Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

вищого управлінського персоналу. Системний стандартний підхід дає можливість забезпечити ефективність у формуванні екологічної політики, а також відповідність діяльності визначеним цілям, і продемонструвати це практично. Адаптація й впровадження різних системних методів еко­логічного управління дає підстави сподіватися на оптимальний результат для всіх зацікавлених сторін (ефект системного утримання складових час­тин у межах визначених параметрів діяльності).

Проте сама по собі адаптація не може гарантувати успіх. Для досягнен­ня екологічних цілей система екологічного управління повинна спонукати до пошуку впровадження найкращих зразків, методів організації і нових технологій там, де це потрібно.

Міжнародний стандарт ISO 14001 визначає вимоги до систем еколо­гічного управління, що допомагає організації сформулювати екологічну політику й цілі з урахуванням стану навколишнього середовища та інфор­мації про найнебезпечніші впливи на довкілля її виробничої діяльності чи самої продукції.

Основні вимоги до системи екологічного управління передбачають структурний процес для досягнення безперервного забезпечення управ­ління, інтенсивність якого визначається організацією з урахуванням про­фесійних, економічних та інших чинників.

Слід пам'ятати, що система екологічного управління є перш за все ін­струментальним управлінським засобом, за допомогою якого підприємство може систематично контролювати рівень екологічних характеристик своєї діяльності. Щоправда, очікуваний результат не завжди може задовольняти виробника продукції, оскільки зразу не відбувається пряме зниження нега­тивного впливу на навколишнє середовище (відкладений ефект).Однак у будь-якому разі дотримання стандартних вимог до системи екологічного уп­равління, що засновані на динамічному циклічному процесі планування, впровадження, контролю, перевірок і аналізу, дає змогу підприємству:

• розробити й скоригувати власну екологічну політику;

• ідентифікувати екологічні аспекти, враховуючи виробничий досвід, як свій, так і інших підприємств;

• визначати значимість впливу на навколишнє середовище;

• ідентифікувати відповідні вимоги законодавчих і нормативних актів, що регулюють природоохоронну діяльність;

• ідентифікувати пріоритети, відповідні цілі і вимоги екологічної по­літики;

• розробити структуру, програму впровадження і реалізації екологічної політики;

• сприяти плануванню, контролю, екологічному моніторингу, реаліза­ції коригувальних заходів, діяльності з аудиту, критичному аналізу стану системи екологічного управління;

• адаптуватися до зміни умов діяльності.

Стандартні вимоги до систем екологічного управління є системною складовою загальної нормативно-правової бази екологічного управління, що формується відповідно до чинного законодавства.

                                                                                                                    97

Глава 2

Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

——————Методологія екологічних правовідносин——————

Методологічна обґрунтованість загальних і екологічних правовідносин полягає в тому, що в кожній із груп загальних правовідносин (рис. 2.4) містяться правові норми і положення екологічної спрямованості (природо-ресурсної, природоохоронної та екологобезпечної). Різнобічний характер екологічних норм відчутно посилює механізм екологізації загальної системи управління. При цьому можуть виникати міжгалузеві правові суперечності й неузгодженості. Головні завдання системи екологічного управління поля­гають у регулюванні загальних і екологічних правовідносин, у вирішенні правових суперечностей на основі гармонізації екологічного права з інши­ми правовими системами (конституційними, адміністративними тощо).

За загальним визначенням, екологічне право — це система правових норм і механізмів, якими регулюються суспільні й господарські екологічні відносини в галузі раціонального використання та збалансованого віднов­лення природних ресурсів і ефективної охорони навколишнього природно­го середовища для задоволення потреб суспільства з урахуванням інтересів майбутніх поколінь.

У будь-якому визначенні екологічне право є передусім системою («сис­тема систем») взаємопов'язаних теоретичних положень і джерел формуван­ня правових актів, методів здійснення екологічного права зі своїми внутрішніми функціональною й організаційною структурами та змістом.

Слід зауважити, що регулювальну функцію виконує не сама норма еко­логічного права, а сформована в межах цієї норми мотивація діяльності і відповідні до неї еколого-економічні та еколого-організаційні механізми. Норма екологічного права в процесі реалізації впливає на склад і дієвість цих механізмів.

Загальні методологічні принципи екологічного права наведено на рис. 2.5.

Під час створення й удосконалення правових механізмів екологічного управління стратегія управлінських органів має враховувати такі підходи й напрями щодо забезпечення екологічного законодавства:

• закріплення екологічних вимог Конституції та інших законодавчих
актів держави, забезпечення їхньої дієвості та обов'язковості для всіх
фізичних та юридичних осіб на всіх рівнях;

• забезпечення застосування методології системного підходу в право­
відносинах для збалансованості прийняття екологічних, економічних
і соціальних рішень;

• гармонізація і приведення у відповідність різних екологічних норм іположень;

• внесення екологічних положень в інвестиційне, господарське, подат­
кове, приватизаційне, митне й банківське законодавство, у землеко­ристування й регіональний розвиток;

• підготовка й забезпечення виконання екологічних стандартів, у тому
числі стандартів екологічного управління, і норм, їх періодичний і
обґрунтований перегляд;

Рис. 2.4 Концептуальні основи правовідносин (за В. І. Андрейцевим)

Рис. 2.5
Загальна структура методологічних основ екологічного права (за В. І. Андрейцевим)

2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

розробка й реалізація ефективних режимів правової відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу, посилення діючих режимів та оптимізація їх регулювання;

підготовка правових адміністративних санкцій та інших заходів пока­рання, призупинення дій або відкликання дозволів (ліцензій), а та­кож припинення діяльності, що порушує природоохоронні вимоги, і такої, що створює загрозу здоров'ю людей і навколишньому середо­вищу;

гармонізація українського й міжнародного, європейського екологіч­ного права на основі міжнародних зобов'язань.