Внутрішня форма слова, дефініція, метафора, метонімія, мотивоване значення, немотивоване значення, моносемія, полісемія, синекдоха, термін.

1. Мотивовані й немотивовані значення слів; поняття внутрішньої форми слова.Мотивованість і немотивованість значень легко помітити при зіставленні таких слів, як укр. каса – касир або нім. der Tisch („стіл”) – der Tischler („тесляр”). Рід занять осіб, виражений лексемами касир і der Tischler, зрозумілий завдяки тому, що значення цих слів вторинні щодо слів каса, der Tisch, які входять важливими граматичними і семантичними складниками до лексем касир, der Tischler (пор.: кас – ир, Tisch - ler). Ці матеріальні (звукові) і значеннєві джерела слів касир , der Tischler зробили їхні значення мотивованими. Їх семантика виведена з коренів кас-, Tisch- і елементів -ир-, -ler-, що служать у цих мовах для позначення назв осіб чоловічої статі за родом занять.

У словах же каса, der Tisch початкового джерела утворення значень немає. Їхній зміст ні з яких інших лексичних одиниць не виводиться. Звукове оформлення цих слів не підказує розуміння їх семантики. Такі значення слів вважаються немотивованими.

Мотивоване значення визначає внутрішню форму слова. У ній відбита певна ознака предмета (у слові касир – каса, Tischler - Tisch), на основі якої сталося найменування відповідного слова. У розглянутих словах внутрішня форма слова прозора (касир – від каса, Tischler – від Tisch).

Ураховуючи „механіку” виникнення мотивованого значення слова, можна обґрунтувати природу виникнення назви, тобто як з’являлися і з’являються слова з відповідною семантикою.

Більшість учених схиляється до того, що в мотивованому значенні відбиваються не всі ознаки предмета, який мотивує зміст, а лише якісь особливості, що переносяться на весь об’єкт новоствореної назви. Відомий український вчений Л. А. Булаховський („Нариси із загального мовознавства”, С. 11) ілюструє це твердження таким прикладом: у слові укр. мови снігур відбита одна характеристична риса цієї пташки – цей ранній зимовий гість з’являється в нашій місцевості з першим снігом. Звідси назва снігур. Ця ж особливість птаха покладена і в основу назви, яку дали йому серби. Але в сербів уявлення про цього птаха пов’язується не зі снігом, а із зимою взагалі. Тому по-сербськи цей птах зветься зимовка. Зовсім іншу ознаку виділили в ньому німці, назвавши його der Gimpel, що означає „стрибунець” (Gimpel походить від давнього дієслова gumpen – „підстрибувати”). На завершення аналізу вчений робить висновок: „Яку саме сторону враження зробити внутрішньою формою слова – це великою мірою залежить від фантазії тих, хто дає назву, від гри його уяви”.

З погляду сучасної мови немотивованими є й такі слова, як нога, рука, вода, дім, око, вухо, рот, ніс, кінь, земля, білий, синій, ходити, возити, носити. Історично їх значення були мотивованими. Вони мали внутрішню форму. Але їхня мотивованість втрачена внаслідок дії тих фонетичних, морфологічних і семантичних змін, яким ці слова піддавалися в процесі історичного розвитку і розкрити які можна лише з допомогою етимологічних досліджень, завдяки яким упізнається затемнена або втрачена внутрішня форма слова. Так, українське слово урожай не одразу можна пов’язати з коренем дієслова уродити, тим часом це так: уродити > уроджай > урожай. Історично слово мішок утворилося від кореня міх- („шкура”), бо мішки робилися із шкур тварин. Колись до кореня мех- (міх-) додався суфікс -ок- (мех-ок), а тепер ми сприймаємо це слово з одним коренем: мішок. Внутрішня форма слова затемнена, але вона була: довели етимологічні пошуки.

Сказане не спростовується поодинокими прикладами наявності випадкових штучних, а значить, справді семантично й граматично немотивованих слів. Як приклад можна навести слово ліліпут, яке придумав і вперше вжив у книзі „Мандри Гулівера” Джонатан Свіфт, ім’я Чебурашка з відомого мультфільму. Але оскільки кількість подібних слів мізерна і поява їх у словниковому складі мов не становить якоїсь закономірності, вони не беруться до уваги при встановленні природи виникнення назви.

2. Моносемія слова (термін, дефініція).Слово, яке функціонує в мові лише з одним сталим лексичним значенням, називають моносемічним (від грец. monos – „один, єдиний” і sēma – „знак”), або однозначним. Властивість же слова виступати з одним значенням іменують моносемією. Одне значення можуть мати слова як з мотивованим, так і з немотивованим змістом: укр. сніг, шия, чобіт, кісся, ніготь, яблуня, горішник, заздрити, чотирнадцять; рос. грусть, варежка, мгла, грач, дикобраз, сиплый, надменный, тачать. Наведені приклади слів характеризуються семантичною одно плановістю.

З однозначністю пов’язане розуміння терміна. Термін – це слово або сполучення слів, що виражає певне поняття якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя. Сукупність термінів певної галузі наукової чи суспільної діяльності людей називається термінологією. Існує термінологія мовознавча (морфема, фонема, суфікс), математична (диференціал, інтеграл, рівняння), медична (апендикс, гангрена, кальцекс), мистецька (партер, рампа, антракт), спортивна (ендшпіль, цейтнот, офсайд, кутовий, пенальті) та ін. Цю групу термінології вважають частковою, на відміну від загальної, яка обіймає терміни, що використовуються в різних галузях знань. Загальнонауковими є терміни альтернатива, аналіз, аналогія, аргумент, асиміляція, гіпотеза, концепція, максимум, мінімум, синтез, структура, система, теорія та ін. Як окремий словниковий шар часткова і загальна термінологія становить важливу складову частину лексики будь-якої мови.

Своєрідною ознакою термінів є їх властивість виконувати не тільки номінативну, а й дефінітивну функцію, тобто функцію чіткого вираження наукових понять. Слово дефініція (від лат. definitio – „визначення”) означає точне логічне визначення, що називає найістотніші особливості означуваного. Наявністю цієї функції термін відрізняється від слова, яке виконує лише номінативну функцію.

Досконалість терміна – в його моносемічності, якою забезпечується точне вираження наукового поняття. Однак терміни не поспіль однозначні. Наприклад, термін корінь не те ж саме означає в ботаніці, мовознавстві, математиці; різні значення має термін функція у математиці і фізіології. Часто різні поняття вкладаються і в терміни тієї самої науки (наприклад, у мовознавстві термін „лексикологія” вживається в широкому й вузькому його розумінні). Отже, терміни прагнуть до однозначності, але не завжди її мають.

3. Полісемія, співвідношення значень у полісемічних словах.Слововиникає з одним значенням і може довгий час залишатися моносемічним. Стійкість його значення забезпечує взаєморозуміння між мовцями. Саме стійкість значення слова і загальноприйняте розуміння дозволяють використовувати його для найменування інших об’єктів дійсності (нових або старих, які не мали назви). Як наслідок цього слово починає функціонувати не з одним, а з кількома значеннями, тобто стає багатозначним, або полісемічним.

Полісемія (від грец. polisēmos – „багатозначний”) – це властивість мовної одиниці виступати з кількома пов’язаними між собою значеннями. Кілька значень можуть мати слова і граматичні форми, фразеологізми і синтаксичні конструкції. Стосовно слів полісемія означає, що вони, як зауважувалося, служать для позначення різних предметів і явищ дійсності. Наприклад, у двох реченнях, узятих з творів Т. Шевченка, є слово діл (щоправда, в різних формах): (1) По діброві вітер виє, гуляє по полю, край дороги гне тополю до самого долу(= „земля”) і (2) Стара мати сидить на ослоні, за сльозами ледве-ледве вимовляє доні: „...Дитя моє любе! Іди од нас”, - та, як мертва, на діл(= „долівка, підлога”) повалилась. І все ж це одне слово, оскільки обидва ці значення об’єднані в єдиному значенні „поверхня землі” (у полі, в приміщенні...). Цей випадок вираження одним словом кількох близьких значень і становить зразок полісемії.

Зразки полісемії у мовах світу трапляються на кожному кроці, пор. у рос. мові: тяжелый – „имеющий большой вес” і тяжелый – „трудный”; у нім. мові der Frende – 1) „іноземець”, 2) „чужий”, 3) „незнайомець”; в англ. мові rugged –      1) „нерівний”, 2) „грубий”, 3) „важкий”, 4) „твердий”, 5) „різкий” (на слух).

Найважливішою ознакою багатозначних слів (на відміну від омонімів) є те, що різні значення в кожному з слів мають внутрішню семантичну зв’язаність (мотивованість): схожість землі і долівки (у слові діл), близькість трудності в підніманні і спілкуванні (у слові трудный), пов’язаність понять „іноземець”, „чужий”, „незнайомець” (у слові der Fremde), нерівність, грубість, різкість та ін. в rugged. Різні значення цих слів мають точки зіткнення, внутрішньо мотивовані, семантично пов’язані.

Як же впізнаються ці значення? Виявленню своєрідного використання слова сприяє контекст.

Термін „полісемія” однаковою мірою застосовуваний як до слова, що має два або три значення, так і до слова, яке функціонує із значно більшою кількістю значень (наприклад, 11-томний „Словник української мови” відзначає в слові ходити 14 значень, двотомний „Большой англо-русский словарь” у слові recover („повертати собі”) – теж 14 значень, а 4-томний академічний „Словарь русского языка” (1957 - 1961) подає 25 значень у слові идти).

Як уже зазначалося, між значеннями багатозначного слова існує певний зв’язок, що дає підстави вважати їх значеннями о д н о г о слова на відміну від значень слів-омонімів. У багатьох лінгвістичних роботах лексичні значення позначаються як лексико-семантичні варіанти (алолекси). Залежно від лексичного оточення (контексту, ситуації) слово немовби повертається різними гранями притаманної йому семантики, причому відсторонені значення продовжують потенційно бути присутніми як під час конкретного слововживання, так і мають можливість використовувати похідні й синонімічні заміни (пор.: „приземлитися”, але „приводнитися” потім „опуститися на поверхню Місяця”).

Наявні в багатозначному слові значення не рівноправні. Одні з них є первинними, інші похідні, вторинні, бо виникли на базі первинних. Перше значення характеризується як номінативне, пряме, первинне, друге (подальші) – як номінативне, похідне, вторинне.

Пряме значення слова (його ще називають основним) – це таке лексичне значення, яке має безпосередню предметну співвіднесеність і яке розуміється ізольовано без словесного оточення (контексту). Н а п р и к л а д, у слові бігти значення „швидкими рухами ніг переміщатися в якомусь напрямку” є прямим, основним. Воно безпосередньо вказує на співвіднесеність слова з відповідним процесом, історично закріпленим у свідомості мовців, що відчувається в реченні Андрій біг попереду (М. Коцюбинський). Усі інші значення, а саме: а) швидко рухатися (їхати, котитися, минути і т. ін.): Гаї шумлять – я слухаю, хмарки біжать – милуюся (П. Тичина); б) швидко текти, плинути: Під гаєм в’ється річечка, як скло, вода біжить (Л. Глібов); в) швидко минати, проходити, збігати в часі: Якось так біжить мені час, що я його не помічаю (М. Коцюбинський); г) шумуючи під час кипіння, виливатися, литися через вінця посуду; швидко витікати: Молоко біжить, - номінативні, але похідні, вторинні.

Вторинні значення виникли завдяки подібності, схожості названої словом прямого значенн дії до інших процесів. Швидкий рух – ось що стало основною прикметою, за якою значення перенеслося з дії, виконуваної лише з допомогою ніг, на дію, що здійснюється без них.

Те, що вторинні значення, будучи зв’язаними з основним , не прямо співвідносні з явищами дійсності, дає змогу говорити про їх фігуральне (образне) використання, відчутне більшою чи меншою мірою в кожному із вторинних значень. Н а п р и к л а д: суха людина (пряме значення „сухий лист”), важка людина – „нелегка для розуміння, непривітна” (основне значення „важкий камінь”); словосполучення російської мови шелковый мальчик – „послушный, кроткий” (пор.: шелковое платье – пряме значення).

Досить часте вживання слова з вторинним, фігуральним значенням може стерти образність, як це сталося зі словом укр. мови іти в сполученнях поїзд іде, час іде, сніг іде. Проте вторинність значення від цього не загубилася.

Поняття „пряме” і „вторинне” значення слів зіставлювані лише в синхронічному плані, тобто з погляду сучасної мови. У плані ж діахронічному (історичному) прямий смисл слова не завжди зберігається: колишнє вторинне значення перетворюється в пряме, а пряме (первісне) губиться. Таке сталося, наприклад, з російським словом бодрый, давні значення якого „недремлющий, бдительный” (бодрая стража), „смелый, храбрый” (бодрый воин) зовсім втратились. Вторинне ж значення „полный сил, крепкий, свіжий, молодцеватый” закріпилось у сучасній російській мові як пряме. Подібне висунення вторинного значення на роль прямого відбулося і в німецькому слові der Kopf. У сучасній мові його пряме значення „голова людини чи тварини”. Історично воно було вторинним: основне значення – „посудина”, яке відчутне в діалектному словосполученні Köppche Kaffee (чашечка кави), а також в інших германських мовах, наприклад, англійській, у якій cup (чашка), teacup (чайна чашка).

Ці приклади свідчать про те, що в процесі історичного розвитку лексичний склад мов піддається семантичним змінам, тобто змінам значень слів.

4. Типи перенесень (зміщень) значень слів; розширення та абстрагування і звуження (спеціалізація) значень слів).Виділяють звичайно три типи перенесень значень за різними ознаками: 1) перенесення за схожістю (зовнішньою, внутрішньою, кольоровою) або за подібністю прикмет; цей тип змін називають ще метафоричним перенесенням найменувань (від грец. metaphora – „перенесення”); 2) перенесення за суміжністю (просторовою, часовою), або метонімічне перенесення найменувань (від грец. metõnymia – „перейменування”); 3) перенесення за однорідною функцією, виконуваною різними предметами, або функціональні перенесення найменувань (від лат. functio – „виконання”).

1. П е р е н е с е н н я з а с х о ж і с т ю (метафоричне). У мовах світу метафоричні перенесення помітні передусім у словах, що позначають найвідоміші поняття. Це здебільшого назви частин людського організму (в українській мові: ручка у дитини і в дверях), одягу (рукав у піджаку і в річці) тощо. Метафоризації піддаються і слова інших груп лексики, особливо ті, що пов’язані з життєво важливими об’єктами і явищами суспільства. Так, у другій половині ХХ ст. в українській мові поширилося вживання спортивної лексики з вторинним, переносним, значенням, пор.: Ветерани передають естафету молоді (естафета сприймається із значенням „досвіду, набутих знань”) або Слід підняти планку у визначенні переможців конкурсу (словосполучення підняти планку – означає „посилити вимогливість”).

У різних мовах процес метафоризації своєрідний (хоча подекуди й трапляється збіг різномовних метафор). У цьому полягає одна з важливих ознак лексичної структури мови, а зумовлене це дією різних асоціативних чинників. Так, наприклад, в українській і російській мовах слова кіт, сокіл мають переносні значення, слово ж дрозд моносемічне. Тим часом у французькій мові перші два слова не мають переносних значень, а слово merle (дрозд) утворює метафоричне словосполучення fin merle („пройдисвіт”).

2. П е р е н е с е н н я н а й м е н у в а н ь з а с у м і ж н і с т ю (метонімічне перенесення) виникає внаслідок асоціації (від лат. associo – „сполучення, з’єднання чогось в єдине ціле”) за просторовою чи часовою належністю. Метонімічне перенесення назв відбувається:

а) при позначенні предмета за матеріалом, наприклад: рос. Выставка стекла и фарфора (слова стекло і  фарфор вжито в розумінні „вироби зі скла і фарфору”);

б) при називанні предмета за його частиною, як-от: укр. сантиметр у значенні „стрічка довжиною метр чи півтора митра з нанесеними на ній поділками на сантиметри, які дорівнюють одній сотій частині метра”;

в) при називанні людини за властивостями, які вона має, а саме: співаків називають басом, тенором, співачок – меццо-сопрано за наявністю в них відповідних тембрів голосу;

г) при позначенні явищ, дій, предметів назвою одного з них як найістотнішого, зокрема: серед значень слова укр. мови хліб є й таке: „засіб для існування, заробіток”, що розуміється у фразі добувати собі на хліб. Подібне спостерігається в російській мові: зарабатывать на хлеб (тобто „на пропитание”) і в польській: zarobić na chleb ( тобто на „utrymanie”);

ґ) при називанні приміщення за продуктом, що виготовляється в ньому (фотографія – „процес, продукт процесу” і „приміщення”, яке називається „Фотографія”);

д) при називанні виробів за місцем виготовлення (укр. пломбір („морозиво”) від назви французького курорту Plombiéres; нім. Bucharei („каракуль”) – від географічної назви Бухара).

Окреме місце в метонімічному перенесенні значень посідають приклади переходу власних назв у загальні: вернадит (мінерал) – за ім’ям вітчизняного мінералога і геохіміка В. І. Вернадського, доломіт (назва гірської породи) – за іменем французького вченого Долом’єна.

Перенесення значень на основі асоціацій – вельми поширене явище, але воно не завжди має своїм результатом появу і закріплення за словом нового значення в мові. У такому випадку воно класифікується як контекстуальне значення.

3. Ф у н к ц і о н а л ь н і п е р е н е с е н н я н а й м е н у в а н ь з одного предмета на інші, з однієї дії на іншу відбуваються внаслідок спільності виконуваних ними функцій. Слід зазначити, що частина вчених такий тип перенесення часто кваліфікує як метафоричне. Своєрідність такого перенесення можуть проілюструвати такі приклади: первісне значення слова стріляти – це „пускати стріли”, однак сьогодні ми не пов’язуємо його з пусканням стріл; для нас стріляти – значить „пускати кулі, снаряди, ракети, тобто здійснювати постріли з вогнепальної зброї”. Це означає, що слово набуло вторинного значення (перенесення за функцією).

Не поодинокими є приклади, коли в розвиткові переносного значення слів поперемінно діють різні асоціативні чинники. Слово англійської мови book первісно означало вид дерева „бук”. На букових дощечках писали і, коли мали один текст, скріплювали їх разом. Так слово book за метонімічними ознаками набуло значення книги, складеної з букових дощечок. З появою паперу його було перенесено на означення книги з паперовими аркушами.

Дія розглянутих семантичних процесів іноді спричиняє розширення або звуження значеннєвого наповнення слів, які пов’язуються зі змінами обсягу лексичного значення слова. Н а п р и к л а д:

а) Слово бутерброд (у німецькій мові виникло із значення „скибка хліба з маслом”) розширило семантику: ним називають скибку (або дві складені скибки) хліба не тільки з маслом, а й з сиром чи ковбасою. Обсяг значення слова розширився.

Середньогрецьке tetradion, що перекладається як „чвертка”, означало згорнений учетверо аркуш, у якому розрізали зігнуті верхні краї і цим досягали можливості писати на кожній із сторін аркуша. Запозичене з грецької мови, слово тетрадь у російській мові позначає „зошит з будь-якою кількістю аркушів”. Значення слова розширилося.

б) Був час, коли слово пиво означало всякий напій. У сучасному вжитку в українців, росіян, білорусів воно закріпилося лише як назва напою з ячмінного солоду з невеликим вмістом алкоголю. Слово закріпилося на називанні одного з ряду однорідних напоїв. Назва напою спеціалізувалася. (Звуження семантики).

Подібний процес пережили старогрецьке слово apothēkē (аптека), яке втратило давнє значення „склад будь-яких товарів” і в сучасних європейських мовах функціонує із спеціальним значенням – „склад ліків”. (Звуження семантики).

Звуження семантики сталося і в слові англійської мови meat, яке раніше було назвою їжі взагалі, а тепер означає лише „м’ясо”.

Контрольні питання

1. Що таке моносемія і полісемія? У чому відмінність вживання слів однозначних від багатозначних?

2. Як виникає полісемія? У чому відмінність між прямим і переносним значенням слова?

3. Які типи перенесення значень ви знаєте? Охарактеризуйте їх і наведіть приклади. Чим відрізняється переносне значення слова від переносного вживання (оказіонального значення) слова?

4. Що таке розширення і звуження значення слова? Чи збігається поняття широкого значення з поняттям багатозначності?

Лекція № 9

Тема: Лексикологія у вузькому розумінні терміна: склад і функціонування різних шарів словникового складу мови (лексики).

План

1. Лексика мови з погляду походження (слова споконвічні і запозичені; прямі й посередні запозичення; інтернаціоналізми; кальки; ставлення до запозичень, поняття пуризму).

2. Лексика з погляду її вживання (загальнонародна, діалектно й соціально обмежена). Стилістично забарвлена й стилістично нейтральна лексика.

3. Змінність лексики, зумовлена змінами в житті суспільства і розвитком мислення (неологізми, оказіоналізми, застарілі слова: історизми, архаїзми; слова активного й пасивного вжитку).

4. Групування слів за семантичним відношенням між ними (синоніми, антоніми, омоніми, евфемізми, дисфемізми, табу).

Основні поняття теми

Антоніми, архаїзми, дисфемізми, евфемізми, загальнонародна лексика, запозичення, кальки, інтернаціоналізми, неологізми, оказіоналізми, омоніми, синоніми, стилістично забарвлена лексика, стилістично нейтральна лексика, споконвічні слова, табу.

*С а м о с т і й н о опрацюйте матеріал, користуючись підручником (Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. - С. 194 - 235) та методичною розробкою „Лексикологія в таблицях”.