Етапи наукового дослідження

В якій би конкретній області не проводились дослідження, їм властиві загальні риси, тобто компоненти дослідження. Спрощено їх можна сформулювати так:

· постановка задачі чи проблеми;

· попередній аналіз наявної інформації умов і методів розв’язку задач даного типу;

· висунення гіпотез нових наукових і технічних розв’язків;

· планування і організація природного чи теоретичного експерименту;

· проведення експерименту;

· аналіз і узагальнення отриманих результатів;

· перевірка вихідних гіпотез на основі отриманих фактів;

· кінцеве формулювання нових фактів і законів.

· отримання пояснень і передбачень.

СТРУКТУРА РОБОТИ

Структура дипломної роботи повинна бути максимально наближеною до класичної структури наукової роботи і передбачає наявність:

· титульного аркуша;

· анотації двома мовами (українською і іноземною);

· змісту;

· переліку умовних позначень (при необхідності);

· вступу;

· основної частини;

· висновків;

· списку літератури;

· додатків (при необхідності).

Розділ з безпеки життєдіяльності виноситься в додатки. Окрім цього перед титульним листком розміщують „Завдання на дипломну роботу” (додаток 1) і відгук наукового керівника. Рецензія подається окремо і не підшивається.

ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ РОБОТИ

Титульний аркуш

Це перша сторінка роботи, яка містить дані про характер, назву, місце і час виконання роботи, її автора (авторів) і наукового керівника (керівників). На титульному аркуші проставляють візи виконавець (виконавці), керівник (керівники) і завідувач кафедри, а також декан, що скеровує роботу на рецензію. Для дипломної роботи магістра на титульному аркуші необхідно вказати індекси УДК (універсального десяткового класифікатора). Зразок титульних аркушів дипломних робіт спеціаліста і магістра, а також комплексної дипломної роботи спеціалістів наведено в додатках 2, 3 та 4, відповідно.

Анотація

Анотація оформляється українською та однією з іноземних мов в обсязі до 0,5 сторінки. В рефераті необхідно лаконічно викласти основний зміст роботи, що дозволяє оцінити її оригінальність та переваги.

Зміст

Зміст – це перелік заголовків (рубрик) усіх частин роботи із зазначенням номерів їхніх початкових сторінок. Назви рубрик та їх послідовність у змісті і в тексті роботи повинні повністю збігатись. Текст змісту рівняють до лівого краю. Назви підпорядкованих рубрик друкують із відступом тим більшим, чим нижчий їхній ранг. У назвах рубрик слів не переносять, крапок у кінці не ставлять, текст багаторядкової назви рубрики рівняють до лівого краю. Для зручності читачів невикористану під назву рубрики частину її останнього рядка заповнюють крапками до номера сторінки. Номери сторінок, на яких надруковані назви рубрик, проставляють праворуч, рівняючи до правого краю (див. зміст даних методичних вказівок).

Перелік умовних позначень

Це впорядкований перелік у вигляді окремого списку специфічної термінології, маловідомих скорочень, нових позначень, символів і одиниць, які повторюються у роботі не менше трьох разів (детальніше див. 5.2).

Вступ

Вступ (до 2 стор. – робота спеціаліста, 2–5 стор. – робота магістра) – коротка характеристика роботи, в якій обґрунтовується актуальність теми, мета і зміст поставлених завдань, формулюють об’єкт і предмет дослідження, зазначають обраний метод дослідження, теоретичне і практичне значення, новизну. Тут же подається список власних публікацій за матеріалами роботи, якщо такі є. Вступ до дипломної роботи спеціаліста та магістра відрізняються як за обсягом, так і за якісними параметрами (додаток 5).

Основна частина

Основна частина складається з розділів і підрозділів, а при необхідності – пунктів і підпунктів.

Кожний розділ починається з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напрямку та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. В кінці кожного розділу можуть формуватись висновки із стислим викладенням наведених в розділі результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

Основна частина містить повну інформацію про проведену роботу і включає такі логічні частини.

Аналітичний огляд літератури – це повний критичний аналіз опублікованої за темою роботи інформації, в якому висвітлюють стан знань у цій галузі, та зроблені певні узагальнення, які обґрунтовують постановку роботи на задану тему. При аналізі літературних даних потрібно справедливо оцінити вклад попередників у постановку та рішення проблеми в цілому, чи окремого питання, з’ясувати протиріччя, які зустрінуться, спробувати зрозуміти причини заплутаності питань. У літературі завжди знайдуться відомості, які сприятимуть розвитку дослідження.

Висновки

У цьому обов’язковому розділі пропонується коротко, окремими абзацами (пунктами) сформулювати здобутки даної роботи, починаючи з аналізу літератури та завершуючи рекомендаціями про застосування результатів чи подальші дослідження. У висновках слід наголосити на якісних та кількісних показниках отриманих результатів, обґрунтувати їх достовірність та наукову новизну.

Список літератури

Це впорядкований перелік усіх опублікованих робіт та інших матеріалів, на які зроблені посилання в тексті. В список не вносяться публікації, на які в тексті немає посилань.

Додатки

Це необов’язкова частина роботи, до якої включають допоміжні матеріали, необхідні для повноти сприйняття роботи, але які не внесли в основний текст для полегшення користування ним. В додатки виносять також матеріал, який має самостійну цінність для інших дослідників, або може бути використаний на практиці.

В додатки виносяться також матеріали про охорону праці і безпеку життєдіяльності, оформлення яких регламентовано спеціальними методичними вказівками.

Фактично, в додатки слід виносити:

· проміжні математичні доведення, формули і розрахунки;

· таблиці допоміжних цифрових даних;

· протоколи і акти випробувань, розрахунки ефективності;

· інструкції і методики, опис алгоритмів, тексти комп’ютерних програм;

· ілюстрації допоміжного характеру;

· матеріал з охорони праці і безпеки життєдіяльності.

Очевидно, що структура основної частини роботи в кожному окремому випадку може бути видозміненою. Це залежить в першу чергу від того, чи робота теоретична, експериментальна. Наприклад, в теоретичних роботах експериментальна частина заміняється описом результатів досліджень. В роботах з переважанням експериментальних даних над теоретичними доцільно об’єднати опис результатів з їхнім обговоренням. При високій різнорідності матеріалу будь-який розділ основної частини роботи можна поділити на декілька самостійних.

ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ РОБОТИ

Мови і стиль

Оскільки дипломна робота є насамперед кваліфікаційною працею, її мові і стилю слід приділити дуже серйозну увагу, адже сама мовностилістична культура роботи найкраще виявляє загальну культуру її автора. Найхарактернішою оцінкою писемної наукової мови є формально – логічний спосіб викладу матеріалу.

Виклад складається головним чином з роздумів, метою яких є доведення істин, виявлених в результаті дослідження фактів дійсності. Для наукового тексту характерними є смислова завершеність, цілісність і зв’язність. Найважливішим засобом вираження логічних зв’язків тут є спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв’язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже, і т. ін.), заперечення (проте, тимчасом, але, в той час як, тим не менше, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж, перейти до, звернімося до, розглянемо, зупинимось на, розглянувши, перейдемо до, необхідно зупинитися на, необхідно розглянути), результат, висновки (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, підсумовуючи, слід сказати).

Засобами логічного зв’язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники (даний, той, такий, названий, вказаний та ін.).

Обов’язковою вимогою до наукової праці є об’єктивність викладу матеріалу. Властивостями, які визначають культуру мови наукової праці є точність, ясність, стислість і логічність викладу матеріалу.

Загальні вимоги до тексту

Дипломну роботу необхідно оформляти відповідно до Державного Стандарту України [7].

Дипломна робота спеціаліста і магістра мають бути написані українською мовою, старанно відредаговані і вичитані. Текст дипломної роботи повинен бути надрукований на принтері або друкарській машинці фарбою чорного кольору середньої інтенсивності із застосуванням шрифтів, стандартних для друкарської машинки.

Текст дипломної роботи необхідно друкувати на аркуші стандартного формату А4 (297´210 мм), залишаючи поля таких розмірів: ліве – 30 мм, праве – 10 мм, верхнє і нижнє – не менше 20 мм. У разі друкування за допомогою звичайної (не портативної) друкарської машинки на сторінці тексту вміщатиметься 28-30 рядків через 2 міжрядкові інтервали (із рядком номера сторінки включно) по 65-67 знаків (рахуючи літери, розділові знаки та інтервали між словами). При підготовці роботи у текстовому процесорі Microsoft Word рекомендується використовувати шрифт Times New Roman з кеглем 14 і міжрядковим інтервалом 1,5; вирівнювання тексту по обидвом краям сторінки (кількість знаків у рядку і рядків на сторінці регулюється самостійно). Обсяг тексту (без урахування списку цитованої літератури, додатків, ілюстрацій і таблиць, які повністю займають усю площу сторінки) не має перевищувати 50 або 80 сторінок – відповідно для дипломних робіт спеціаліста або магістра.

Абзацний відступ – 5 знаків (1,25 см). Формули, текст латинськими літерами, якщо не можна їх надрукувати, вписують від руки тушшю або чорнилом чорного кольору розбірливим почерком. Описки і друкарські помилки, кількість яких не має перевищувати 5 на сторінку, можна виправляти. Неправильно надруковані частини тексту підчищають лезом бритви, заклеюють папером або замазують білою коригувальною фарбою, а зверху вдруковують або вписують від руки правильний текст. Окремі пропущені слова або літери можна вписати над рядком, а зайві – заклеїти, замазати коригувальною фарбою або акуратно закреслити.

Заголовки частин тексту друкують на тій сторінці, де є його початок. Багаторядкові заголовки не переносять на іншу сторінку. Доцільно починати друкувати текст основних розділів роботи з нової сторінки. Якщо сторінка закінчується першим рядком абзацу, то його слід перенести на наступну сторінку, а якщо сторінка починається останнім рядком абзацу, то попередній рядок теж переносять на цю сторінку.

Часто виникають складності у випадку оформлення перерахувань. Для наочності елементи перерахування часто (а) нумерують, (б) літерують (як у цьому випадку) або (в) виділяють графічно за допомогою тире ( – ) чи інших символів (●, ○, ■, □, ♦, ◊ тощо). Розрізняють внутрішньо­абзацні перерахування (див. попереднє речення) і перерахування з елементами – абзацами, які розгорнуті до одного або кількох речень.

Елементи внутрішньоабзацних перерахувань позначають малою українською буквою або арабською цифрою з круглою дужкою. Перед перерахуванням після узагальнюючого слова, якщо воно є, ставлять двокрапку (:). Елементи перерахування пишуть з малої літери. Між елементами ставлять кому (,) або крапку з комою (;), залежно від ступеня логічного зв’язку між ними і складності синтаксичної побудови елемента перерахування.

Перед перерахуванням з елементами-абзацами після узагаль­нюючого слова, як звичайно, ставлять двокрапку (:). Коли немає узагальнюючого слова або елементи перерахування є великими і складними фрагментами тексту, замість двокрапки ставлять крапку.

Абзаци-елементи перерахування виділяють:

· арабськими цифрами або малими буквами з дужкою, якщо елементи перерахування є невеликими і складаються з одного речення, яке починають з малої букви і відокремлюють від наступного комою(,) або крапкою з комою (;);

· арабськими цифрами і великими буквами з крапкою (.), якщо елементи перерахування є складнішими, починаються з великої букви і відокремлені крапкою (.);

· графічно, причому, якщо елементи починаються з великої букви, то їх відокремлюють крапкою (.), а якщо з малої, то комою (,) або крапкою з комою (;).

Примітки в тексті, які містять довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Номер примітки – арабська цифра в верхньому індексі (надстрокова). Внизу сторінки проводять (підкресленням) суцільну лінію від початку рядка на третину його довжини. З початку наступного рядка друкують позначку примітки і її текст. Позначку і текст наступних приміток друкують з нового рядка. Якщо примітка на сторінці одна, то її можна не нумерувати, а позначити графічно (наприклад, *).

У тексті роботи бажано використовувати лише стандартні і загальновживані скорочення, наприклад, при посиланнях: див. – дивися; стор. – сторінка (сторінки); р. – рік; рис. – рисунок; табл. – таблиця.

Усі нестандартні скорочення слід розшифровувати в тексті.

1. При невеликій кількості (не більше трьох) таких скорочень перший раз слово або словосполучення пишуть повністю, а в дужках наводять скорочення: Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ ім. І. Франка), нуль-орган (НО), інфрачервоний (ІЧ) та ін.

2. Якщо кількість нестандартних скорочень велика, то перелік умовних позначень подають після змісту. Перелік потрібно друкувати двома колонками, у яких ліворуч в алфавітному порядку подають скорочення, а праворуч – їхнє детальне розшифрування.

Умовні позначення на ілюстраціях наводять у підписах до них.

У тексті дипломної роботи дозволено робити тільки однотипні скорочення, тобто одне і те ж саме слово чи словосполучення завжди скорочують однаково; одне скорочення відповідає лише одному слову або словосполученню (терміну).

Усі сторінки дипломних робіт спеціаліста і магістра нумерують наскрізно, арабськими цифрами, починаючи з титульної, на якій номер (одиниця) не ставлять. Номер не ставиться також на сторінках зі ЗМІСТом та першій сторінці ВСТУПу, хоча вони враховуються в нумерації. В нумерацію не враховуються і, відповідно, номер не ставиться на сторінках з анотацією і списком умовних позначень. Номер сторінки розміщують у правому верхньому куті сторінки без крапки вкінці. Список літератури і додатки включають в загальну наскрізну нумерацію сторінок.

Роботу зшивають і переплітають.

Рубрикація

Текст дипломної роботи поділяють на логічнорозмежовані, взаємно підпорядковані частини, кожна з яких отримує назву (рубрику), яка відображає зміст частини. Рубрики створюють ієрархічну систему.

Розрізняють класичну рубрикацію з назвою розділу чи глави, а в межах розділів виділяють параграфи.

В науково-технічній літературі і в технічних документах часто ієрархічні рівні рубрик не називають, а лише позначають системою індексів.

Основні розділи збігаються, в т.ч. і за назвами, із структурними частинами роботи. В огляді літератури й експериментальній частині їх послідовно поділяють на підрозділи, пункти і підпункти та нумерують. У разі потреби кількість рівнів рубрикації можна збільшити необмежено. Доцільно використовувати індексаційну систему нумерації:

ВСТУП

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1.

1.2.

1.2.1.

1.2.2.

1.2.3.

1.3.

1.4.

2. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1.

2.2.

2.3.

3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХНЄ ОБГОВОРЕННЯ

3.1.

3.2.

3.3.

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Розділи нумерують арабськими цифрами. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера в межах цього розділу, між якими ставлять крапку. Номер пункту складається з номера розділу, підрозділу і порядкового номера в межах цього підрозділу, між якими ставлять крапку. Підпункти нумерують аналогічно.

Заголовок частини тексту складається з його номера і назви. Після номера (перед назвою) звичайно ставиться крапка. Заголовки розділів друкують симетрично до тексту великими літерами. Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів – маленькими літерами (окрім першої великої літери назви) симетрично до тексту або з абзацного відступу чи від лівого поля. В кінці заголовка крапку не ставлять (див. оформлення даних методичних вказівок). Після назви рубрики, якій підпорядковані підрубрики, як звичайно, нерубрикованих вступних абзаців нема.