Завдання курсу істор. ек. та ек. думки.

Завдання курсу історії економіки та економічної думки визна­чаються двобічністю предмета цієї науки. Можна окремо говори­ти про завдання історії економіки, історії економічної думки, а також про спільні завдання. Завданнями історії економіки є такі:1) з'ясування того «що, коли і де відбулося?» в господарській сфері; 2) узагальнення та аналіз господарського досвіду; 3) з'ясування логічних причинно-наслідкових зв'язків економіч­них процесів і явищ під час певних історичних подій,тобто вияв­лення їх обумовленості тими чи іншими факторами; 4)показ нерозривного зв'язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-економічноїнауки.

Поряд із цим Історія економічної думки також- виконус такі завдання:

1) пізнання основних тенденцій та чинників розвитку економіч­ної думки; 2)розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності до­мінантних наукових парадигм;висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методоло­гічних принципів та теоретичних основ; 3) установлення їх взаємозалежностей, спадкоємності та роз­біжностей; 4)пізнання основних напрямів сучасної економічної думки,розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей,провідних наукових ідей та тенденцій розвитку;5) набуття уявлення про структуру наукового інструментарію сучасного теоретикоекономічного дослідження, формування у студентів на цій основі ширших аналітичних можливостей.

Історико-економічний аналіз конкретних історичних подій та фактів відіграє вкрай важливу роль у формуванні економічної культури господарських кадрів та розвитку економічного мис­лення майбутніх спеціалісті в-економістів.

Отже, можна констатувати, що основне завдання історії еко­номіки та економічної думки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціону­вання основних господарських форм та їх взаємозв 'язку і взаємо-обумовленоапі; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з'ясування причин їх невідповідності, якщо така існува­ла, та факторів, що обумовлювали необхідність виникнення но­вих, альтернативних, гетеродоксальних економічних поглядів, думок, теорій та шкіл.

Етапи та напрямки розвитку історії економіки.

У розвитку історії економіки, або економічної історії як нау­кової дисципліни, можна виділити, на нашу думку, п'ять етапів:

I. Період становлення— з XVII, особливо XVIII ст., до сере­дини XIX ст.

II. Традиційна економічна історія (історія народного госпо­дарства) — з середини XIX ст. до кінця 50-х років XX ст. —як самостійна наука.

III. «Нова економічна історія» (кліометрія, історична еконо­метрика) — кінець 1950-х — 1960-ті рр.

IV. Вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання— як напрям історико-економічиихдосліджень, паралельний другому та третьому етапам з кіпцяXIX ст. до 70-х років XX ст.

V. Історична економіка— з 1970-х років й до сьогодення —як синтез методів «нової економічної історії» та аналізу довго­строкових тенденцій економічного розвитку.

В ході розвитку історико-економічної науки досить поширеною практикою був спільний виклад історії господарства з історією еко­номічної думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж. Ешлі «Еко­номічна історія Англії у зв'язку з економічною теорією» (СПб., 1897 р.) та В. Ф. Левитського «Історія господарського побуту у зв'язку з історією політичної економії» (Харків, 1907 та 1914 роки). Найяскравішими представниками економічної історії, її осно­воположниками в Англії був Арнольд Тоіінбі (1852—1883), у Франції-—- Фюстель де Купаиж Нума Дені (1830—1889), Марк Блок (1886—1944), Лабрус Ернєст Камінь (1895—1972), Фернан Вродель (1902—1985), у Німеччині — Фрідріх Ліспі (1789—1846), КарлБюхер (1847—1930), Макс Вебер (1864—1920) та інші.

Сучасна західна економічна історія, яку можна назвати «істо­ричною економікою», являє собою синтез низки підходів, деякі з яких, зокрема «нова економічна історія», виникли порівняно не­давно — у 1960-ті роки, інші праці, наприклад, у галузі економіч­ної динаміки, з'явилися ще на початку XX ст.

Виникнення «нової економічної історії» зазвичай пов'язують із працею американських економістів -істориків А. Конрада та Дж. Мейєра «Економіка рабства на довоєнному Півдні», яку було опубліковано 1958 р. і в якій вони продемонстрували можливості використання сучасних теоретичних економічних моделей для аналізу економіки рабовласницького Півдня США, а також мож­ливості статистичної перевірки достовірності цих моделей.

Найвідомішими представниками цієї школи, поряд з А. Кон-радом та Дж. Мейєром, с Р. Фогель, С. Енгсрман, Д. Норт. Для «нової економічної історії» характерним є використання нових методів економічного дослідження.

Етапи розвитку історії екогомічної думки.

Економічна наука загалом і економічна думка зокрема мають дуже давні традиції спроб виділення різноманітних періодів у розвитку як господарської практики, так і безпосередньо еконо­мічної думки. Спираючись на сучасні здобутки історико-еко­номічної науки, ми пропонуємо таку схему періодизації історії економічних учень, яка не суперечитиме узвичаєним підходам до цієї проблеми як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Тож у розвитку економічної думки можна виділити такі основні пері­оди з відповідними напрямами всередині них:

1) до класична економічна думка, яка охоплює економічну ду­мку Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), антич­ності (стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сюди
входить економічна думка періоду меркантилізму;

2) класична політична економія — В. Петті, П. Буагільбер,школа фізіократів на чолі з Ф. Кене; А. Сміт, Д. Рікардо,Т. Р. Мальтус, Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа, У. Н. Сеніор, Дж. Ст. Мілль;

3) альтернативні класичній школі напрями економічної думки,або гетеродоксія класичній ортодоксії— історична школа, марк­систська економічна теорія та генеза економічних концепцій соціал-демократії;

4) неокласичний напрям економічної теорії— виникнення та розвиток маржиналізму: встрійська (К. Менгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк), лозаннська (Л. Вальрас, В. Парето), кембриджська (А. Маршалл) та американська (Дж. Б. Кларк) школи;

5) основні напрями економічної думки XX— початку XXI ст. —виникнення та еволюція інституціонального напряму і кейнсіанства, еволюція неокласичного напряму та економічний неолібе­ралізм, економічні теорії неоконсерватизму.