Особливості гос-кого роз-ку Давнього Риму доби республіки. Закони ХІІ Таблиць

Римляни від самого початку були землеробами, переваж­но дрібними, для яких характерною була висока повага до осо­бистої власності. Народ Риму жив в умовах натурального ойкіс-ного господарства, в якому переважало землеробство, і навіть у період найвищого розвитку ця риса так само домінувала. Ве­ликі землевласники зосереджували у своїх руках не лише сіль­ськогосподарське виробництво, а й переробку продукції сільського господарства, а також реалізацію готового продукту. Про­тилежності між містом і селом у господарському відношенні не існувало, міста населяли багаті сільські господарі з їхнім слу­гами, а також величезні маси пролетарів, які не мали ні землі, ані роботи. Надзвичайно важливим моментом в економічній історії Риму стала розробка у 451—450 рр. до Р.Х. Законів XII таблиць, які зафіксували відносини особистої власності (особливо IV, 3; V, З, 8а; VI, 3; VII, 7; VIII, 9). Вони також санкціонували розподіл рим­лян на вільних та рабів, патриціїв і плебеїв. Згадуються у Законах і боржники та лихварі, міститься також стаття, що обмежує лих­варський відсоток (VIII, 18а). Усе це говорить про певне посту­пове витіснення натурального господарства господарством гро­шовим. Підтверджують Закони й поступове обезземелення плеб­су, перехід землі у руки великих землевласників. Боротьба плеб­су з цими явищами дістала відображення в аграрному законі (367 р.), за яким землеволодіння обмежувалося 125 га.Рим продовжував розвиватися на сільськогосподарській ос­нові, але ремесло та торгівля вже отримали досить значний роз­виток.Внутрішній ринок обслуговували ва­гові гроші («груба мідь», аси), а в зовнішній торгівлі перева­жали етруські та грецькі монети. Вже у період між II ст. до Р.Х. та II ст. після Р.Х. економічний розвиток Риму характеризувався значними зрушеннями в бік то­варного господарства, руйнуванням господарства ойкісного.  На території, що опинилася під владою Риму, встановлюється своєрідна система політичного та фінансового управління й еко-помічршх відносин головного міста з імперською периферією.У республіканському Римі (V—І ст. до Р.Х.) ще не існує спеціального апарату стягнення податків, збір їх здійснював­ся на основі відкупів, тобто продажу права на збір податків окремим приватним особам. Усе це негативно впливало на економічний стан провінцій, але дозво­ляло римській державі забезпечувати надходження податків від провінцій, не витрачаючи коштів для створення фінансової системи.Водночас,головною галуззю господарства у Давньому Римі залишалося сільське господарство, причому до II ст. до Р.Х. тутпереважала дрібна та середня земельна власність.На руйнування дрібного та середнього господарства впливало також і поширення праці рабів як основних виробників великих господарств.

Вілли та латифундії. Характерис-ка аграрного гос-ва Стародавнього Риму у працях Каттона Старшого, Варрона та Колумелли.   

Основним типом сільськогосподарського підприємства стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка часто-густо складалася з кількох маєтків, у яких виробляли різні продукти. Як правило, такі господарські одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якоїсь однієї культури, яка орієнтувалася на ринок, але одночас­но в господарстві виробляли продукцію для власного спожи­вання. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234—-149 рр. до Р.Х.) «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, яке функціо­нує за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше».Катонописує зразкове, на його думку, господарство, в якому вирощують оливи, виноград,зернові, утримують худобу. Пропа­гуючи принцип самозабезпечення, Катон радить навіть лозину та кілки для підв'язування виноградної лози використовувати з влас­ного господарства. Щодо рабів, то він пропонує до мінімуму скоротити видатки наїх утримання . Також слід не допускати, щоб раб залишався без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати на відміну від ху­доби, яка повинна мати перепочинок. Рабів також не повинно бу­ти багато, а у жнива краще найняти робітників, що буде дешев­ше, ніж утримувати зайвих рабів протягом року.про вибір маєтку, який слід придбати, він наголошував на необхідності мати поблизу місто, море, річку або якісні шляхи, які б зв'язували маєток з містом — споживачем продукції вілли.Отже, віллаКатона — це поєднання натурального господарства (забез­печує потреби маєтку) та товарного і спеціалізованого, орієнто­ваного на ринок.

Зовсім інакше було організовано виробництво у великих гос­подарствах (понад 250 га) — латифундіях, які набули поширення на півдні Апеннінського півострова, а також у Північній Африці та Галії. Як правило, такі господарства або спеціалізувалися наскотарстві, або жземлі в них віддавалисяв оренду вільним орен­дарям — колонам. Плата за землю мала натуральний характер, а господарі звільнялися від витрат напридбання рабів, їх утриман­ня та організацію нагляду. Така система організаціїгосподарства дістала назву колонату.

Трактат «Землеробство» Катона Старшого(234—149 до н.е.), «Про сіль­ське господарство» Варрона(116—27 до н.е.) та праця з такою са­мою назвою Колумелли(І ст. н. е.).У творах Катона, Варрона й Колумелли відображено розвиток сільського господарства, узагальнено тогочасний досвід і дано практичні рекомендації щодо ведення рабовласницького госпо­дарства. Водночас вони свідчать про еволюцію економічних по­глядів римлян на раціональну організацію господарства і управ­ління ним. Так, за Катоном, зразкове господарство — це пере­важно самозабезпечуване натуральне господарство з певною рин­ковою орієнтацією. Основну увагу він звертає на організацію праці рабів, хоч і допускає залучення до роботи в господарстві вільних громадян (але тільки як тимчасовий і допоміжний захід). У написаному пізніше трактаті Варрона «Про сільське господар­ство» знайшло відображення зростання товарності рабовласни­цьких господарств та їх перетворення на господарства напівнату­рального — напівтоварного типу. Головною метою землевласни­ків, на думку Варрона, є користь, тобто отримування доходу. Ви­ходячи з цього, він визначив, від чого залежить дохідність маєт­ку, і запропонував систему заходів для її підвищення. Визнаючи низьку продуктивність праці рабів, Варрон уважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників. Подібні погляди виклав і Колумелла в згаданому вище творі, який став своєрідним оглядом стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва.