Конкретна предметна віднесеність

Якщо ви не запам'ятали прізвища чи імені та по батькові вашого співрозмовника, краще вибачитися й перепитати ще раз, ніж користуватися займенником ви та безособовими конструкціями.

При розмові про третю особу її слід називати на ім'я та по батькові або на прізвище (говорити він неввічливо).

Тільки близьких друзів і знайомих можна поздоровляти по телефону зі святом чи сімейною подією, запитувати про стан здоров'я хворого члена родини. Людей, з якими ви підтримуєте офіційні стосунки, поздоровляти слід особисто.

Не слід телефонувати на роботу з особистих питань чи з приводу приватної справи, якщо це не зумовлено крайньою потребою.

Просити про послугу по телефону можна лише у людини, близької вам або рівної вам за своїм службовим становищем.

Перш ніж зателефонувати комусь додому, треба ретельно продумати час (не занадто пізно чи рано).

Висловлювати співчуття по телефону неприпустимо (лише особисто або листом).

Телефоном не користуються для вирішення складних і відповідальних питань. Така заочна розмова може зашкодити справі.

3.Перлини, лексичне значення слів.

Лекси́чне зна́чення — історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності, зв'язок певного звучання з певним поняттям, волевиявленням.

Лексичне значення є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Ядром лексичного значення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Наприклад, слово «обличчя» — передня частина голови людини. Також існує конотативне значення, тобто емоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія.

Говорячи про значення слова, необхідно мати на увазі, що слово загалом вступає в три типи відношень: предметний (слово-предмет), поняттєвий (слово-поняття), лінгвальний (слово-слово).

Відношення слово-предмет

Існує в двох різновидах: загальна віднесеність і конкретна віднесеність.

Загальна предметна віднесеність[

Віднесеність концептуального значення до цілого класу денотатів. Наприклад, слово кінь позначає будь якого коня.

Конкретна предметна віднесеність

Віднесеність концептуального значення до певного, одиничного денотата. Власні імена мають тільки конкретну предметну віднесеність ( Черкаси, Карпати).Загальні назви у мові мають тільки загальну віднесеність, а в мовленні – як загальну так і конкретну.

Віднесеність слова до предмета називають денотативним значенням. Прикладом до лексичного значення слова є наприклад: за́мок (великий будинок, де раніше жили королеви, що зберігся до нашого часу), або ж замо́к (що вішається то на гаражі, то на погреби тощо). Отже лексичне значення слова може бути багатогранним.

Відношення слово-поняття

Поняття – результат узагальнення і виділення предметів, явищ якогось класу за певними спільними і в сукупності специфічними для них ознаками ( стіл – будь якої форми). Віднесеність слова до поняття називають сигніфікативним значенням. Необхідно розрізняти побутові й наукові поняття. Відмінність між побутовими й науковими поняттями фіксують тлумачні й енциклопедичні словники. В тлумачному вода – прозора рідина, що утворює струмки…, в енциклопедичному – оксид водню, H₂O, найпростіша речовина.

Терміни слово і поняття не збігаються: по-перше слово може позначати декілька понять; по-друге, одне поняття може виражатися декількома словами; по-третє, поняття може виражатися сполученням слів. Значення слова є ширшим від поняття. Поняття ж є глибшим від значення.

Відношення слово-слово

Значення слова існує не само по собі, а в певному відношенні зі значеннями інших слів. Близькі і протилежні за значенням слова уточнюють семантику слова, визначають для нього певні семантичні межі. Значення слів, таким чином, є системно зумовленими. Пор: сир – укр., сыр, творог –рус,. Співвідношення слова з іншими словами в лексичній системі визначається його структурне значення.

4.Багатозна́чність сло́ва — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.

Багатозначність слова виникає у процесі розвитку мови. Наприклад, в укр. мові «вік» залежно від контексту може означати:

· 1) століття [Мудреці про жінок: "Царство жінки – це царство ніжності, тонкості і терпіння". Віки і тисячоліття світової історії осяяні мудрістю та любов'ю, чарівністю та красою Вас - берегинь домашнього вогнища та продовжениць людського роду.];

· 2) життя кого-небудь [«Батько кінчає свій вік, а син починає» (Коцюбинський)];

· 3) період часу, епоху [«У дитячі любі роки Я любила вік лицарства» (Леся Українка)];

· 4) довгий час [«Тому сидіти доведеться, гляди — і цілий може вік» (Котляревський)];

· 5) ступінь у розвитку людини [«З того віку дитячого поперед усього пам'ятаю нашу хату білу» (Марко Вовчок)];

· 6) у сполученні з часткою «не» — в значенні «ніколи» [«Раз добром нагріте серце, вік не прохолоне» (Шевченко)];

· 7) ствердження «завжди» [«Потім хвилі морські голоситимуть вік надо мною» (Леся Українка)].

Якщо значення однакових слів втратили смисловий зв'язок, то вони стають омонімами, які вже не мають між собою нічого спільного, напр.: аспід (змія і мінерал), банка(посуд, обмілина і лава для гребців), коса (знаряддя і волосся), місяць (супутник Землі і час) тощо.

ОМОНІМИ

Від багатозначності треба чітко відмежовувати омонімію.

Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням.

Наприклад, балка - яр з положистими схилами і балка - дерев'яний чи металевий брус для перекриття стелі; порох - пил і порох - вибухова речовина; чайка - птах і чайка - човен.

Отже, омоніми мають однаковий звуковий склад, але зовсім різні за значенням, це різні слова, а не різні значення одного й того ж слова: стан - талія, стан - ситуація, обставини, стан - у техніці.

Омоніми сучасної української літературної мови переділяються на дві групи: повні (прості) і неповні (часткові).

Повні омоніми - це такі слова, які зберігають однакове звучання в усіх граматичних формах: деркач - птах і деркач - стертий віник

(пор. деркача, деркачем, на деркачі). Такі омоніми завжди належать до однієї частини мови.

Серед неповних омонімів вирізняють декілька груп.

Омоформи - різні за значенням слова, однакове звучання яких зберігається лише в окремих граматичних формах:ранком (іменник в орудному відмінку однини і прислівник); мати, поле (іменники) і мати, поле (дієслова); світи (іменник у формі множини) і світи (дієслово наказного способу: Світи, сонечко, яскравіше).

Омофони - слова різні за значенням і написання, але однакові за звучанням: сонце і сон це, лежу (від лежати) і лижу (від лизати), мене (до я) і мине (від минати), проте і про те.

Омографи - слова, однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням. Вони розрізняються наголосом:обід і обід (у колесі), мала (прикметник) і мала (дієслово), дорога (прикметник) і дорога (іменник).

Омоніми здебільшого вживаються в художній літературі, народній творчості, в розмовно - побутовому мовленні:Погана та мати, що не хоче дитя мати (Народна творчість). Ними послуговуються для створення дотепних висловів, каламбурів.

ПАРОНІМИ

Пароніми - це слова, що мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням: уява (здатність уявляти - плід уяви) -уявлення (знання, розуміння чогось - помилкове уявлення); гривня (грошова одиниця) - гривна (металева шийна прикраса у вигляді обруча); кампанія (сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання) - компанія (група осіб, пов'язаних певними інтересами або торговельне чи промислове товариство).

Пароніми близькі до омонімів, але не тотожні з ними.

Між паронімами можуть встановлюватися синонімічні (блискучий - лискучий, блукати - блудити, повноваження - уповноваження, особистий - особовий), антонімічні (прогресивний -регресивний, густо - пусто, іммігрант - емігрант)відношення.

Як і омоніми, пароніми є широко вживаними в різних стилях, а також вживаються у мовленні для створення каламбурів.

СИНОНІМИ

Синоніми - це слова тотожні або близькі за значенням, але різні за звучанням: аргумент, доказ, підстава, обґрунтування; конче, доконче, неминуче; будувати, споруджувати, зводити, (хату) ставити, (з каменю) мурувати; (машини) складати, виготовляти; (суспільство) створювати, організовувати; (світогляд) формувати, ґрунтувати.

Синоніми переважно належать до однієї частини мови і відрізняються відтінками значень або стилістичними забарвленням, чи обома ознаками одночасно. Наприклад, дієслова із загальним значенням говорити розрізняються і відтінками значень, і емоційним забарвленням: базікати - говорити про щось не варте уваги, шептати - говорити тихо, варнякати - говорити дурниці, воркотати - ніжно і стиха розмовляти, бурчати - говорити нерозбірливо, з незадоволенням тощо.

Синоніми групуються в синонімічні ряди (синонімічні гнізда).

Синонімічній ряд - це група слів, що мають однакове чи подібне значення: бідність, нестатки, убогість, убозтво, незабезпеченість, злиденність; істотний, посутній, сутній, суттєвий, дуже важливий, значний, вагомий, поважний; шкодувати, жалкувати; (за чим) уболівати; (кого) жаліти, співчувати (кому); (гроші) економити, заощаджувати.

У синонімічному ряді всі слова об'єднуються навколо опорного, стрижневого слова або домінанти. Це слово найуживаніше серед інших, стилістично нейтральне і найповніше виражає значення, властиве всім членам ряду. Наприклад, на означення особи, яка дотримується правил пристойності нейтральним словом виступає прикметник ввічливий. Саме навколо нього групуються всі інші синоніми: чемний, ґречний, вихований, тактовний, обхідливий, коректний, делікатний, галантний, люб'язний, ласкавий, уважний.

Синоніми одного синонімічного ряду функціонують у мовленні неоднаково: одні вживаються в усіх стилях, інші - в якомусь одному стилі.

Виокремлюють такі різновиди синонімів: лексичні і контекстуальні.

Лексичні синоніми - це слова, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні.

Серед лексичних розрізняють семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні й абсолютні.

Семантичні (поняттєві, ідеографічні) синоніми - це стилістично нейтральні слова, що відрізняються відтінками у значенні: схвалювати, підтримувати, затверджувати; взаємини, стосунки, відносини.

Стилістичні синоніми - це слова, що різняться експресивно-емоційним забарвленням, належністю до мовних стилів: біографія (офіційно-діловий стиль) і життєпис (публіцистичний стиль).

Семантико-стилістичні синоніми - слова, що різняться і відтінками значень, і емоційним забарвленням: бити, ударяти, гатити, гамселити, садити.

Абсолютні синоніми - це слова тотожні за значенням і різняться лише звучанням: алфавіт, азбука, абетка; дієслово, інфінітив, неозначена форма дієслова; безплатний, безкоштовний. Ці синоніми позбавлені експресивно-емоційних відтінків: мовознавець, лінгвіст, баритися, гаятися.

Контекстуальні синоніми - це слова, що мають близьке значення тільки в контексті. Поза контекстом ці слова вживаються з абсолютно різним значенням. Так дієслова провалитися і не скласти не є синонімами, але в певному контексті вони можуть вживатися як синоніми (провалитися на екзамені - не скласти екзамену).

Специфічними синонімами є евфемізми - слова, що вживаються для непрямого, прихованого, ввічливого позначення певного предмета, явища, дії замість прямої їх назви: нерозумний замість дурний; допускати неточність замість збрехати; знешкодження, нейтралізація замість убивство. Джерела евфемізмів - у прагненні уникнути з тих чи інших міркувань прямої назви предмета шляхом заміни її позитивним еквівалентом.

Наявність багатої системи синонімів у сучасній українській літературній мові створює неабиякі можливості для вибору їх у мовленні. Щоб збагатити свій активний запас слів, радимо частіше звертатися до "Словника синонімів української мови" у двох томах (2001 р.).

5.Пере́клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу.

При перекладі не лише не передається ціннісна картина, а повністю змінюються оціночні сенсорні метафори.^[1]Окрім того, текст як відображення концептуальної картини світу автора не може бути цілком адекватнимконцептуальній картині світу читача.^[2]

Переклад є однією з важливих форм міжкультурних взаємин. Оскільки знання іноземних мов і в давні часи, і сьогодні не можна назвати масовим, перекладачі виступають посередниками між народами, які спілкуються в найрізноманітніших сферах життя. Окрім посередницької функції, перекладні твори виконують і творчу, продуктивну місію, бо завжди були важливим стимулом розвитку національних мов, літератур, культур.

Спочатку переклад виконувався винятково людиною, але були спроби автоматизувати та комп'ютеризувати переклад текстів природними мовами (машинний переклад) (англ. MT — Machine Translation) або використовувати комп'ютери в якості допоміжних засобів при перекладі (автоматизований переклад) (англ. CAT — computer aided translation).

Форми перекладу

Розрізняють такі форми перекладу:

· усний (послідовний і синхронний, з аркуша),

· письмовий,

· опосередкований (здійснений не з оригіналу, мовою якого перекладач не володіє, а з посередника — перекладу цього тексту на третю мову),

· авторизований — переклад, переглянутий і схвалений автором або зроблений за згодою автора,

· автоматичний (машинний),

· Реферативний переклад.

Окрім інтерлінґвістичного перекладу (з однієї національної мови на іншу), Р. Якобсон у праці «Мовознавчі аспекти перекладу» (1958) виділив інтерсеміотичнийпереклад, який полягає в перекодуванні твору з однієї знакової системи в іншу (наприклад, екранізація літературного твору). До інтерсеміотичного перекладу наближені такі форми адаптації, як прозовий переказ змісту поетичного чи взагалі образного тексту тією самою або іншою мовою, і навпаки — переклад прози віршами, а також критичне тлумачення літературного твору.

Мистецький (художній) переклад — це відтворення літературного тексту засобами іншої мови з якомога повнішим збереженням його мистецьких якостей.

За тематичним змістом текстів переклад може поділятися на літературний, технічний, юридичний, економічний та інше. Найбільш давнім у історії людства вважається письмовий переклад релігійних текстів, перш за все книг Старого заповіту та Нового заповіту Біблії.

У наш час дуже поширеним є переклад та локалізація веб-контенту та програмного забезпечення.

Усний переклад

Незважаючи на істотні відмінності між окремими видами усного перекладу, є щось загальне для всіх них. Тому ми спочатку розглянемо ті якості, якими повинен володіти усний перекладач незалежно від того, який вид усного перекладу він виконує.

Сюди перш за все слід віднести знання найбільш частих, споживаних перекладацьких відповідностей і автоматизований навик їх вживання.

Знання перекладацьких відповідностей без автоматизму їх вживання не є достатнім для усного перекладача, оскільки у нього немає часу на «пригадування» еквівалентів. Коливання і тривалі паузи при перекладі заважають адекватному сприйняттю тексту, що перекладається, порушують комунікацію між партнерами. Природно, що зрідка при перекладі особливо складних місць перекладач може дозволити собі невелику паузу для обдумування. Але для того, щоб така пауза не з'являлася на кожному кроці, усний перекладач повинен з високим ступенем автоматизму використовувати найуживаніші перекладацькі відповідності, тоді і невелика пауза при обдумуванні «важкого ходу» буде сприйнята такими, що слухають так само, як і невелика пауза у людини, що говорить на рідній мові і підшукує найвідповідніші слова для виразу своїй думці.

Нерідко перекладацькі відповідності вводяться списком за принципом «початкове слово — перекладене слово». Цей спосіб у ряді випадків можна використовувати, проте його не можна визнати достатньо ефективним, оскільки такому способу властиві всі недоліки двомовних словників. Мовні еквіваленти абсолютизуються, вони сприймаються навчаючими як універсальні міжмовні відповідності, а не як відповідності лише для даного контексту і ряду інших аналогічних контекстів. Наслідком цього є некоректне перенесення відповідностей з одного контексту в іншій.

Крім того, цей спосіб не дає студентам відомостей про вживання мовної одиниці, а як відомо, незнання правил слововживання значно знецінює знання слова, особливо при перекладі з рідної мови на іноземну.

Значно ефективніше «заучування» перекладацьких еквівалентів в контексті. Окрім всього іншого такий спосіб введення перекладацьких відповідностей забезпечує міцніше їх запам'ятовування.

Що можна тут рекомендувати?

Одним з найвідоміших положень методики викладання іноземних мов є положення про те, що достатньо міцне запам'ятовування мовних одиниць і моделей забезпечується шляхом неодноразового їх повторення. Природно, що на заняттях по перекладу найвигіднішим є багатократне вживання мовних одиниць, що підлягають засвоєнню, і конструкцій в перекладацьких вправах, що дозволяли одночасно тренувати весь комплекс перекладацьких умінь і навичок. Проте при цьому в міру можливості слід уникати монотонності.

Суть системи перекладацьких вправ, в ході яких вводяться і закріплюються перекладацькі відповідності, зводиться до того, що на матеріалі одних і тих же текстів, що містять найбільш споживану лексику, здійснюються різні види перекладу стільки разів, скільки необхідно для достатньо твердого засвоєння міжмовних відповідностей. Монотонність долається шляхом постановки щоразу іншого завдання. Як приклад можна запропонувати наступну схему.

Даються два паралельні тексти: початковий текст і його переклад, з якими проводиться наступна робота:

· а) студентам пропонується виписати з них перекладацькі відповідності, або невідомі їм, або відомі, але такі, що не вживаються активно;

· б) пропонується перекласти іноземний текст на українську мову (на слух абзацно-фразовим способом або ж послідовно з скороченим записом);

· в) пропонується виконати переказ іноземного тексту на іноземній мові за допомогою системи скороченого перекладацького запису (можна з використанням списку відповідностей, складеного на першому етапі);

· г) пропонується перекласти іноземною мовою український текст послідовно з скороченим записом (при цьому також може бути дозволено використовувати список відповідностей);

· д) переклад тексту на іноземну мову виконується абзацно-фразовим способом:

· е) переклад тексту з української мови на іноземну виконується синхронно або напівсинхронно. Темп невисокий, варіюється викладачем (так званий навчально-синхронний переклад, мета якого — відпрацювання «автоматизованого» навику вживання перекладацьких відповідностей)

Перераховані тут види перекладацьких вправ виконуються одночасно всією групою з використанням устаткування магнітофонного класу (викладач здійснює вибірковий контроль) або ж у звичайних класах в парах (один студент перекладає, інший контролює його, потім ролі міняються: викладач здійснює вибірковий контроль роботи пар).

Природньо, що подібному відпрацюванню повинні піддаватися лише тексти, що у великій кількості містять споживану лексику, кліше у вигляді словосполук і фраз.

Описана система вправ приводиться лише як зразок. Вона може бути змінена і доповнена шляхом включення в неї інших видів робіт, і зокрема таких, як письмовий переклад з української мови на іноземну, письмовий переклад на слух (перекладацький диктант) з української на іноземну тощо.

Ще краще, якщо робота проводиться над різними текстами, але які містять одну і ту ж лексику (що підлягає засвоєнню). Проте це вимагає дуже трудомісткої попередньої роботи, що часто є неекономічною, оскільки багато які (суспільно-політичні) тексти дуже швидко втрачають актуальність і життя вимагає використання на заняттях нових, свіжих матеріалів

Як інша перекладацька вправа на введення і закріплення перекладацьких відповідностей можна рекомендувати перекладі повтореннями.

Суть цієї вправи полягає в наступному. Береться невеликий текст українською мовою, один із студентів, прочитавши вголос перше речення, перекладає його усно. Інші мають право вносити виправлення і пропонувати свої варіанти. Викладач визначає оптимальний варіант. Студент, якого викликали першим, повторює відібраний викладачем варіант. Наступний студент, перш ніж читати друге речення, повторює переклад першого речення. Третій студент повторює кращі варіанти перекладу перших двох фраз і так далі. Відповідно, студент, якого викликали для перекладу останнього речення, починає повторення з самого початку вправи. На закінчення один зі студентів знов робить переклад всієї вправи. В аудиторії ніяких записів не ведеться, а додому задається письмовий переклад вправи, який на наступному занятті перевіряється групою. Переклад з повтореннями використовується тільки на ранньому етапі навчання, оскільки для нього характерна відсутність самостійності у студентів.

Велику роль в навчанні усному перекладу грають стандартні речення, що використовуються як звернення, вітання, вираз побажань, вираз радості, співчуття, подяка, пошана, підтримка, визнання заслуг і тому подібне. Ці стандартні речення доцільно заучувати. Їх список складається за принципом гнізд, наприклад, гнізда: «побажання», «звернення». «ораторські речення» і так далі.

В цілях введення і закріплення перекладацьких відповідностей використовуються також так звані двотактні і чотиритактні вправи.

Іншою вимогою до усного перекладача є уміння без напруги сприймати на слух іншомовну мову. Для розвитку цього навику може бути рекомендований письмовий переклад звукозапису.

Перевага цієї вправи в тому, що вона проводиться у позааудиторний час у вигляді самостійної роботи відповідно до індивідуального темпу засвоєння студента, крім того, студенти мають можливість поступово навчитися слухати людей з різною манерою говору, різною вимовою.

Ще одна якість, необхідне у всіх видах усного перекладу, — володіння технікою усної мови. Перекладач повинен володіти правильною дикцією, уміти інтонаційно правильно оформляти вислів і говорити досить голосно. Мають рацію ті, хто стверджує, що усний перекладач має бути професійним оратором.

З цього виходить, що викладач повинен постійно звертати увагу на оформлення усної мови студентів. За недбалу дикцію, тиху невиразну мову, неправильну інтонацію викладач повинен знижувати оцінку.

Усний перекладач організовує свою мову у досить складних, часом екстремальних, умовах. Структура його мови не може володіти такою ж точністю, як текст письмового перекладу. Проте мова перекладача повинна справляти на слухачів враження досить добре оформленої мови.

Відомо, що в порівнянні з письмовою мовою усний переклад взагалі є менш «розрахованим», впорядкованим і більш «аморфним». Що ж дозволяє заповнювати ці «недоліки» усної мови? Це перш за все широка лексико-синтаксична варіабельність усної мови (інверсії, конверсиви і інші перифрази) у поєднанні з багатими ритмо-інтонаційними можливостями та іншими засобами.

Уміння використовувати всі ці можливості дозволяє перекладачеві виходити зі скрутних становищ, в які він нерідко потрапляє. Так, іноді вже в процесі перекладу перекладач помічає, що він вибрав невдалу синтаксичну схему, проте змінити прийнятий план реалізації вислову вже неможливо. У цих випадках він повинен заповнити допущені синтаксичні «вільності» за допомогою інтонаційних засобів.

Нерідко синтаксично правильну мовну схему можна «врятувати» за рахунок швидкої зміни планованого лексичного наповнення. З цією метою, зокрема, широко використовуються лексико-синтаксичні конверсиви (наприклад «У експедиції кінчився провіант» — «Експедиція витратила провіант»). Аналогічним чином застосовуються синтаксичні інверсії, трансформації типу «актив-пасив» і «пасив-актив», антонімічні перетворення (за рахунок введення заперечень): «Тільки той, хто стоїть на позиції історичного матеріалізму, здатний зрозуміти суть історичних процесів» — «Той, хто не стоїть на позиціях історичного матеріалізму не здатний зрозуміти суті історичних процесів» — «Не ставши на позиції історичного матеріалізму, не можна зрозуміти суті історичних процесів»).

Для вдосконалення техніки усної мови рекомендується використовувати вправи на перефразування (що виконуються, як правило, усно із зоровою опорою): студентам пропонуються українські, а пізніше іншомовні пропозиції, які вони повинні переформулювати. При цьому може бути вказано, з якого слова починається перефразовування (у початковій пропозиції це слово підкреслюється). При перефразовуванні допускаються лексичні заміни, додавання, розбиття однієї фрази на декілька. При цьому сенс початкової пропозиції має бути збережений.

Якістю, необхідною усному перекладачеві, є також хороша оперативна пам'ять — уміння утримувати в пам'яті початковий текст (або його сенс) доти, доки він не буде перекладений.

Проте вимоги до оперативної (короткочасної) пам'яті перекладача дещо змінюються залежно від виду усного перекладу.

Письмовий переклад

Письмовий переклад має свої особливості:

· По-перше він жорстко не прив'язаний до трансформаційної або денотативної моделі. Скажімо, не такою ж мірою, як усний послідовний, де чітко вимальовується денотативна модель, чи синхронний, в якому переважають трансформації. Перекладаючи письмово, перекладач користується як прямими міжмовними трансформаціями, так і застосовує вільну інтерпретацію смислу вихідного тексту.

· По-друге, переважання тієї чи іншої моделі перекладу пов'язане з жанром тексту оригіналу і його стилем чи, радше, з тим, в якій мірі можливі прямі відповідності між мовним оформленням смислу у вихідній мові і мові перекладу.

Очевидно, що, наприклад, у поезії можливість прямих відповідностей мінімальна, а перекладаючи технічний чи науковий текст (технічний переклад), інтерпретатор, навпаки, нерідко вдається до прямих відповідників. Переклад художньої прози посідає в цьому випадку проміжне місце: там, де можливо, — трансформації, і перехід до інтерпретації в тому разі, коли прямі трансформації неприпустимі з погляду вірності оригіналу.

На відміну від усного, письмовий переклад як комунікативний акт не спрямований на конкретного адресата і необмежений вимогами конкретної особи чи групи. Він виконується відповідно до загальноприйнятих термінологічних та інших стандартів художньої, наукової і технічної прози.

Саме тому до письмового перекладу висуваються вищі вимоги — це письмове джерело і воно повинне задовольняти всі норми граматики, стилістики й орфографіїцільової мови. Перекладаючи усно, інтерпретатор може дещо випустити і вибрати не зовсім відповідний синонім — його зрозуміють (і в цій ситуації — це головне для слухача) і відразу забудуть все несуттєве для розуміння. З письмовим перекладом все по-іншому, адже його буде читати не одна людина. До нього, якщо він містить важливу інформацію, будуть не раз звертатися, переказувати його, цитувати у своїх працях. А переклади роману, оповідання, вірша стануть невід'ємною частиною (української, німецької тощо) літератури, хоча написані вони, скажімо, англійською чи китайською.

Випливає висновок, що перекладати письмово потрібно по-іншому, ніж усно. І справа тут не тільки в жорсткіших вимогах, а передусім, у тому, що у процесі письмового перекладу слід врахувати всі чинники, які визначають вибір перекладного еквівалента.

Точність перекладу