Посилання на літературні джерела в тексті

Текст роботи має бути написаний так, щоб було зрозуміло, які факти, ідеї і твердження належать її автору, а які запозичені в інших. В останньому випадку повинно бути зрозумілим, кому вони належать. Для цього потрібні посилання на публікації та інші матеріали. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли наявний в них матеріал не входить до останнього видання.

В наукових працях частіше всього використовують спосіб посилання за допомогою номерів праць за списком літератури, які ставлять в тексті в квадратних дужках, наприклад, „¼ в роботі [11]¼”, „¼у працях [2–6]¼”, „¼див. [12]¼” тощо.

Посилаючись на інформацію із праць автора, запозичену із іншої публікації, в посиланні згадують прізвище автора інформації і рік виходу його праці, а далі після слова „див. (дивися)” посилаються на джерело запозичення. В список використаної літератури включають лише джерело запозичення.

Коли в тексті дипломної роботи необхідно зробити посилання на окремі сторінки відповідного джерела, можна наводити номер посилання і сторінки у квадратних дужках, наприклад, „¼як зазначалося у [15, с.30-35]¼”.

У разі цитування частин тексту із джерела, бажано згадати прізвище автора і рік виходу його праці, а у посиланні на джерело цитати – вказати сторінки, на яких розміщений її текст у першоджерелі.

Текст цитати повинен починатися і закінчуватися лапками і наводиться у тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається у будь-якому місці цитати і позначається трьома крапками (¼). При непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело.

Якщо цитата запозичена не з першоджерела, то після посилання на першоджерело після слів „цит. за” наводять посилання на джерело запозичення, яке і вводять у список літератури.

Ілюстрації

До ілюстративних матеріалів у дипломній роботі спеціаліста і магістра належать схеми, діаграми, креслення, рисунки і фотографії. Ілюстрації до наукової роботи, крім фотографій, виконують на білому високоякісному непрозорому папері чорнилом, тушшю або фарбою чорного кольору. Основна технічна вимога до них полягає в рівномірно чорному і контрастному кольорі ліній, крапок і „залитих” ділянок. Таку якість забезпечує сучасна комп’ютерна техніка (принтери, графопобудовники). Фотографії виконують на тонкому глянцевому (чи матовому) папері. Фотографії розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні білі аркуші білого паперу формату А4. В роботу поміщають або оригінали ілюстрацій, або їхні високоякісні копії.

Ілюстрація має бути розміщена в межах полів стандартного аркуша тексту.

Графіки і діаграми повинні мати чітке калібрування за осями. Написи та умовні позначення на ілюстраціях мають бути лаконічні і розшифровані у підписі до них.

Ілюстрації розміщують в основному тексті (відразу після першої згадки або на наступній сторінці) або в тексті і в додатках (якщо їх багато). Незалежно від типу їх називають рисунками (скорочено „Рис.”).

Кожний рисунок обов’язково має бути підписаний. Підпис оформляють у вигляді стандартного абзацу під зображеннями на тій самій сторінці. В крайньому випадку, якщо зображення ілюстрації повністю заповнюють аркуш, підпис розміщують на попередній окремій сторінці, у її центрі.

Підпис обов’язково включає скорочене слово „Рис.”, за яким іде номер (без позначки „№”) і (після крапки) назва рисунка з великої букви без крапки в кінці. У виняткових випадках рисунок, який включає дуже багато зображень, доводиться розбивати на кілька аркушів, тоді повний підпис супроводжує лише перший з них. На наступних ставлять слово „Рис.” з номером рисунка і словом „Продовження” після крапки.

Ілюстрації доцільно нумерувати в межах розділу. Тоді рисунки позначають номером, складеним з номеру розділу і (через крапку) номер рисунку в його межах, наприклад, Рис. 1.2 – другий рисунок першого розділу. Якщо рисунок у тексті (усієї роботи) один, то його не нумерують.

Часто підпис до рисунка містить додаткові пояснення до його окремих зображень та умовних позначень. Розшифрування умовних позначень можна розмістити після двокрапки (:) у кінці назви, цифрові або літерні позначення і пояснювальний текст розділяють тире( – ); окремі елементи розшифрування розділяють крапкою з комою (;), в кінці крапку не ставлять (див. додаток 9):

Якщо на ілюстрації зображено декілька рисунків, то їх позначають відповідно літерами (див. додаток 9).

На всі рисунки дають посилання в тексті. Посилання вимагає слово „рис.” з маленької літери (якщо не стоїть на початку речення) і номер рисунка. Воно може бути введене безпосередньо в текст („¼на рис. 3.1 зображено¼”), або стояти в круглих дужках („¼згідно схеми (рис. 4.1)¼”).

Таблиці

Цифровий матеріал (експериментальні дані і результати їхнього опрацювання), а також дані для порівняння часто подають у вигляді таблиць.

Кожній таблиці передує нумераційний заголовок, який складається із розміщеного праворуч слова „Таблиця” та її номера (індексу) арабськими цифрами (без позначки „№” і крапки в кінці). Нумерацію таблиць виконують за спільними із ілюстраціями правилами. Якщо таблиця в тексті (усієї роботи) одна, то її не нумерують. За нумераційним іде тематичний заголовок, розміщений симетрично до країв тексту без крапки в кінці (див. додаток 10). Якщо таблицю треба продовжити більш, ніж на одну сторінку, то в головку (див. далі) вводять додатковий рядок з номерами стовпців. На сторінці із продовженням таблиці на місці нумераційного заголовка пишуть „Продовження табл.¼”, в головці таблиці зберігають лише рядок з нумерацією стовпців.

Таблиці розміщують у тексті (після першого посилання) або в додатках. Посилання на матеріал, який вони містять, роблять за допомогою скорочення „табл.” і номера таблиці за спільними з ілюстраціями правилами.

Кожна таблиця має головку, в якій перелічені заголовки всіх стовпців таблиці, і боковик – лівий крайній стовпець, який містить заголовки всіх рядків таблиці. У головці, інколи і в боковику, допускається ієрархічне підпорядкування заголовків (див. додаток 10). Основні заголовки пишуть з великої літери, а підпорядковані – з великої, якщо вони граматично не пов’язані із основним, або з малої, якщо вони граматично з ним пов’язані. Після назви заголовка стовпця або рядка, який містить цифрові дані, подають назву одиниці вимірювання, відокремлюючи її комою (,). Якщо в тексті необхідно посилатись на конкретні рядки у зведеній таблиці, то в неї додатково вводять лівий крайній стовпець з заголовком у головці „№ за пор.”.

Текст у стовпцях починають писати з великої літери, в його кінці крапку не ставлять. Числові дані однорідних величин рівняють за правою цифрою для цілих чисел, за комою – для дробових чисел, за знаками „+” і ”±” при зазначенні межі коливань величини або точності її вимірювання. Числові значення неоднорідних величин розміщають посередині стовпця.

Формули

Математичні рівняння і формули треба відокремлювати від тексту вільними рядками. Якщо рівняння (формула) є громіздким і не вміщається в один рядок, його слід переносити після знаків, які з’єднують праву і ліву частини (<, >, =), або плюс(+), мінус (–), множення (´) або ділення (/). Декілька коротких, однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подавати в одному рядку, а не одна під одною. Невеликі, нескладні формули, що не мають самостійного значення можна вписувати всередині тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони є у формулі. Після формули ставлять кому (,), перший рядок пояснення починають зі слова „де” без двокрапки (:) після чого пишуть відповідний символ чи коефіцієнт і, після тире (–), пояснення до нього. Список пояснень розділяють комами (,) чи крапками з комами (;), в залежності від їхньої складності.

Формули слід нумерувати арабськими цифрами в межах розділу, аналогічно як ілюстрації і таблиці. Номер потрібно друкувати в круглих дужках в правому положенні рядка, де розміщена формула. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний рядок, нижче від неї. Номер формули при її перенесенні розміщують на рівні останнього рядка. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою, ставиться на рівні вістря фігурної дужки, яке спрямовується в бік номера.

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в тексті роботи. Інші формули нумерувати не рекомендується.

З точки зору пунктуації формула є рівноправним елементом речення. Тому в кінці формули і в тексті перед нею розділові знаки ставляться згідно правил пунктуації. Двокрапку (:) перед формулою ставлять у випадках, передбачених правилами пунктуації, тобто при наявності перед формулою узагальнюючого слова або відповідній побудові тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна під одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома (,) чи крапка з комою (;).

Загальні правила посилання на формули є аналогічними як для ілюстрацій і таблиць. При цьому номер формули береться в круглі дужки: наприклад, „¼з рівняння (2.1) слідує, що¼”.

Зразки оформлення формул наведені у додатку 11.

Список літератури

Список літератури (бібліографію) оформляють відповідно до прийнятих стандартів [8–12] мовою оригіналу (без перекладу). В наукових роботах найчастіше застосовують список в порядку посилань у тексті.

У посиланнях в тексті на першоджерела треба вказувати порядковий номер джерела в списку, охоплений квадратними дужками (див. підрозділ 5.4).

Приклади оформлення бібліографічного опису списку джерел приведено в додатку 12.