Привласнююче та виробничо-відтворююче гос-во: визначення, стук-ра, досягнення та обмежиність.

Стадія роз-ку людства періоду неоліту,за якої відбувається перехід від привласнюючого до виробничого гос-ва називається „неолітичною революцією”. Неолітична революція та перехід до регулярного виробництва матеріальних благ сприяли перевищенню мінімально-необхід­ного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту. На­явність надлишкового продукту, регулярність його отримання поряд із формуванням осіло-землеробських поселень (стародав­ніх сіл) були поштовхом до змін в організаційно-господарських відносинах первісного суспільства.. Важливим організаційним елементом первісних форм госпо­дарства була їх родинна складова. Рід являв со­бою групу родичів, об'єднаних спільним походженням, мовою, ритуалами по материнській або батьківській лінії і усвідомленим визнанням себе нащадками єдиного предка . У процесі переходу до осілості і виробничого господарства в системі общинно-родових відносин відбувається зростання ролі парної сім'ї та сімейно-кланових груп, які перетворюються в пер­вісні осередки осіло-землеробських громад.У цілісній системі общинно-родового господарства відбувається відносне відокремлення та самостійне функціонування сімейного господарства, що формується в системі відносин первісного суспільства. Сім'я — це група людей, що проживає на спільній території, веде спільне господарство і перебуває у родинних відносинах або шлюбі. Під впливом функціонального поділу госпо­дарської діяльності і відносин власності спільного ведення гос­подарства в системі сімейних відносин формується така госпо­дарська спільнота, як домогосподарство, яке було основною ланкою первісного сус-ва. У первісному суспільстві домогосподарство представля­ло собою групу індивідів, ядром якої була сім'я , але до якої крім класичних представників сім'ї — входили й інші особи, які не були родича­ми. Господарська функція первісного домогосподарства полягала у спільному виробництві, розподілі і споживанні їжі та інших за­собів існування. Узагальнюючи уявлення про організаційні форми господарст­ва після неолітичної революції, можна стверджувати, що вони формувалися під впливом як родових, так і домогосподарських чинників. Рід забезпечував найважливіші економічні, соціальні та ідеологічні функції (захист і розподіл землі, трудова і матеріаль­на взаємодопомога, шлюбні норми поведінки та релігійне життя), а сім'я була ядром домогосподарства і забезпечувала відтворення членів роду, їх виховання та навчання. Усі члени домогосподар­ства разом, спільно володіли землею, тваринами та іншими засо­бами вир-ва, спільно вели господарство і споживали вироб­лене. Важливим елементом функціонування домогосподарства був принцип компенсаційного обміну, або-реципрокного взаємообміну який зводи­лася до того, що кожний член домогосподарства вносив у спільний доробок скільки міг і отримував з нього скільки йому визна­чалося. Функціонування реципрокності ство­рює засади соціальної та майнової нерівності в господарстві на рівні роду і домогосподарства. Платою за вмілі та вправні дії ін­дивіда, який діє продуктивніше за інших членів домогос-ва, стає поступове соціальне визнання його лідерства як особи, що здатна передбачати хід подій і вживати необхідних заходів у господарському житті, а також усвідомлення членів домогос­-ва свого залежного та підпорядкованого становища. Лідер, голова сімейної групи чи домогосподарства не був влас­ником чи хазяїном вироблених матеріальних благ, які вважають­ся колективними, але завдяки своїй соціальній ролі —- старшого і компетентного керівника господарської діяльності — він отри­мує право розпоряджатися ними. Так виникає якісно новий принцип господарських відносин- принцип редистрибуції. Відносини редистрибуції виникають тоді, коли блага общини та надлишковий продукт, вироблені ко­лективно, перерозподіляються з общинного центру, який уособ­лює голова громади. Крім функції перерозподілу владний центр виконує такі функції, як: функція верховного редистрибутора, політичного адміністратора, організатора громадських робіт, вза­ємовідносини із сусідами, включаючи міжобщинний обмін, риту­альні акції і т. Ін. На общинно-родовому рівні система редистрибуції поступово стає основним регулятором потоків речей, харчів і послуг між громадами за зосередження певних надлишків у вождя громади. Останнє робить цей процес не контрольованим з боку членів об­щини, і їмзалишається лише вірити в те, що плоди їхньої праці реалізуються на суспільні потреби. Зі створенням такої системи починається формування підвалин експлуататорських відносин, несправедливого, нерівноправного взаємообміну.У період пізноїпервісності (межа V—IV тисячоліть до н.е.) відбувається перетворення родових общин у первісні сусідські общини, на основі яких виникає, і поступово формується, пле­мінний (надобщиний і надродовий) рівень самоорганізації первіс­ного суспільства. З виникненням племен створюються умови для подальшого поглиблення розподілу праці відповідно до природ­них та інших умов мешкання окремих громад. Редистрибуція як централізований благообмінстимулює процес територіально-виробничої спеціалізації, зокрема, зародженню та розширенню ремісничої діяльності, особливо спеціалізованого гончарства, розробки мінеральних покладів, деревини тощо. Підсумком господарської еволюції — від «неолітичної ре­волюції» до появи перших цивілізацій — було утворення такої системи, яка грунтувалася па нормах генеологічиого (родового) спорінення з елементами соціальної та майнової нерівності, роз­поділ праці, принципах реципроктного та редистрибуційного об­міну, надобщинних формах управління, сакралізації та спадково­сті влади.