Еволюція гос-ва в давньому Єгипті та його відображення в памятках економчної думки.

За археологічними свідченнями, найдавніші поселення земле­робів та скотарів у долині р. Ніл виникають на межі V та IV тис до н.е. Природнокліматичні умови місцевості були особ­ливо придатні для сільськогосподарського виробництва. Жаркий клімат у поєднанні з долинами родючих грунтів дозволяв отри­мувати з землі значний додатковий продукт навіть з урахуван­ням низького рівня техніки землеробства. Основою виробництва додаткового продукту була висока продуктивність землеробства завдяки родючості долинних земель, але господарське викори­стання яких було можливим лише за умови створення зрошуваль­ної системи (будівництва мережі каналів, дамб, гребель). Спору­джувати й експлуатувати таку систему було не під силу окремій сім'ї чи громаді. Для цього були потрібні об'єднання зусиль усього населення річкової долини і злагоджені дії усіх номів (общин) для того, щоб підтримувати систему в порядку та по­стійно розширювати. З найдавніших часів спочатку номи, а потім державна влада виконували цю об'єднавчу функцію. Держава об'єдну­вала господарські дії сільських спільнот для будівництва зрошу-иальних систем, і це перетворювало вже сформовану общинну трудову повинність індивідів спільно здійснювати господарську діяльність у державну трудову повинність. Саме через суспіль­ні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільсь­ких землеробів, які фактично переставали бути вільними. Отже, можна стверджувати, що до III тисячоліття до н. є. в Єгипті було сформовано господарську модель тотальної підпо­рядкованості населення і його залучення в систему державного господарства, Тут руйнуються община з її традиціями колектив­ного землекористування і встановлюється панівна роль держав­ного господарства з ознаками адміиістративно-комапдної систе­ми . Це і засвідчують найдавніші пам'ятки економічної думки. Так, у «Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.), написаного в формі порад батька синові, підкреслюється важливість і корисність централізованої влади та контролю за виробництвом і розподілом. А для цього правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновників та жерців. Згуртованість підданих, підпорядковане функці­онування системи управління розглядається як запорука стійкого владарювання. Про наслідки руйнації централізованої системи управління, що порушує сувору регламентацію госпо­дарського життя та необхідності відродження деспотично-бюро­кратичного механізму регулювання господарства і повернення до системи трудових повинностей для будівництва пірамід та ірига­ційних систем, ідеться в таких документах, як «Речення Іпусера» (XVIII ст. до и.е,) і «Пророцтво Нефертіті» (XV ст. до н.е.).Адміністративно-господарські документи Стародавнього Єгип­ту (переписи населення, земельні кадастри, документи госпо­дарської звітності, юридичні акти) відображають особливості ор­ганізації господарської діяльності різних верств населення. Вони засвідчують, що все населення було розбите па вікові групи (діти,юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (зокрема це воїни, жерці, царські землероби тамайстри). Розподіл та пере­розподіл ресурсів за професіями, розрядами, віковими категоріями був прерогативою представників державної влади.У господарському житті давнього єгипетського суспільства провідна роль належала натуральному господарству. Проте в цей період почали зароджуватися і перші ознаки торговельно-обмінних відносин. З'являються такі суб'єкти товарно-грошових відносин, як торгівці та лихварі, люди пов'язані з ринком (не-джес). Мірою вартості виступає зерно (функції грошей — загаль­ного еквівалента ще не було). Про особливості сфери обігу певне уявлення дають древньоєгипетські юридичні акти, за допомогою яких здійснювалося оформлення торгово-лихварських операцій: купівля-продаж землі, худоби, рабів, боргові зобов'язання. На межі 1 тисячоліття до н.е. в Давньому Єгипті посилюються тенденції децентралізації господарської системи. Земельні ділян­ки, які держава виділяла чиновникам в умовне користування, пе­реходили в їхню особисту власність. Соціально-економічними наслідками формування особистої власності процес ожебрачешія землеробів і збагачення власників землі, зростання лихварської залежності, послаблення централізації, зменшення розмірів дер­жавної скарбниці. У 1 тис до н.е. Стародавній Єгипет пере­творюється в залежну країну, яка постачає зерно та поповнює скарбниці провідним країнам Західної Азії.