Метод істор. ек. та ек. думки.

Принципи цивілізаційної парадигми та особливості об'єкта і предмета історико-економічної науки обумовлюють вибір мето­дів її дослідження.

Складниками сучасного методу історії економіки й економіч­ної думки є: системний підхід; методологічні засади сучасної фі­лософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологіч­ні положення сучасної економічної теорії; методи економічної іс­торії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологіч-ний, статистичні методи, метод компаративістики (порівняль­ний), а також методи соціологічних досліджень.

Для «нової економічної історії» характерним є використання нових методів економічного дослідження: 1)найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою електршінообчнслювальпих машин;2)використання економічної теорії для вивчення історії економіки;

3)побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі так званих контрфактичних моделей для пояснення минулого;4)застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів па виробництво в певні історичні проміжки часу;5)використання принципу «за інших незмінних обставин».

Методи пізнання та дослідзісення в історії економічної думки грунтуються на їх комплексному та системному використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:

1)історичний метод, що передбачає дослідження генези еко­номічної думки; урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змій; виявлення історичних джерел та передумов виникнення і розвитку економічних ідей та поглядів;установлення механізму та факторів соціально-екопомічпої ди­наміки та її теоретичного відображення в економічній науці;

2)хронологічний підхід — вивчення еволюції економічної дум­ки в історичній послідовності, а також з'ясування наступностіта спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей;•

проблемно-тематичний підхід у поєднанні з попередніми методами передбачає об'єктивне відображення теоретико-методологічної та концептуальної різноманітності наукових традицій світової економічної думки у визначенні структури і логіки на­вчального курсу;3)метод зіставлення — порівняльний розгляд змісту, струк­тури і методології, позитивної та нормативної теорій різних нау­кових напрямів, течій та шкіл; виявлення на цій основі критеріївїх класифікації та типологізації; 4)міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економічної'науки в загальному контексті суспільного розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих та суспіль­них дисциплін; також установлення впливу численних позаеко­номічних, у тому числі інституціональнихфакторів (соціальних явищ, права, етики, індивідуальної та соціальної психології, куль­тури, етнонаціональної ментальності, традицій та ін.), на розви­ток економічної думки та теорії;

5)принцип єдності позитивного та нормативного аспектів еко­номічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретич­них досліджень на здійснення економічної політики, практичних за­ходів зі стабілізації економіки та сприяння економічному зростанню;6)аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сут­ність явищ та їх теоретичне відображення в наукових підходахрізних напрямів та шкіл; 7)каузальний метод — розкриття причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретич­них напрямів та шкіл; 8)функціональний метод як виявлення та дослідження функ­ціональних економічних залежностей ринкових факторів, їх фор­малізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різними напрямами економічної теорії; 9) неопозитивізм та прагматизм — вивчення економічною теорією суспільних та соціально-економічнихпроцесів такими,якими вони постають у реальній економічній дійсності та госпо­дарській практиці; 10)соціальний позитивізм— розгляд економічною наукою соціаль­но-економічних явищ такими, що піддаються реформуванню та вдос­коналенню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної еволюції. Поряд із переліченими і традиційними для суспільних наук методами абстракції, аналізу та синтезу, логічним та історичним та іншими методами, центральне місце в ній посідають систем­ний аналіз та генезис.Системний аналіз передбачає розгляд кожного об'єкта як ці-иісного утворення, що має складну внутрішню структурну будо-ву. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв'язки. Ціле і його властивості більше за суму якостей усіх складових. У функціонуванні системи вирішальне значення має головний зв'я­зок, що визначає напрям її розвитку. Невизначеність причинно-наслідкових залежностей у точках біфуркації обумовлює необ­хідність розглядати взаємодію як основну форму зв'язків у межах системи тощо.

Генезиспередбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища розглядаються в історичному зв'язку за допомо­гою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій та знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятій­них перетворень, який поєднує ці факти і явища. Генезис — це такий спосіб аналізу, що здійснюється з позицій цілісності госпо­дарства суспільства та па засадах певної наукової парадигми. У ньому органічно поєднуються два боки предмета істори-ко-економічної науки — історизм фактів і їх теоретичне відобра­ження.