну продукцію. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспіль­ного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм госпо­дарської діяльності як складових ойкісного господарства. Влас­ник такого господарства спрямовував трудову діяльність як рабів, так й іншої челяді, а продукція споживалася безпосередньо в ньому.

Гос-во Індії в другій половині І тис.до н е.”Артхашастра”                                                                                                                              

Історію економіки Індії в осьовий час слід розпочати від вста­новлення буддизму — першої на землі монорелігії, що безумовно позитивно вплинуло на її господарський розвиток. У цей період тутзначного поширення набули залізні знаряддя праці, які знач­но полегшили не лише емлеробство, а й спорудження іригацій­них споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, шо, у свою чер­гу, підштовхує внутрішню торгівлю.коні та деякі інші товари. Досить ґрунтовні відомості про економічну реальність в Індії цього періоду нам дає «Артхашастра» (IV ст. до Р.Х.), економіч­ний трактат, який приписують радникові царя Чандрагупти І Ка-утильї, або Віншнагупті. Пам'ятка являє собою зведення правил, більшість із яких є зверненням до царя. Так, у трактаті підійма­ється питання про економічну роль держави, активізацію її втру­чання у господарське життя,зміцнення державного апарату. Се­ред функцій держави згадується: колонізація нових земель та створення нових поселень, переселення надлишкового населення, будівництво колодязів та іригаційних споруд, усіляке заохочення рільництва, скотарства та садівництва. Обґрунтовувалася ідея державного землеволодіння. Цареві давалися поради надавати землю у користування, якщо землероби зобов'язувалися сумлін­но платити податки. Стосовно іригаційних споруд, то в трактаті зазначалося, що їх дозволялося передавати в оренду, зберігаючи за державою права власності. Торгівля також була важливого статтею доходів скарбниці, а тому у трактаті велику увагу приділено організації нагляду за тор­гівлею, розвиткові міжнародної торгівлі, заохоченню купців, які імпортують іноземні товари та експортують царські. У трактаті також дістало розвиток й учення про касти, за яким усе населення ділилося на чотири касти аріїв — брахмани, кшатрії, вайшьї та шудри. За ними закріплювалася станова нерівність, визначалися обов'язки. З розвитком товарного обміну зростає й спеціалізація окремих громад, або родин, та чи інша форма гос­подарської діяльності (землеробство, скотарство, різні види ре­месла, будівництво, торгівля) закріплюється за родинами, з поко­ління в покоління передаються секрети майстерності. Виникають групи купців, лихварів, суддів, чиновників, філософів та ін. Май­нові та професійні відмінності окремих груп населення нерідко (зокрема в даному випадку) закріплювалися у закрито-станових кастах. Велика частина трактату належить аналізу різних форм рабо­володіння, визначається неможливість рабства для аріїв. Знайде­мо тут і рекомендації щодо обмеження рабства, зокрема заборону продажу дітей до 8 років; звільнення від рабства дітей вільного, який продав себе у рабство; визнання вільними дітей, народже­них рабинею від господаря, а також її самої і т.д.