Ек.погляди Ксенофонта, Платона, Арістотеля.

Палким прихильником економічного устрою давньої Спар­ти, законів Лікурга, був Ксенофонт (444—354 рр. до Р.Х.) -афінський аристократ, філософ, автор трактатів «Економікос» («Домобудівництво») та «Кіропедія», в яких він виступав як ревний прихильник та захисник натурального (ойкіспого) гос­подарства, базованого на праці рабів. Особливо звеличував вінсільське господарство, намагаючись показати у своїх творах, що добробут країни залежить лише від землеробства, саме воно виступає в нього як головна господарська форма.Щодо ремісництва та торгівлі, то Ксенофопт засуджує їх, говорячи, що Заняття відомими ремеслами є низьким, і вони... не мають по­ваги у містах, адже руйнують тіло працюючого, примушуючи його сидіти та дихати кімнатним повітрям, іноді проводити на­віть цілі дні біля вогню.Водночас Ксено-фонт досить високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєдпується із землеробством. Визнавав він і важливість та корис­ність для держави праці ремісників, але за умови, що до ремесла залучено рабів та метків.Платон (428/427—348/347 до н.е.), як і Ксенофонт, обстоював передовсім натурально-господарські відносини рабовласницького суспільства, що знайшло відображення в двох проектах ідеальної держави, викладених у його творах «Держава» та «Закони». У першому творі Платон виходив з того, що нерівність випливає із самої природи людини, через що є нездоланною. Проте кожна лю­дина має одержувати свою частку відповідно до власних здібнос­тей, що і є справедливим. Основним принципом побудови держави та її природною основою є поділ праці. Оскільки люди, на думку Платона, помітно різняться за своїми здібностями, одні з них на­роджені для управління, інші — для військової справи, а решта — для землеробства й ремесла, усе вільне населення в ідеальній дер­жаві він поділяв на три стани за їхньою роллю в суспільстві: філо­софів, воїнів та третій стан (землероби, ремісники, торговці). Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке «здатне говорити» на відміну від робочої худоби. Отже, поділом праці Платон пояснює і соціальний поділ суспільства. Філософи і воїни не повинні володіти власністю та займатися господарством, бо їхнє матеріальне забезпечення (за зрівняльним принципом) має стати суспільною турботою. Засоби існування для цих станів му­сять постачати члени третього стану і раби.Унаслідок поділу праці, на думку вченого, з'являються ринок, торгівля і гроші. Порушуючи питання торгівлі та товарно-грошових відносин, Платон висловив надзвичайно важливу дум­ку дум­ку про те, що в процесі обміну відбувається зрівнювання всіх то­варів і вони стають порівнянними, хоч і є різними споживними вартостями. Водночас Платон уважав, що товари порівнюються за допомогою грошей. Гроші потрібні для забезпечення обміну товарів. Платон був супротивником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство.У «Законах» Платон змалював ще один проект ідеальної дер­жави, економічна організація якої була більш реалістичною, ліп­ше відповідала тогочасній добі, передбачаючи запобігання над­мірній концентрації землі в руках власників через рівномірний її розподіл, допускаючи право володіння і користування (неповне право власності) для представників вищих станів, можливість пе­редачі землі у спадок тощо. Проте, як і раніше, він залишався за­хисником натурального аграрного господарства, що використовує переважно працю рабів, зневажливо ставився до торгівлі, за­суджував лихварство.Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини ' у творах Арістотеля(384—322 до н.е.) — найвидатнішого мис­лителя давнини. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» він, як і Платон, виклав проект «найліпшої держави». На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в держав­ному володінні, а друга — у приватному.Арістотель розрізняв два види багатс­тва: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, іс­тинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповід­но до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку і хре-матистику. Під економікою він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вар­тостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. Хремати-стикою Арістотель називав мистецтво наживати багатство, роби­ти гроші й уважав цю діяльність неприродною. До неї він відно­сив велику торгівлю і лихварство.Розмежування двох видів багатства, а також протиставлення природного неприродному привели Арістотеля до розуміння по­двійного значення блага, тобто до нового відкриття двох сторін товару (споживної вартості й мінової). З таких самих позицій він аналізує етапи еволюції форм торгівлі та грошового обігу, вклю­чаючи безпосередній обмін продукту на продукт і обмін за допо­могою грошей до сфери економіки, а велику торгівлю, метою якої, як і лихварства, є збільшення початкове авансованої суми грошей, — до хрематистики. Аналогічно тлумачить давньогрець­кий мислитель і функції грошей. Природними функціями грошей вважаються функції засобу обігу й міри вартості, а використання грошей як засобу нагромадження, збагачення належить уже до хрематистики. Незважаючи на певну обмеженість поглядів Аріс­тотеля, що пояснюється передовсім його натурально-господарсь­ким підходом до економічних питань, дослідження зародження й розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу є безперечною заслугою цього вченого.